Ці чотири тижні здаються роком або одним днем. Час вишикувався у зведення з фронту і важкі повідомлення про розбиті російськими снарядами міста. Інформація потрібна нам наразі так само, як хліб, вода та повітря. Але ми розуміємо, що це теж зброя, яку можна повернути у бік ворога, але яка також може вистрілити і в нас.
Про те, як за умов війни працюють українські ЗМІ, що відбувається зі свободою слова на окупованих територіях, «КП" в Україні» розмовляє з головою Національної спілки журналістів України Сергієм Томіленком.
Гіркий список загиблих журналістів
- Сергію, минув місяць війни. Як, на вашу оцінку, працюють українські засоби масової інформації?
- Це місяць непохитності всіх українців, місяць єдності всіх українських медіа. Ми бачимо, що, на відміну від російських пропагандистів, які діють на фронті брехні, українські журналісти докладають максимум зусиль, щоб об'єктивно інформувати світ про війну, її наслідки та опір окупантам.
При цьому журналісти ризикують своїм здоров'ям та життям. На превеликий жаль, ми вже знаємо трагічні приклади.
- Скільки журналістів загинули, у тому числі під час виконання професійних обов'язків?
- Ми для себе ухвалили рішення, що оприлюднюватимемо і складатимемо списки всіх загиблих працівників медіа незалежно від обставин, бо причиною смерті стала війна. Є випадки, коли журналісти гинули, фіксуючи військові злочини, є обставини, коли вони стали жертвами обстрілів мирного населення, є приклади, коли вмирали, ставши на захист України. Багато наших колег змінили свою професію на військову.
Сергій Томіленко: Мої херсонські колеги другий тиждень ночують у далеких знайомих, бо відбуваються облави, затримання.
Одними з перших загинули американський документаліст Брент Рено, який готував в Україні фільм про біженців, оператор «Лайф» Євген Сакун – його вразили уламки ракети, націленої на київську телевежу. Загинула Олександра Кувшинова та П'єр Закжевський – представники Fox News.
У Києві під обстрілом загинула Оксана Бауліна – журналістка The Insider, у Маріуполі – старший оператор телеканалу «Сігма» Віктор Дєдов.
Підключаємо до цього списку наших захисників – Віктора Дудара, журналіста-розслідувача із газети «Експрес», він загинув у боях під Миколаєвом. Учасників тероборони Пашу Лі – телеведучого каналу «Дім», Сергія Пущенка – журналіста, художника, заслуженого митця України.
- Лише місяць, а такий довгий гіркий список…
- Потрібно пам'ятати, що є журналісти, яких було поранено, важко поранено під час виконання своїх професійних обов'язків, або які постраждали від переслідувань на тимчасово окупованих територіях – таких як Херсон, Херсонська область, Бердянськ, Мелітополь.
Ключова порада – це безпека
– Ми знаємо, що росіяни викрадають журналістів. Як бути працівникам медіа, які перебувають під загрозою окупації, – виїжджати, залишатися на місці як очевидці? Важкий вибір.
- Наша ключова порада – це безпека. Надмірний ризик не має бути пріоритетним. Він може призвести до того, що журналіст втратить можливість виконувати свою роботу, поставить під загрозу не лише себе, але й близьких. Якщо не можете захистити себе, краще залишіть небезпечну територію, поки є така можливість.
Ось наразі уже не можна виїхати із Бердянська, Мелітополя, Херсона. Там багатьом журналістам доводиться ховатись. Мої херсонські колеги кажуть, що другий тиждень ночують у далеких знайомих, не можуть зазирнути додому, бо відбуваються облави, обшуки, затримання.
Під час такого обшуку в Мелітополі, намагаючись тиснути на головного редактора видань «Головна газета Мелітополя» та «Ріа-Мелітополь» Світлану Залізецьку, окупанти взяли у заручники її 75-річного батька.
Я вчора вночі спілкувався зі Світланою. Їй зателефонували, дали почути голос батька. Його тримають у підвалі та хочуть, щоб там же опинилася й дочка.
Ситуація дуже складна, але глобально ми говоримо про те, що такі випробування підкреслюють важливість журналістів та журналістської професії, вказують на мужність представників мас-медіа, їх внесок у захист нашої незалежності.
На межі кризи
- Ви наголошуєте на важливості нашої професії, проте нині, окрім загрози для життя, дуже багато журналістів на межі ризику залишитися без роботи. Медіа фактично втратили можливість підживлювати себе рекламою. Чи можна розраховувати на державну підтримку?
- Безперечно, ситуація дуже тривожна як щодо національних ЗМІ, так і в кожному регіоні. Фіксується зупинка рекламного ринку, за умов війни бізнес не може розвиватися. Населення зосереджено на витратах, пов'язаних із виживанням, волонтери націлені на біженців чи допомогу армії.
Спілка журналістів активно контактує з міжнародними партнерами щодо впровадження програм підтримки українських медіа. Хоч на кілька місяців, хоч на півроку. Безпосередньо ведемо переговори із фондом допомоги, який спільно заснували польські та скандинавські видавці. Вони наразі передають нам захисне спорядження, бронежилети, частково йде збір обладнання для евакуйованих журналістів.
[quote_kp type="inr_left" text="Сергій Томіленко: Певні обмеження мають бути, і вони виправдані тим, що головна місія - не нашкодити. Сенсаційність має поступатися відповідальності."
Без зовнішньої підтримки не буде можливості продовжувати діяльність. Але знову ж таки і для міжнародних організацій, і для України це питання стабілізації ситуації, щоб вона не загострювалася. На жаль, ми наразі не можемо говорити про зупинення бойових дій, а за таких умов стратегічне планування є дуже проблематичним.
[/quote_kp]
Це стосується і ЗМІ, і всієї країни: чим ближче буде мир, тим швидше запускатимуться процеси відновлення.
- Тобто поки що мінімально, а надалі можна розраховувати?
- В оперативному форматі я можу сказати, що Союз журналістів завдяки підтримці глобального фонду Free Press Unlimited отримав гуманітарну, а фактично фінансову допомогу для 28 журналістів та редакторів у районах, де грохочуть танки. Це Чернігівська область, Херсон та Бердянськ. Йдеться про одноразові виплати у межах трьох мінімальних зарплат.
Наразі заявки передаємо на підтримку журналістів Маріуполя, Харкова, Сум, Охтирки. У пріоритеті ті, хто перебуває на територіях, які найбільше постраждали від війни. Але у глобальному плані ставимо підтримку всіх галузевих видань. Сьогодні немає жодного ЗМІ, яке може бути впевненим у своєму економічному майбутньому.
Відповідальність, сенсації потім
- Багато видань, і наше в тому числі, у мирний час могли критикувати владу, з різних позицій оцінювати її політичні та економічні рішення. Але військова ситуація диктує свої правила. Чи потрібно вводити цензуру або самоцензуру?
- Зараз ключовий пріоритет – це об'єднання країни навколо військово-політичного керівництва, яке відповідає за порятунок, захист незалежності. Певні обмеження мають бути, і вони виправдані тим, що головна місія – не зашкодити.
Я думаю, що некоректно використовувати поняття «цензура», оскільки це явище, проти якого протестують журналісти у всьому світі. Я говорив би про оцінку наслідків. Сенсаційність має поступатися відповідальності.
Цей місяць показав, що від журналістів не було звернень щодо утисків свободи слова чи примусу.
- Існує інформація, яку не можна розповсюджувати всім незалежно від професії. Чи є для журналістів якісь окремі інструкції, чого наразі не можна говорити чи писати?
- Є наказ міністра оборони Олексія Резнікова та головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, яку інформацію не можна робити публічною. Журналістів він стосується так само, як і кожного українця.
Спеціальних заборон для ЗМІ немає. Єдине, ми попереджаємо і розсилатимемо рекомендації про те, що слід утримуватися від оперативного приїзду на місця, уражені бомбами та снарядами супротивника. Наскільки це небезпечно, свідчить загибель журналістки Оксани Бауліної. Вона прибула на місце разом із рятувальниками, готувала репортаж, а через 15-20 хвилин у ту саму точку влучила інша ракета. Обережність насамперед, оскільки ворог може цинічно дострілювати одне й те саме місце.
Ну і ще хочу нагадати, що депутатами ухвалений закон про колабораціонізм, який стосується захисту державності. Все, що не може грати на руку ворогові, - конструктивна критика, аналітика, обговорення, залучення різних точок зору – все це в силі.