З перших днів війни освітній процес зупинився, а Україну покинули сотні тисяч дітей. Батьки зіткнулися з дилемою – влаштовуватися до місцевих шкіл або чекати відновлення дистанційки у рідних містах. З одного боку, не хочеться позбавляти дітей спілкування з однолітками, з іншого – зручніше залишатися у звичному колективі та засвоювати новий матеріал зрозумілою мовою.
«КП" в Україні» з'ясовувала, як приймають наших дітей у школах Польщі, Чехії, Швейцарії, Бельгії та чому деякі батьки надають перевагу урокам за кордоном дистанційному навчанню в рідних школах.
Польща: приймають тепло, відкривають додаткові класи
Ми зв'язалися з Дашею, яка наразі перебуває у Варшаві. Її син навчається у 7-му класі київського ліцею з поглибленим вивченням математики. Після переїзду Даша влаштувала дитину до місцевої української школи.
- Даша, як вас прийняли? Якою мовою проходять уроки?
- Я не одразу вирішила віддавати сина до місцевої школи. Спочатку чекала від нашої київської школи відповіді на запитання, коли розпочнуться та чи почнуться взагалі дистанційні заняття. Поки вони мовчали, знайшла українську школу у Варшаві. У мирний час це платний ліцей для української діаспори, а у воєнний – ліцей почав приймати біженців безкоштовно.
З дітей, що прибули, формують нові класи. Незважаючи на велику кількість українців, ліцей приймав усіх бажаючих - слідом за нами відкрилося ще кілька паралельних класів.
Прийняли нас добре, дали розклад. Зошити та ручки я купувала сама. Замість підручників дітям надіслали скріншоти книг. Моя дитина провчилася у польській школі лише тиждень, а потім «повернулася» до занять у нашому київському ліцеї, як тільки-но там відновили дистанційне навчання.
- Чому ви вирішили повернутися до дистанційки ?
- У київському ліцеї поглиблено вивчають хімію, фізику та математику. Нам важливо не розгубити навички. Хоча, звичайно, наразі що тут, що там навчання ніяке.
Крім того, у варшавській школі опинилися різні за рівнем діти. Син казав, що багато хто навіть не вміє рахувати. Клас новий, незгуртований. Викладачі – студенти та волонтери.
Я віддала свого сина до польської школи, щоб він не сидів без діла. За тиждень встиг отримати 12 з історії та 10 з англійської мови. Якби наш ліцей зупинився, то продовжили б навчатися у новій школі. Це точно краще, ніж нудитися вдома з телефоном у руках.
- А як склалося зі школою в інших біженців?
- Знайома відправила свою дитину до 4-го класу однієї з варшавських шкіл і залишилася задоволена. Там українських дітей помістили у польські класи. Уроки, відповідно, проходять польською мовою. Заняття починаються о 9.00 – це перша зміна та об 11.00 – друга зміна. У подруги змішаний клас – українські діти навчаються разом із поляками. Її донька задоволена, розповідає, що їх смачно годують, і такої їжі у наших школах немає. Після закінчення року всім дітям видадуть табелі.
Щоправда, через те, що всі говорять польською, наші діти нічого не розуміють. Тому багатьом доводиться повертатися до своїх українських шкіл, коли ті відновлюють дистанційні заняття. Кажуть, що в майбутньому у польських школах почнуть відкривати нові українські класи та братимуть вчителів із новоприбулих біженців. Однак це процес нешвидкий. Сподіваюся, що до 1 вересня можливостей влаштуватися в український клас з'явиться більше.
- Складно влаштуватися у польську школу?
- Треба прийти у найближчу школу та поспілкуватися з директором. Якщо не виявилося вільних місць, треба йти в наступну. Аналогічну рекомендацію дають у місцевих воєводствах (обласних адміністраціях. – Прим. авт.) та центрах інформації для біженців. Але не варто надто розраховувати на український клас: поки що їх дуже мало.
[h5_tt class="orange_h5_title" text="ДО РЕЧІ""
Така ситуація з освітою склалася не лише у Варшаві. Так, у польському місті Кельце до місцевих шкіл українських дітей теж беруть за наявності вільних місць. Більшості дітлахів доводиться вчитися польською. Однак у Центрі допомоги біженцям днями з'явилось оголошення про пошук українських учителів. Отже, українські класи ще формуватимуться.
- Візьмуть дитину чи ні – залежить від школи. Все, що вам потрібно, це паспорт та свідоцтво про народження. Після закінчення навчального року місцеві школи без проблем нададуть документ про те, що ваша дитина навчалася у нас, – розповіли «КП" в Україні» у Центрі інформації для біженців.
- Віддала доньку у звичайну польську школу. Їй дуже подобається. Разом із нею у класі навчається ще кілька дітей з України. Місцеві діти дуже добре прийняли новачків. Багато хто приносить з дому частування та іграшки, щоб нас підтримати, - каже одна з біженок.
А ось у дітей своя думка.
- Мама мене влаштувала в польську школу. Я не розумію, що каже вчитель. Зрозуміла лише математику, – поскаржився український учень однієї з польських шкіл на складнощі у навчанні.
Чехія: перший місяць дітей не викликатимуть до дошки
Юля з Харкова влаштувала синів в одну зі шкіл у Празі. Проте зробити це виявилося складніше, ніж у Польщі: спілкування з директорами найближчих шкіл позитивного результату не дало.
- У наших харківських школах дистанційне навчання до ладу відновити не змогли. Тож довелося шукати школу Чехії. Ми з дітьми обійшли безліч празьких шкіл, але стабільно отримували відмови, – каже наша співрозмовниця. - Причому для молодшої дитини – вона навчається у 5-му класі – місце знайшлося, а ось зі старшим, 7-класником, виникли проблеми. Куди б ми не пішли, нам скрізь відповідали: «Вибачте, місць немає». Знайшлося одне містечко у 6-му класі, і я готова була на нього погодитись, якби наступного року старшого сина взяли до 8-го класу. Але це виявилося неможливим: після 6-го класу беруть лише у 7-й. Втрачати цілий рік зовсім не хотілося.
- Але ж ви знайшли вихід?
- Якби не здогадалася звернутися до муніципального центру, боюся, старший син залишився б без школи. Дуже вдячна співробітниці муніципального центру, яка нам допомогла. Вона так довго переконувала директора школи взяти нас, що тій довелося погодитися. Справа в тому, що від кількості дітей залежить зарплата вчителів. І якщо у школі з'являються незаплановані учні, освітянам потрібно підвищувати зарплатню. Рада, що мої діти будуть ходити в одну школу: разом простіше добиратися.
- Якою мовою навчатимуться діти?
- Чеською. Нас одразу попередили, що перший місяць дітей не викликатимуть до дошки та не оцінюватимуть їхні знання. Вони відвідуватимуть заняття, соціалізуватимуться і вливатимуться у колектив.
- А як у інших біженців складається із місцевими школами?
- Можливо, ситуація в інших містах Чехії краща. А ось у столиці із вільними місцями складно. Моя знайома скаржилася, що не може знайти школу для дитини, яка теж навчається у 7-му класі.
Швейцарія: не годують, зате водять на екскурсії та викладають мову
Про те, як беруть дітей у школах міста Брига (кантон Вале), нам розповіла викладач німецької мови з Києва Тетяна. Її син навчається у 2-му класі швейцарської школи.
- Як ви влаштувалися у місцеву школу? З якими складнощами зіткнулися?
- Звісно, у великих містах – завал. Складно й з житлом, і зі школами. На щастя, нам допомогли швейцарські друзі. Ми зареєструвалися онлайн, після чого на електронну пошту надійшло підтвердження про те, що нас беруть. Вчителька надіслала свої контакти, розклад та інші інформаційні матеріали.
У молодшій школі діти навчаються у понеділок, вівторок, четвер та п'ятницю. Середа – вихідний. Загалом програма трохи легша, ніж у нас, і на відміну від наших шкіл тут багато активностей. 2-3 рази на тиждень діти ходять у басейн та відвідують церковні служби. Якщо ви не католик і не протестант, можна написати звільлення від церкви, як це зробили ми.
Нам надали підручники, зошити, пенали та інше шкільне приладдя за рахунок громади. Нам потрібно було купити портфель, сумку для фізкультури, спортивний костюм і змінне взуття.
- А якою мовою проходять уроки?
- Винятково німецькою. Ми не потрапили в інтеграційний клас, тому вчимося у звичайнісінькому. З німецькою мовою дитині допомагаю я.
- Дітей у школі годують?
- Ні. Ми беремо перекус із собою. Вранці у другокласників 2 уроки, потім – двогодинна перерва. У цей час діти йдуть додому, їдять, а о 13:30 повертаються до школи. Потім учитель проводить ще 3 уроки.
– Чим ще відрізняються швейцарські школи від наших?
- Усі ходять до школи самостійно. Жодних супроводжуючих батьків із дітьми немає. Тут навіть першокласники добираються до школи без дорослих! Як правило, навчальні заклади знаходяться близько, але деякі діти їздять автобусами. Це так не схоже на наші реалії: у Києві сина до школи відводила я, а забирала бабуся, хоч до неї йти 7 хвилин. Тут же дитяча самостійність – звичайна справа.
По п'ятницях школярів водять на прогулянки та влаштовують екскурсії. Нещодавно діти оглядали місцеві замки. Плюс шкільний двір добре впорядкований. Дітлахи із задоволенням там грають. Приємно, що на території школи можна перебувати до 8-9-ї години вечора. Для мене це інший світ.
- Чи з іноземними учнями займаються додатково?
- Крім звичайних уроків, син займається з німецькою учителькою для іноземців. Ми вже мали кілька занять з іншими дітьми. Дитина активно набирає словниковий запас, і, незважаючи на мовний бар'єр, у нього з'явилися друзі.
- А як вони спілкуються?
- Не знаю (сміється). Вчитель сказала, мовляв, не хвилюйтесь: руками, ногами, малюнками діти спілкуються…
Бельгія: інтеграція дітей до місцевих шкіл вже відпрацьована
У Ольги із Києва троє дітей. Старша донька має вступити до університету, син пішов у молодшу школу, а середня – підліток, заради якої Оля зважилася на переїзд до Брюсселя.
- Олю, з вступом до місцевої школи не виникало складнощів?
- У Бельгії дитина без освіти – це злочин. Тут навіть якщо ти нелегал, дитину все одно візьмуть до школи. Але є нюанс – у кожному районі заведено ходити до своєї школи.
У Брюсселі у школах викладають французькою, англійською та німецькою. Загалом кажуть, що з місцями складно. У місті навіть влаштовували тижневий пікет: якусь дитину не брали до школи. Але ж українців беруть. Звісно, не приватні, а державні школи.
Тут є спеціальні класи для іноземців. Інтеграція дітей у місцевих школах вже відпрацьована: у Брюссель давно приїжджають люди з усього світу. На вулицях можна зустріти італійців, французів, поляків.
Є школи зі спеціальними класами – перший рік дитина, незалежно від віку, просто вчить мову. Наразі хочуть зробити українські класи, але насправді виходить довго. Бельгійці взагалі повільний народ. Значить, доведеться чекати.
– Чим бельгійські школи відрізняються від українських?
- Багато чим. Наприклад, молодша школа у Бельгії – з 2,5 до 12 років. Середня – з 12 років та до 11-го класу. Є ще навчальні заклади на кшталт наших ПТУ. Але після них вже не можна вступити до університету. Тому важливо запитувати, до якої школи ви віддаєте дитину.
- У яких школах навчаються ваші діти?
- Моя молодша та середня дитина – у європейських. Заняття проходять французькою мовою. Спеціальних класів немає. За нас домовилися місцеві бельгійці, а від мене лише були потрібні документи.
Вчора був перший день навчання у середньої доньки, а сьогодні – перший день у молодшої дитини. Донька розповідала, що місцева російськомовна вчителька їй дуже допомагала – все пояснювала та перекладала. Спеціально для неї зробили окрему сторінку, щоб вона розуміла теми уроку.
- Дітей годують?
- По різному. У школі, де навчається середня дочка, є їдальня, в якій можна поїсти те, що ти приніс із дому (даємо із собою бутерброди). А молодшу дитину годують гарячими обідами.
- Вам видавали навчальне приладдя?
- Так, портфель, пенал з ручками та олівцями, шкільну форму та інше. Кажуть, якщо треба ще щось, повідомляйте.
- А у ваших київських школах уже відновили дистанційне навчання?
- У сина вчителька зникла з радарів: намагається виїхати із гарячої точки. Середня дочка не вчиться у своїй школі, бо має й так багато стресу. Мені наразі важливіше її здоров'я, ніж втратити рік. Ну а старшій скоро вступати. Їй порекомендували походити до літа у школу, щоб краще вивчити французьку мову. Тоді у вересні вона зможе вступати до інституту. Тому вибір на користь місцевих шкіл був очевидним.
– Дітям подобається вчитися?
- Так. У Києві середня донька мала серйозні проблеми з однокласниками, мав місце булінг. За великим рахунком, я наважилася виїхати через неї. Через страх перед школою у неї траплялися панічні атаки, вона боялася мови, людей і готувалася жити ізгоєм. Нікуди не хотіла йти через негативний досвід у минулому. Перед першим днем у бельгійській школі я сиділа поряд із нею всю ніч, бо вона боялася.
У результаті після першого дня навчання вона повернулася зі словами: «Мамо, тут всі нормальні! Зі мною всі дружать, роблять компліменти і намагаються вивчити російські слова, щоб зі мною поговорити!" Не вірила, що таке буває. Для мене це було найважливішим – її реакція на нову школу. Сьогодні їй було легше йти на уроки.