Нині у театрі бойових дій склалася двояка ситуація. У той час, коли на північному напрямку українським військовим вдається стримувати та контратакувати агресора, на півдні все дуже складно.Ворог захопив Херсон, Енергодар і наступає на Маріуполь. Чому так відбувається, "КП в Україні" розповів військовий експерт Сергій Грабський.
Якби наших притиснули до Каховського водосховища, то їх там знищили б.
- Чому у нас так сталося з півднем – Маріуполь, Херсон, Енергодар? Чому там так мало наших частин і техніки, внаслідок чого росіяни отримали тактичну перевагу?
– Для цього потрібно подивитися на карту. Справа в тому, що там є своєрідна пастка для наших частин – річка Дніпро. Якби ми загнали туди багато військ, то виникла б серйозна загроза того, що вони потрапили в оточення і не змогли б вийти через Херсон та Каховку.
До того ж із півдня, з Криму, виходило велике угруповання російських сил. Тобто співвідношення було непорівнянним. І для того, щоб зберегти наші війська, їх раніше вивели з того регіону на правий берег Дніпра. Якби наші частини заблокували, то вони були б притиснуті до Каховського водосховища, де їх потім повністю розбомбили і знищили б. Там один степ, і для української армії немає жодної тактичної та оперативної переваги.
У Криму було 90 тисяч російських військових, з яких боєздатних – 35 тисяч людей. І їх ніяк не могли б зупинити одна чи дві українські бригади чисельністю 7-8 тисяч людей. Вони б усі загинули.
- А яка там зараз ситуація з військової точки зору?
– На сьогоднішній день ситуація стабілізувалася. Тому що будь-який наступ із Криму в Україну безглуздий через неможливість забезпечення військ усім необхідним. І зараз там спостерігається ситуація, яка повторює ситуацію 1920 року, коли барон Врангель хотів вийти з Криму. Ми знищуємо противника по правому березі Дніпра та не допускаємо його просування на лівий. Так, росіяни змогли просунутися у бік Маріуполя, за своєю оперативною конфігурацією далі вони не пройшли.
- А як тепер звільняти наш південь?
- Ну, по-перше, ніхто не скасовував правила оперативного мистецтва ведення війни. У будь-якому разі кількість наступаючих військ має бути більшою за тих, хто обороняється. Тобто для наступу нам потрібна чисельна перевага. Крім цього, ми маємо наситити свої війська наступальними видами озброєнь. Потрібно посилити свою повітряну складову для прикриття військових колон з повітря. І потрібно завдавати ударів далекобійними системами враження по лінії російських комунікацій у районі Генічеська, а також по переходах із Криму – Армянську та Перекопу. А спочатку треба просунутися до Херсона та брати переправи.
- Ви сказали, що ми маємо наситити свої війська наступальними озброєннями. Це те, що ми просимо у Заходу. Що нам потрібно?
- Як мінімум нам потрібні авіація та ударні гелікоптери нового покоління, тобто авіація з підвищеним радіусом дії. Нам потрібні ракетні установки, які можуть стріляти на 300-500 км. Потрібна дуже велика кількість сил протиповітряної оборони.
Український москітний флот не дістає до російських кораблів
- А як у нас справа на морі? З кораблів Чорноморського флоту Росії обстрілюються українські міста, а ми не атакуємо їх у відповідь. Чому не діє наш москітний флот ?
- Справа в тому, що кораблі Чорноморського флоту Росії стріляють по наших містах з відстані, яка унеможливлює використання нашого москітного флоту. Це так званий каботажний (прибережний) флот і призначений для захисту узбережжя. Тобто він не може далеко відходити від берега. Для того, щоб атакувати російський флот, нам потрібні інші кораблі, яких у нас немає і яких нам зараз через війну ніхто не може поставити. Тому тут потрібна лише авіація та ракети далекого радіусу дії.
– Але у нас розробили протикорабельну ракету «Нептун». Чому її не використовують?
- У тому й річ, що її тільки розробили, але не поставили на виробництво. Буквально перед початком війни її випробування чомусь припинили. І це питання до найвищого керівництва країни.
- Скільки, на вашу думку, ще може тривати активна фаза бойових дій?
- Тут дуже важко сказати. Тому що ті бойові дії, які ми маємо зараз, вони не вкладаються у логіку воєнної науки. Якби все було за правилами, то супротивник, отримавши суттєві втрати, повинен зрозуміти свої помилки та направити війська на перегрупування. Плюс до цього мають включитись і економічні та логістичні фактори війни. Війська треба чимось забезпечувати, і все це потрібно чимось підвозити. Тобто вже давно мала б настати оперативна пауза в бойових діях. Натомість ми маємо ситуацію, коли супротивник із завзятістю смертників заганяє в м'ясорубку все нові й нові свої частини.
Український військовий експерт з безпеки, полковник запасу.
Народився 14 червня 1966 року, в Тернополі.
Закінчив Ленінградське вище військове училище залізничних військ та військових сполучень; командно-штабний факультет Одеського інституту Сухопутних військ (1997) та Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президенту України (2006).
Брав участь у підготовці миротворчих контингентів ЗСУ.
З грудня 1998 р. по кінець березня 1999 року брав участь у місії ОБСЄ на території Автономної Республіки Косово.
У березні 2009 р. був направлений до складу місії НАТО з підготовки до Іраку.
В Україні брав участь у роботі оперативних груп з ліквідації повеней у Карпатах та Південній Бессарабії, наслідків пожежі на військових складах боєприпасів у м. Лозова.
З 2011 р. активно займався громадською діяльністю, співзасновник ВГО «Спілка учасників миротворчих операцій».