#Історії із соцмереж. Ми постаріли на десять років, але помудріли на сто життів. І сто життів будемо ненавидіти вас

«Історії із соцмереж» - рубрика, яка виникла після прочитання постів українців, що переживають війну. У ній ми збираємо історії, які зачепили нас. Напевно, вони не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо без змін.

REUTERS

«Історії із соцмереж» - рубрика, яка виникла після прочитання постів українців, що переживають війну. У ній ми збираємо історії, які зачепили нас. Напевно, вони не залишать байдужими і вас. Тексти публікуємо без змін.

Артем Ляшенко:

Джерело.

Я думав ненавидіти вас сильніше вже неможливо.

Але ви підняли нашу ненависть на якийсь безмежний рівень. Ви копнули такі глибини... Розбудили вікові поклади. Розлупили ядро землі і звідти ринула вогненна лава.

Ми вас ненавидимо.

Кожного, хто прийшов, хто підтримав і хто промовчав.

І посилайте нах усіх, хто намагається втюхати нам зараз якісь промінчики добра. На даний момент нам доступні дві опції: страх та ненависть. А ні, страх теж недоступний.

Ми вас ненавидимо.

Ви прийшли підло. Вночі.

На. Нашу. Землю!

Ви вкрали у наших батьків старість, а в дітей дитинство.

Ви вкрали у нас весну. Вона прийшла, а ми її не помітили. Але в нас буде ще багато весен, а ви вже потонули у темряві.

Ми постаріли на десять років, але помудріли на сто життів. І всі ці сто життів ми ненавидімо вас.

За наших сивих батьків, які мали б собі коротати час із вудкою, але йдуть у тероборону.

За дітей, які розливають коктейлі Молотова та народжуються під бомбами.

За кожного загиблого. За кожне місто. За кожне вирване з корінням дерево. За зруйнований пологовий будинок.

Але ми все відбудуємо.

І Наші жінки народжуватимуть воїнів. Ваші – будуть клепати гарматне м'ясо. Ми посіємо хліб на ваших кістках.

Ви казали, що немає такої країни, як Україна. Але саме Україна випалює вам зараз клеймо як худобі.

Саме в нашу землю ми поховаємо вашу імперську велич.

І саме українським чорноземом присипаємо ваше іржаве Z.

Найвіруючіші з нас забули про смиренність і готові гризти вам горлянки та ламати хребти. Наше «іже єсі на небесах» - відправити вас туди більше. Наше «амінь» – щоб ви здохли.

Ви казали, що ми не є нацією, що нас немає. Але зараз кожен українець у будь-якій точці світу почув поклик крові. Ці невідомі ниточки, судини, нейрони передали цей код нації, перетворивши всіх нас на добре налагоджений механізм, мурашник, де кожна комаха тягне свою маленьку частинку. І з цих малесеньких частинок ми викладемо вам похоронний курган і напишемо на ньому «нех@й шастати!».

А потім наша ненависть мутує.

Вона переросте у щось гидко-гидливе. І ми передамо це почуття світу як естафету.

І в той час коли вам буде соромно сказати звідки ви, ми будемо гордо говорити: «Пам'ятаєте країну, яка п@здила свнсбак?

Отож. Добрий вечір, ми з України!