«Історії із соцмереж» - рубрика, яка виникла після прочитання постів українців, що переживають війну. У ній ми збираємо історії, які зачепили нас. Напевно, вони не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо без змін.
Іван Черненко, лікар-анестезіолог з Одеської області:
Звернення до болгар Бессарабії.
24 лютого Росія напала на Україну. Напала нахабно та віроломно. Бо нападають безчесні люди. Країна згуртувалась навколо однієї мети – боротьби за свободу. І на тлі всієї цієї боротьби я, на жаль, чую від низки болгар, гагаузів, молдован, що вони з радістю чекають на «русский мир». Таких небагато, але вони є. Але багато й тих, хто не визначився, хто чекає на «а хто переможе», і саме до вас моє звернення.
Моє прізвище має українське походження, але якщо розумітися на родоводі, то на відсотків десь 75% я болгарин. Прізвище моєї мами Мигова, бабусі - Ганева. Частина мого дитинства пройшло у бабусі в селі Виноградівка Арцизького району, тому я знайомий із традиціями, культурою, кухнею. І завжди з гордістю вважав, що я не просто українець, а й болгарин, бо шалено люблю цей народ та культуру.
Я чудово розумію, чому вам важко визначитися, тому що вас вирвали з корінням, у нас забрали наш дім та історію. На початку XIX століття болгари знайшли новий дім на бесарабських землях. Але як знайшли? Після російсько-турецької війни, коли бесарабські землі випалили вогнем і фактично стався геноцид буджацьких татар. Так, можливо, для когось це буде одкровенням, але до появи болгар у Бесарабії жили люди, жили дуже добре. Тут не було дикого поля, в Бессарабії було життя, яке російська армія знищила. А коли знищила, постало питання: ким ці землі заселити? І сюди почали зганяти болгар, розповідаючи казку, що рятують їх від турецького ярма. Нічого не нагадує? Втім, часи ці давно минулих років, і точиться багато суперечок про те, хто має рацію.
Але згадаймо середину минулого століття, коли СРСР прийшла звільняти Бесарабію від румунів. І що зробила червона армія насамперед? Правильно, забрала те, що не забрали румуни. Розпитайте своїх бабусь та дідусів, тих, хто ще живий і пам'ятає той час. Моя бабуся добре пам'ятала. Тому що тільки-но вони пережили голод 30-х, як прийшли "совєти" і почали перш за все розкуркулювати. Сходіть на старі цвинтарі своїх сіл. Запевняю вас, там ви знайдете пам'ятники, на яких є дата народження (зазвичай 10-20-і роки минулого століття) і немає дати смерті. Це пам'ятники репресованих "совєтами" болгар, тих, хто був розкуркулений та висланий. Не полінуйтеся, сходіть.
І ось Росія вже втретє прийшла нібито рятувати і вас в тому числі. І я запитую: чому у вас така коротка історична пам'ять? Ви можете не пам'ятати і не знати, як ваших прапрадідусів і прапрабабусь у 1810-х роках гнали до Бесарабії. Але як ви могли забути, як до Сибіру посилали ваших дідусів та бабусь? Як ви могли забути, як ваших предків розкуркулювали та забирали те, що не забрали румуни? Чому ви пам'ятаєте звірства нацистів, але не пам'ятаєте звірства червоної армії?
А наразі ви вважаєте, що вас прийшли рятувати? Ні! Вкотре до вас прийшли, щоб забрати ваш дім, ваших рідних, вашу історію. Прийшли бомбити ваші міста та села. Але при цьому частина з вас продовжує чекати «русский мир», а інша частина мирно мовчить і чекає.
Де ваші голоси? Де голоси ваших лідерів, великих землевласників, бізнесменів, тих, кого було найголосніше чути до війни і кого зовсім зараз не чути? Я думаю, ви всі знаєте ці прізвища. І вони мовчать, і ви мовчите.
Але найбільше, що я зовсім не можу зрозуміти, так це те, чому болгари, яких у XIX столітті, як худобу, гнали до Бесарабії, щоб зробити з вас живий щит між Туреччиною та Росією, чекають тепер саме на «русский мир». Я б ще зміг зрозуміти, якби болгари хотіли б возз'єднатися з Болгарією, що неможливо зі зрозумілих причин, але з'єднатися з Росією??? Наскільки ж треба не любити історію свого народу, наскільки ж треба втратити коріння, щоб чекати на «русский мир». І це питання не лише до болгар, але й до молдаванів, гагаузів, українців, вірмен, євреїв та багатьох інших національностей.
Нині, у XXI столітті, наш дім - Україна. Велика, багатонаціональна. І цей дім у вас намагаються забрати. І я питаю вас: чи цього ви хочете? Знову бути вирваними з корінням?
P.S. Повторюся, це звернення до тих, хто все ще розмірковує і не визначився. Адже я знаю багатьох болгар, хто допомагає, хто наразі захищає наш дім на передовій. І таких, на щастя, багато. І я гордий називати себе українцем і болгарином одночасно.
Не чекайте на «русский мир» - вони не рятувати вас прийшли.
***
Ще раз поясню мету та суть свого звернення до етнічних болгар Одеської області, бо мої слова явно були неправильно тлумачені.
1. Це не було звернення безпосередньо до мешканців села Виноградівка Арцизького району, це було звернення до всіх болгар Бесарабії.
2. Це було звернення до конкретного прошарку населення, що їх не переважна більшість, але вони є. Ті, хто фактично не є сепаратистами, але не визначилися зі своїми поглядами на те, що відбувається. До тих, хто думає та вірить, що українці самі бомбардують свої міста. На жаль, такі люди є. І треба навчитися називати все своїми іменами і дивитися правді у вічі. Щонайменше про невизначеність говорить мовчання низки політичних лідерів болгар, бізнесменів, лідерів думки, які за 25 днів війни так і не назвали війну війною.
3. Я безмежно вдячний кожному болгарину, гагаузу, молдавану, українцю та багатьом іншим національностям Одеської області, хто допомагає армії, несе службу та просто продовжує ходити на роботу. Вас багато, і це найголовніше, і я лише хочу, щоб було ще більше. Тому що ви великий народ з великою культурою та історією.
P.S. Але сам факт ранкових дзвінків моїй мамі від родичів, яким нібито дзвонили з місцевого "неважливо чого," говорить багато про що. Мовляв, я Виноградівку назвав сепаратистами. Мені шкода, що низка мешканців Виноградівки читала мій пост якимось дивним чином. Повторюся, звернення було до всього регіону, бо я не хочу називати саме конкретні села та міста, хоч й варто було б.
І не дзвоніть більше ніколи моїй мамі або моїм родичам. Вони не сторожі мені і не несуть відповідальності за мої вчинки та слова. Чи вам сміливості вистачає лише на дзвінки моїм рідним? Боягузтво.
Сподіваюся, хоч цей пост буде прочитаний вірно.
Все буде Україна!
***
Спеціально для болгар уривок з історії - справжньої, а не тієї, що у радянських підручниках. Уривки з щоденників графа Ланжерона, який воював на боці Росії під час російсько-турецької війни у 1806-1812-х рр.
"Кожен начальник посилав від свого полку цілі загони на Дон з награбованим добром, і в наявності у полках не залишалося і 200 людей. Полковники Мельников, Єфремов, майор Балабін, генерал Кутєйніков надбали собі величезні статки, а останній, щоб пожуювати, прикинувся хворим і поїхав на Дон.
Оскільки награбована у Болгарії величезна здобич мала пройти мостом через Дунай, поблизу Галаца, а потім мостом, збудованим у Гірсовому, то, щоб у корені зупинити таке свівілля, досить було поставити на мостах варту з вірним офіцером, але Багратіон зробив велику помилку, не вживши жодних заходів. Таке поводження з болгарами тим більше було обурливо, що ці вчинки робилися тими, хто протегував їм і прийшов рятувати їх від так званих тиранів (які, проте, ніколи їх не грабували з такою жорстокістю); мимоволі болгари рятувалися до турків, приносячи до них те, що в них ще залишалося. Країна стала безлюдною, позбавленою будь-яких ресурсів, і маси нещасних, що сховалися в лісах, із злості душили там наших відсталих фуражирів та заблукалих одиночних солдатів.
Отакі вони рятівники.
Взагалі цікаві щоденники, я, на жаль, не можу знайти своє улюблене місце з описом розграбованих сіл у самій Бесарабії до приходу російської армії.
Словом, цікаві записки. І якщо чесно, тактика росіян не змінилася за два сторіччя.