Президент Володимир Зеленський звернувся до мешканців українських міст, закликавши їх боротися за свободу та рятувати свою країну від російських окупантів. Про це йшлося у його зверненні, опублікованому Офісом президента.
Наводимо повний текст звернення глави держави:
"Великий народ великої України! У цьому відео я хочу окремо звернутися до українських міст і хоробрих жителів цих міст. До вільного півдня України, де сонце світить лише бажаним гостям, а не випадковим туристам на танках. До Бердянська, Каховки, Енергодару, Мелітополя та, звісно, Херсону.
До Херсона, де ми побачили, як у вільних людей стріляють раби. Раби пропаганди, що підміняє їхню свідомість. Раби, які звикли пакувати в автозаки всіх. Навіть бабусю із чистим білим плакатом. І навіть дівчину з аркушем А4, на якому написано лише одне слово – світ. Ці раби, надіслані Росією, ніколи не бачили стільки вільних людей на майданах, вулицях. Ніколи не бачили тисячі людей, які не відчувають страху перед ним, перед рабами зі зброєю в руках. Раби сприймають свободу як дикість, як небезпеку. У них переляк. Переляк, який пропагандисти вміють перекувати на ненависть. А далі – постріли у мирних вільних людей.
Херсоне, тримайся! Ми ніколи не забудемо цих кадрів. Кадри із вашого міста. На вашій площі та вулицях ми були всі разом із вами. 40 мільйонів українців нашої держави. Мільйони та мільйони українців у світі. Ми всі бачили, як ви стоїте. Які ви. Ми всі відчули, як ви хочете повернути волю. На землі, де, споглядаючи Чумацький Шлях, чумаки ходили за сіллю, ворогам буде несолодко.
І як тільки ми зможемо до вас пробитися, зможемо до вас прорватися, на кожного окупанта, який стріляв у мирних херсонців просто за синьо-жовтий колір, чекає чорна смуга. І те саме очікує білих від переляку російських військових, яких сьогодні прогнали в Енергодарі. Мирні українці прогнали голими руками.
Чорна смуга буде у окупантів у Бердянську, буде у Мелітополі та Каховці. Усюди, де окупанти захоплюють наших людей. Тих, як вони гадають, хто організовує опір. Але в нас не Росія. Запам'ятайте. І опір тут не треба організовувати. Опір для українців – це властивість душі. І я дуже хочу, щоб у вас, усі наші українці на півдні, ніколи не промайнула навіть на мить думка, ніби Україна про вас не пам'ятає.
Щоразу, коли вам важко, коли вам боляче, коли ви чините опір, будь ласка, знайте, що у нас у цей час розривається серце, тому що ми з вами не поруч. І ми просимо Бога підтримати вас, доки не можемо вигнати чужинців. Це подвиг – те, що ви протестуєте. Це щастя, що такі люди ми маємо. Що ми всі – Україна.
Під час цього вторгнення серед мільйонів людей постійно заявляють себе герої. Колись – звичайні українці, а зараз – борці. Чоловіки та жінки, що піднімаються за нашу державу. Повсюди: Півдні, Сході, Півночі, у центрі, заході та за кордоном. Піднімаються так, що ворог не вірить. Не вірить, що це справді реальність. Але ми змусимо їх повірити. І змусимо запам'ятати, що дороги до нас немає. І ніколи не буде.
До Києва, який хоробро та велично стоїть над Дніпром. У Харків... Гордий, охайний, освічений Харків. Який вони б'ють, а він не підкоряється. Чернігів. Стародавній! Чернігів, який з часів Орди не знав такого звірства, яке тепер переживає від російських військових. Суми, Охтирка та Лебедін... Ізюм, Дергачі... Волноваха, Попасна... Бородянка, Гостомель, Макаров... Миколаїв...
Маріуполь! Трудне і чесне місто! Маріуполь. Який окупанти просто знищують. Руйнюють у попіл. Але хто переживе їх усіх. Нікчемних рабів, які не вміють дбати про свою країну. Про своїх людей. А ще й ідуть у чужу. За кожного українця ми боремося! І про всіх пам'ятаємо! І кожному та кожній вдячні. Як людям, так і цим чудовим містам.
Як і Львову, як і Франківську, Хмельницькому, Чернівцям, Тернополі, Луцьку, нашому Ужгороду... Кропивницькому, Запоріжжю, Дніпру, Кривому Розі, Вінниці, Рівному, Черкасам, Полтаві, Одесі!
Тим, кого, можливо, рідко згадують у промовах. Але хто дбає про наше спільне майбутнє. Про Україну. І про свободу – для кожного з нас. Хто приймає людей, які вимушено покинули свій будинок. Хто трудиться на оборону. Хто надсилає гуманітарні вантажі. Хтось розміщує евакуйовані підприємства. Хтось лікує, хтось допомагає. Усім нам, а отже – собі.
Великий народ великої України! І я говорю це не випадково – великій Україні. Тому що звертаюся до всіх у нашій державі та до тих, хто за кордоном. У містах та селах. На волі та під окупацією. У Криму, Донецьку, Луганську. Де також маємо боротися за свободу і не чекати.
Звертаюся до всіх українців. Скрізь де ми. Робіть все для захисту нашої держави.
Для спасіння народу. Боріться. Боріться і допомагайте. Гоніть цих рабів! Гоніть окупантів! Щоб Україна жила. І ми всі – разом із нею. Вільна та мирна. Яку ми так любимо. Слава Україні!".