Війна ставить нас перед проблемами, про які ми раніше ніколи не замислювалися: чи можна запалювати світло у вікні, якими новинами ділитися з оточуючими, чи прийде допомога, якщо потрапив у біду? Життя відбувається в іншому вимірі, де одні тікають від небезпеки, інші вирушають до її осередків і несуть службу без сну та відпочинку.
Сьогодні наш співрозмовник – радник міністра МВС Вадим Денисенко.
Число злочинів впало вп'ятеро
- Вадим, про роботу поліції в умовах війни ми знаємо за скупими зведеннями та оголошеннями про організацію евакуації. А що стоїть за цим?
- Уся поліція на місці, люди працюють 24/7. Щодня у кожному місті ви бачите поліцейських, нацгвардійців, пожежників, прикордонників. Кожен на своєму посту, кожен робить свою роботу. Більше, мабуть, важко говорити, бо героїчним можна назвати кожен день.
- Якою є кримінальна обстановка в Києві, в інших містах?
- Кримінальна обстановка у Києві та по всій території, що знаходиться в зоні бойових дій, відносно стабільна. Кількість злочинів упала приблизно вп'ятеро. Це завдяки не лише поліції, але й свідомості людей.
Фактично наразі бачимо повне єднання населення, тероборони, поліції. І тому треба бути божевільним, щоб намагатися у такій обстановці вчиняти злочини. Кожна хата, кожен мікрорайон, кожна сільська громада – всі об'єдналися. І якщо хтось ризикне взятися за кримінал, одразу ж будеш викритий і покараний.
Це той із небагатьох випадків у нашій історії, коли ми можемо казати, що поліція з народом. І народ із поліцією.
- Багато з тих, хто виїхав з Києва та інших міст, що потрапили під обстріл, переживають, що їхні будинки та квартири дістануться мародерам.
- Мародери завжди з'являються у такий час. Але казати, що таке явище наразі процвітає, на щастя, ми не можемо. Окрім мародерів, якими є російські окупанти. На решті територій можна констатувати відносно стабільну ситуацію.
З мародерами бореться поліція та прості люди. Ми бачили, як їх прив'язують до стовпа, спускають штани. Здають правоохоронним органам. За мародерство реально загрожує до 15 років, і це потрібно пам'ятати.
Ще раджу всім, хто думає про «легку» наживу, добре подумати про те, що мародера легко сплутати з учасниками диверсійно-розвідувальних груп, які діють у цивільному. А це вже у кращому разі 15 років ув'язнення. За законами воєнного часу може бути швидка і фатальна дія.
Більшість міток замальовані та знищені
– Щодня кажуть про небезпеку диверсійно-розвідувальних груп, люди дуже насторожені. Іноді навіть світло у вікні, ліхтарик на вулиці здаються підступами ворога. І в найпростіших питаннях, які ставлять у соцмережах, підозрюється каверза. Що порадите?
- Порада лише одна: здорове міркування, іншої відповіді немає. Якби не було пильності у простих громадян, половина ДРГ могла б прорватися до Києва. Настороженість виправдана та похвальна. Але панікерство – це зайве.
- У перші 5-6 днів війни попереджали про мітки, які залишають на асфальті, на будинках ДРГ або найняті ними люди. Це ще актуально чи потрібно відслідковувати підозрілі графіті?
- Скажімо так, міток наразі набагато менше. Ті, що були зроблені у населених пунктах, вже замальовані, знищені та перестали бути важливими. Але стежити треба, тема залишається актуальною.
- Бували випадки, коли люди піднімалися на дах свого будинку, щоб шукати мітки, а сусіди приймали їх за диверсантів.
- Таке трапляється, і нічого страшного немає. Непорозуміння вирішуються. Виїде група тероборони – розбереться на місці. Краще виявити пильність, ніж залишити підозрілий факт поза увагою.
- Куди дзвонити, повідомляти, якщо бачиш підозрілих людей?
- По-перше, за телефонами 112, 102. По-друге, у кожному місті є гарячі лінії територіальної оборони. Плюс до цього можу нагадати, що кожна людина, яка має сучасний телефон, входить до якоїсь групи. Туди можна викладати інформацію, і тероборона відреагує.
Але також важливо відрізняти зерно від полови, тому що виїзд на невиправдане повідомлення забирає час та ресурси. Ще раз повторю: необхідне поєднання розсудливості та пильності.
Темрява – помічник диверсантів
- Сьогодні достатньо суперечок навколо світломаскування. Одні щільно зашторюють вікна, гасять вечорами світло і вимагають цього від сусідів. Інші стверджують, що темрява є помічником диверсантів. У Києві, наприклад, вулиці залишаються освітленими.
- У цьому питанні слід слухати виключно військових. Якщо військові скажуть, що необхідне світломаскування, будемо його дотримуватися. Поки цього не кажуть – ми цього не робимо. Але якщо комусь спокійніше увечері у темряві, то нехай буде так.
- Ходять чутки, начебто за запалену люстру виставлятимуть штрафи.
- Якщо буде ухвала уряду, будуть штрафи. Поки що такої постанови немає.
- Гаряче питання про інформацію: що питати, що казати, що писати? 16 березня в телеефірі прозвучало, що в драмтеатрі Маріуполя ховаються люди, і за сорок хвилин туди прилетів снаряд.
- Випадкове це влучення або навмисний приціл, ми не можемо зараз сказати. Але однозначно, чим менше ми говоритимемо про подібні речі, тим краще. Ворог знав, що у театрі ховаються люди, – це факт. І це урок для нас усіх.
- З іншого боку, коли з'являється новина, що бомба влучила у будинок у Шевченківському районі Києва, жителі починають гарячково шукати інформацію: чи це не їхній будинок…
- Я не знаю жодного багатоквартирного будинку у Києві, де б не залишилася третина мешканців. Більшість будинків, кварталів мають свої чати. Раніше чи пізніше все стане відомо.
- Тобто відомості краще запитувати по особистих, не відкритих широко каналах?
- Бажано за особистими контактами - у друзів, сусідів або чекати офіційної інформації. Повідомляти адреси небезпечно, тому що далі може бути коригування вогню. Навіщо випробовувати долю?
Запастись терпінням
- Найбільше тривоги по Ірпеню, Бучі, Боярці. Люди втрачають інформацію не тільки про свої покинуті житла, але й найближчих людей, що залишилися там або загублені під час евакуації.
- Я рекомендую звертатися до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Людмили Денисової. Її офіс відповідальний за допомогу у таких випадках. Наплив запитів там дуже великий, але всім намагаються допомогти. Потрібно запастися терпінням.
- Багато хто до війни не встиг поміняти паспорт або вклеїти фотокартку в 25, 45 років. Міграційна служба, зокрема у Києві та області, як сказали на гарячій лінії ДМСУ, не може наразі забезпечити всім нові документи. Старі залишаються дійсними?
– Документи залишаються дійсними.