Президент Володимир Зеленський виступив перед парламентом Франції та народом країни. У своєму зверненні глава держави подякував Парижу за підтримку та розповів про руйнування, які російські війська завдають Україні, а також про загибель мирних людей.
Наводимо повний текст мова Володимира Зеленського:
"Пані та панове сенатори! Пані та панове депутати! Обранці Парижа! Французький народ! Вдячний за честь звернутися до вас сьогодні.
Я впевнений, що ви добре знаєте, що відбувається в Україні. Ви знаєте, чому це відбувається. І знаєте, хто у цьому винен. Знають навіть ті, хто ховає голову у пісок. І руками все ще намагаються намацати гроші із Росії. Сьогодні я звертаюсь до вас. До чесних, сміливих, раціональних та волелюбних. Звертаюся із з питаннями: як зупинити війну, як повернути мир у нашу державу? Більшість пазлів, з яких складається відповідь, саме у ваших руках.
9 березня російські авіабомби були скинуті на дитячу лікарню та пологовий будинок у нашому місті Маріуполі. Це було мирне місто на півдні України. Абсолютно мирне - поки до нього не прийшли російські війська і не взяли його в жорстоку облогу, як у Середньовіччі. Поки вони не почали морити людей голодом, жагою, вбивати вогнем.
У тому пологовому будинку, на який росіяни скинули бомби – прямо на нього, були люди. Були жінки, які готувалися народжувати. Більшість із них вдалося врятувати. Дехто був серйозно травмований. Одній жінці довелося ампутувати стопу, повністю роздроблену. А в іншої жінки... Вона мала роздроблений таз. Її дитина загинула ще до народження. Жінку намагалися врятувати, боролися за її життя! Але вона благала лікарів про смерть. Благала залишити її, не надавати їй допомоги. Не знала, навіщо їй жити. Вони боролися. Вона померла. В Україні. В Європі. 2022 року. Коли сотні мільйонів людей навіть думки не мали, що так може бути, що може бути так зруйнований світ.
Я прошу вас зараз вшанувати хвилиною мовчання пам'ять тисяч українців та українок, усіх тих, кого було вбито внаслідок вторгнення Росії на територію нашої мирної України.
Після тижнів російського вторгнення Маріуполь та інші українські міста, по яких вдарили окупанти, нагадують руїни Вердена. Як на тих фотографіях часів Першої світової війни, які, я певен, кожен і кожна з вас бачили. Російські військові не розрізняють, по яких об'єктах бити. Вони знищують усі житлові квартали, лікарні, школи, університети. Спалюють склади з їжею та медикаментами. Спалюють усе. Вони не враховують такі поняття, як «військовий злочин» та «обов'язковість конвенцій». Вони принесли на землю терор, державний терор. Кожен і кожна з вас це розуміють. Доступна інформація. Усі факти – вони є.
Про жінок, яких російські військові ґвалтують у тимчасово окупованих районах. Про біженців, яких вони розстрілюють прямо на дорогах. Про журналістів, яких вони вбивають, точно знаючи, що це журналісти. Про людей похилого віку, які пережили Голокост, а тепер змушені рятуватися в бомбосховищах від російських ударів по мирних містах. Європа 80 років не бачила того, що відбувається наразі в Україні через дії Росії. Коли люди настільки в розпачі, що благають про смерть, як ця жінка.
2019 року, коли я прийшов на пост президента, вже існував формат для переговорів з Росією. То справді був нормандський формат. Формат переговорів, які мали закінчити війну на Донбасі, війну на сході України, яка триває вже, на жаль, вісім років. У нормандському форматі брали участь чотири держави – Україна, Росія, Німеччина та Франція. Чотири, але через них було представлено увесь світ, усі позиції всього світу. Хтось підтримував. Хтось намагався затягувати процес. Хто хотів усе зірвати. Але здавалося важливим, що світ був завжди за тим "нормандським столом", столом світу.
І коли переговори давали результат, коли нам вдавалося звільняти людей із полону, коли ми змогли узгодити деякі рішення у грудні 2019 року, це було як ковток свіжого повітря. Як проблиск надії. Надії на те, що розмови із Росією можуть допомогти. Що керівництво Росії можна переконати словами, щоб Москва обрала мир.
Але настало 24 лютого. День, який перекреслив усі зусилля. Усіх нас. Перекреслив старе значення слова "діалог". Перекреслив європейський досвід відносин із Росією. Перекреслив десятиліття історії Європи. Усе це було розбомблено російськими військами. Розбито російською артилерією. Спалено після ударів російських ракет. Правда не знайшлась у кабінетах. Тому зараз доводиться її шукати та боротися на полі бою.
Що ж тепер? Що в нас лишилося? Наші цінності. Єдність. І рішучість захищати нашу волю. Спільну свободу! Одну для Парижа та Києва. Для Берліна та Варшави. Для Мадрида та Риму. Для Брюсселя та Братислави. Ковтки свіжого повітря точно не допоможуть. Є сенс у тому, щоб діяти разом. Щоб давити разом. Щоб спонукати Росію шукати мир.
Пані та панове! Французький народ! 24 лютого український народ об'єднався. У нас сьогодні немає вже «правих» та «лівих». Ми не дивимося, хто влада, а хто опозиція. Звичайна політика закінчилася у день вторгнення Росії і відновиться лише тоді, коли буде мир. І це правильно – щоб боротися за життя. Щоб захистити нашу державу.
Ми вдячні вам, ми вдячні, що Франція допомагає. Ми вдячні за зусилля президента Макрона, який виявив справжнє лідерство. Ми постійно спілкуємося з ним, це правда, координуємо деякі наші кроки. Українці бачать, що Франція теж цінує свободу, як це завжди було. І ви її захищаєте. Ви пам'ятаєте, що це таке. Свобода, рівність, братерство. Кожне з цих слів для вас сповнене силою! Я відчуваю це. Українці це відчувають. Тому ми чекаємо від вас, чекаємо від Франції, від вашого лідерства, що ви можете зробити так, щоб Росія шукала мир. Щоб закінчила цю війну проти свободи. Проти рівності. Проти братерства. Проти всього, що зробило Європу єдиною. І сповненою вільним різноманітним життям.
Ми очікуємо від Франції, від вашого лідерства, що буде відновлена територіальна цілісність України. І разом нам це під силу. Якщо серед присутніх є ті, хто сумнівається, то ваш народ уже впевнений. Як і інші народи Європи. І що під час головування Франції в Європейському Союзі буде прийнято історичне рішення, що давно дозріло, – повноправне членство України в Європі, в ЄС. Історичне рішення у історичний час. Як це завжди було в історії французького народу.
Пані та панове! Французький народ! Завтра буде вже місяць, як українці воюють за власне життя, за власну свободу. Як наша героїчно армія протистоїть переважаючим силам Росії. Ми потребуємо більшої допомоги! Ми потребуємо більшої підтримки. Щоб свобода не програла, вона має бути добре озброєна. Танки та протитанкова зброя, авіація та протиповітряна оборона. Ми потребуємо цього! Ви можете допомогти нам, я знаю. Можете.
Щоб свобода не програла, світ має підтримувати її санкціями проти агресора. Кожного тижня – новий санкційний пакет. Кожного! Французькі компанії мають піти з російського ринку. "Рено", "Ашан", "Леруа Мерлен" та інші. Вони мають перестати бути спонсорами для військової машини Росії, спонсорами вбивств дітей та жінок, спонсорами згвалтувань, грабежів, мародерства з боку російської армії. Всі компанії повинні запам'ятати раз і назавжди, що цінності коштують більше за прибуток. Ще й прибуток у крові. І ми з вами вже маємо думати про майбутнє. Як ми житимемо після цієї війни.
Потрібні гарантії. Сильні гарантії. Гарантії того, що безпека буде непохитною, а війни справді не буде. І взагалі війни будуть неможливі. Ми створюємо таку систему гарантій. Нова система безпеки. В якій Франція, я вірю, гратиме провідну роль. Щоб нікому і ніколи більше не довелося благати про смерть! Щоб люди проживали своє життя, повне життя. І щоб із людьми прощалися не під бомбами, не у війні, а коли настане час.
Тільки у мирі. Тільки у гідності. Тому що прожити треба так, щоб тебе поважали. Щоб тебе пам'ятали. І щоб з тобою прощалися так, як увесь світ бачив, як Франція прощалася з великим Бельмондо.
Дякую, Франціє! Слава Україні!".