РНБО прийняла рішення на час воєнного стану обмежити діяльність одинадцяти політичних сил, які схвалюють так звану «військову операцію» Росії (а за фактом – повномасштабну війну ).
Наступного дня, 20 березня, на сайті Верховної Ради з'явився текст відповідного законопроекту. Чи стане цей документ потужною зброєю у боротьбі проти проросійських політичних сил, які працюють в Україні?
Нові підстави для заборони
Станом на сьогоднішній день у законі «Про політичні партії» передбачено 9 підстав для заборони політичної сили. Процес закриття партії можна запустити, якщо така політсила виступає за:
- ліквідацію незалежності України;
- зміну конституційного ладу насильницьким шляхом;
- порушення суверенітету та територіальної цілісності;
- підрив безпеки країни;
- незаконне захоплення державної влади;
- пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової та релігійної ворожнечі;
- посягання на права та свободи людини;
- посягання на здоров'я населення;
- пропаганду комуністичного та/або націоналістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їх символіки.
Внесений на розгляд парламенту законопроект пропонує розширити цей перелік підстав ще двома пунктами. Партію пропонують закрити, якщо вона займається:
- популяризацією або пропагандою органів держави-агресора (держави-окупанта), її посадових осіб, осіб та організацій, що контролюються державою-агресором;
- виправданням, визнанням правомірності чи публічним запереченням збройної агресії проти України, анексії територій України державою-агресором (державою-окупантом), порушення територіальної цілісності, суверенітету України.
Розмиті формулювання
Проте у Головному науково-експертному управлінні Верховної Ради залишилося багато питань до термінології законопроекту. Одне із найважливіших: а кого вважати «державою-агресором»? Усі знають, хто розпочав війну проти України 24 лютого, але так вийшло, що в жодному оборонному законі чітко не вказана назва цієї країни.
На думку парламентських юристів, у запропонованому законопроекті є низка термінів, які можуть двозначно трактуватися, що може призвести або до суб'єктивних причин закриття окремих партій або, навпаки, допоможуть їм уникнути відповідальності.
- Формулюванням та термінам («популяризація», «виправдання», «популяризація та пропаганда органів держави-агресора», «популяризація та пропаганда осіб та організацій, що контролюються державою-агресором») не вистачає визначеності як у самому проекті, так і в цілому в законодавстві. При такому оцінному судженні характер зазначених термінів, вочевидь, створює підстави для суб'єктивного підходу під час їхнього використання, - зазначають експерти ГНЕУ парламенту.
Відкритим залишається питання джерела «популяризації». Одна річ, якщо така «популяризація» з'явиться в програмних документах партії чи на її офіційному сайті або таку позицію озвучить голова політсили. Але чи вважатиметься позицією всієї партії, якщо хтось із її представників почне публічно вихваляти країну-агресора або, припустімо, як депутат Мелітопольської міськради від ОПЗЖ Галина Данильченко, уявивши себе новим «мером» Мелітополя, закличе громадян «підлаштуватися під нову дійсність» ?
Нові зобов'язання Мін'юсту
Якщо зараз на законодавчому рівні Міністерство юстиції має лише ПРАВО звернутися з позовом до суду про заборону діяльності партії (якщо є факти, що політсила веде протизаконну діяльність), то у майбутньому народні депутати хочуть наділити Мін'юст ОБОВ'ЯЗКОМ негайно звертатися до суду з відповідним позовом.
З цією нормою начебто все зрозуміло. Але у ГНЕУ зазначають: у тому вигляді, що пропонують депутати, норму не можна приймати. По-перше, зміни вносяться до «старої» статті закону. Після того як депутати ухвалили, зокрема, закон про колабораціоністів, формулювання статті документа змінилося.
– На сьогодні зміст ч.1 статті 21 Закону (у редакції від 03.03.2022) є комплексним та складається з п'яти взаємопов'язаних абзаців, до змісту яких неможливо гармонійно вписати положення законопроекту, – стверджують парламентські юристи.
Останнє слово за Верховним судом
Законопроект, дотримуючись рекомендацій Венеціанської комісії, змінює підсудність справ про заборону політичних сил. Якщо зараз такі справи – прерогатива Окружного адміністративного суду Києва, то у майбутньому хочуть, щоб їх розглядав Верховний суд.
До цього пункту парламентські юристи теж мають кілька зауважень.
Перше – передача зміни підсудності цієї категорії справ із Окружного адміністративного суду Києва до Верховного суду фактично позбавляє відповідача права на апеляцію. А це вже обмеження конституційного права на апеляційний перегляд справи.
Друге – Верховний суд і так завантажений, а розгляд нової категорії справ призведе до його ще більшої перевантаженості, що, у свою чергу, «може негативно вплинути на якість інших законодавчо передбачених повноважень Верховного суду».