Український президент Володимир Зеленський 27 березня півтори години спілкувався з журналістами російських видань "Медуза", "Дождь", "КомерсантЪ" за сприяння "Нової газети", а також з письменником та автором книги "Моя кремлівська рать" Михайлом Зигарем. Роскомнагляд заборонив російським ЗМІ публікувати це інтерв'ю. У результаті воно вийшло на сайті і YouTube-каналі "Медузи" та YouTube-каналі Михайла Зигаря. "Дождь", "КомерсантЪ" та "Новая газета" на момент виходу цього тексту інтерв'ю не опублікували. Наводимо ключові цитати із інтерв'ю Володимира Зеленського російським журналістам.
Про складну розмову з військовими у Маріуполі
- Мало того, сім'ї цих хлопців [українських військових у Маріуполі] зверталися до мене. Я розмовляв із цими хлопцями. Я говорю з ними - ну, раз на два дні точно виходжу на зв'язок, дуже намагаюся знаходити на це час, для мене це важливо. Я їм говорю, що я все розумію, хлопці, ми обов'язково повернемося... Але якщо ви відчуваєте, що вам потрібно [там] бути, і ви відчуваєте, що так правильно, і що ви можете вижити, зробіть це. Я розумію, як це виглядає для воєнного. Вони сказали, що… Але я дав їм право вибору. Вони сказали: «Ми не можемо [залишити місто]. Тут поранені люди. Ми не покинемо поранених». Мало того, вони сказали: ми не кинемо вбитих.
Чому Росія не забирає трупи своїх солдатів
- Слухайте, навіть коли собака чи кішка вмирає, так не роблять. Це загалом, як… Це пакети для сміття. Я не розумію, чесно, що люди думають. А особливо що думають батьки цих дітей. Я не розумію. Я б просто... Я підпалив би все, що міг би. От у мене би жив якийсь депутат поруч… І я вам говорю абсолютно відверто. Я, в принципі, такою людиною був і до президентства. У нас люди б набили морду такому голові району чи чогось — якщо привезли в мішку щось чи не хотіли забирати. Або приховали.
Про вісім років війни на Донбасі та останні чотири тижні
- Мало того. Я вам скажу, що неможливо порівняти обсяг того, що було за вісім років [конфлікту на Донбасі] та за чотири тижні. Це неможливо порівняти. І те, що нам казали, що на Донбасі з нашого боку… Або там на тимчасово окупованих територіях… Це нічого, щоб ви розуміли, порівняно з тим, що зараз у нас тут відбувається. Просто нічого.
Про те, чи зможуть українці та росіяни спілкуватися у майбутньому
- Я не маю відповіді, як це можна повернути. У мене немає відповіді, чи це повернеться взагалі коли-небудь. Я не пророк.
Про те, як діють російські окупанти
- Ви люди глибокі, освічені, ви знаєте, як відбувалися у різні роки, у різні [історичні] періоди окупації ті чи інші. Невигідно було стирати з лиця землі міста, бо ти коли окупуєш, треба щоб там хтось жив, працював. Тобі ж там будуть твої труси прати, ти військовий, солдат. Ти ж там стоїш - хто це повинен робити? Мити, прибирати, готувати їсти, десь жити. Кінотеатри працювали у Франції і таке інше, розумієте? Тут не так. Тут заходять: якщо місцева влада чи хтось не бажають, місцеву владу прибрали; люди починають щось там кричати – випалюється все.
Про бойкот російських спортсменів та артистів
...бойкотування — саме для того, щоб зрозуміли, що коли там вмирають, то має бути хоча б дискомфортно.
Про "денацифікацію" та "демілітаризацію"
- Денацифікація та демілітаризація» - взагалі ми не обговорюємо це [на переговорах]. Я сказав, що наша група… Ми взагалі не сядемо за стіл, якщо говоритимемо про якусь «демілітаризацію», якусь «денацифікацію». Для мене це абсолютно незрозумілі речі.
Про переговори та роль Лукашенка
- Я не проти цих розмов, аби був результат… Російська сторона відчуває перемогу в тому, що ця зустріч відбулася, що це додає якусь суб'єктність Олександру Григоровичу Лукашенку… Та заради Бога. Якщо ми можемо закінчити війну, а Олександр Григорович відчуватиме від того, що він знову в хаті господар — та заради бога. Мені, чесно кажучи, байдуже. Це взагалі вибір білорусів, а не наш. Тому я погодився, якщо буде предметна зустріч. Зустріч вийшла. Предметною я її не назвав би.
Про російську мову в Україні
- Кожного наступного дня війни ставить під питання взагалі розуміння, що таке російська мова. Тобто люди цього не хотітимуть. Люди не хотітимуть читати, дивитися кіно, говорити.
Про без'ядерний статус
– Ми готові на нього йти....Але мене цікавить, щоб це не був ще один папірець а-ля Будапештський меморандум і таке інше. Тому нас цікавить, щоб цей папір перетворився на серйозну угоду, яка буде підписана... Це я зараз перейду до референдуму. Який буде підписаний там, де є пункти гарантій безпеки, усіма гарантами цієї безпеки. Він обов'язково має бути ратифікований парламентами країн-гарантів, це два. І обов'язково має бути референдум в Україні. Чому? Тому що ми маємо закон про референдуми. Ми прийняли його. Зміни того чи іншого статусу... А гарантії безпеки передбачають конституційні зміни. Розумієте, так? Конституційні зміни. Це дві сесії.
...Російській стороні потрібні гарантії, що це станеться. Тому референдум — бо тільки народ може ухвалити рішення, що буде такий статус і гаранти. Референдум відбудеться протягом кількох місяців, а зміни до конституції відбуватимуться щонайменше рік відповідно до чинного законодавства. Мінімум рік.
...Ми домовитися повинні з президентом Російської Федерації, а щоб домовитися, йому треба своїми ногами виходити звідти, де він там є... Тому: ось ми зустрілися, ми з ним домовилися, цього достатньо нашого з ним договору з підписами, з печатками, хоч кров'ю. Цього достатньо, щоб розпочати процес виведення військ. Війська мають бути виведені, гаранти все підпишуть, і все. Це все працюватиме далі. Далі ратифікація у парламенті, референдум кілька місяців, а потім зміни до конституції.
Про зняття санкцій із деяких росіян
- Я говорю конкретно про санкції всередині нашої держави – їх можна обговорювати. Можна говорити про те, що ця людина змінює громадянство, хто хоче мати економічний дозвіл на проживання, своє бачення, бізнес розвивати — можна це все обговорювати. Але якщо він, вона, вони сьогодні готові допомагати... Не обов'язково це робити публічно, я розумію, що людина боїться, що буде з її сім'єю і так далі... До таких людей мені все одно, яка людина національності, важливо, хто вона всередині. От і все.
Про те, чому Україна не буде силою відвойовувати Крим та Донбас
- Я хочу закінчити цю війну, я не хочу, щоб ми мали сотні тисяч загиблих. Я цього не хочу. І тому силового нападу я не розглядав – ні на Донбас, ні на Крим. Бо глибоко розумію, скільки тисяч людей наших загинуло. І якою була б ціна цих територій, нехай навіть відвойованих.
Тому коли Росія каже: у документах має бути, що ви не будете військовим шляхом забирати Крим... Та не будемо ми його забирати військовим шляхом: людей шкода, наших шкода людей. Тому що підуть туди люди і загинуть. Та просто шкода. Ви все одно нічого не зробили за ці десять років. Що там зроблено у Криму? Побудовані готелі, як у Дубаях, чи що? Що там принесено? Що на Донбасі? Арену можна було запустити? Просто пробили її снарядом і вона стоїть. Та й неможливо це зробити, розумієте? Люди прийшли з іншою ідеологією.
Навіщо Путіну війна з Україною
- Україна небезпечна з багатьох точок зору. По-перше, це втрата впливу російської мови — вона втратила кілька мільйонів російськомовного населення... Друге, звичайно, успіх України....І зрозуміло, що й економічні ризики з погляду РФ. Тут і подивляться, і подумають: а чому б нам не спробувати? Нам там розповідали, що Євросоюз загалом не дуже — а от і дуже!
На жаль, я вважаю, що його плани не стратегічні. Стратегія — це що буде через сто років із державою, яку він очолює чверть століття. Я російському народу точно не порадник, але вважаю, що це стратегія. Стратегія — що буде після мене. А те, що буде після п'ятої людини, як я.
[У Путіна] інший підхід. Щоб сьогоднішнє, щоб запам'ятали. Щоб був пам'ятник - Мавзолей, пам'ятник, грамота. Я сьогодні бачу у цих вчинках грамоту, навіть не бачу пам'ятника. І вважаю, що це є помилка. Але вважаю, що не його одного – помилка його оточення.