Після евакуації з Києва до Польщі прийшло довгоочікуване полегшення: нарешті ми в безпеці. Проте розслаблятися все одно рано: ще треба було з'ясувати, чи потрібно біженцям з України реєструватися, чи можна обміняти гривні на злоті, як влаштувати дитину до місцевої школи, заплатити за покупки гривневою карткою і де дістати одяг, якого бракує?
Безкоштовні проїзд та сім-карти місцевого оператора
Першого дня після перетину польського кордону ми зупинилися переночувати в Кракові: знайомі волонтери дали нам телефон місцевої дівчини, яка люб'язно притулила нас у своїй квартирі, пригостила піцею і навіть вирушила на ніч до друзів, щоб поступитися своїм спальним місцем. Бажаючи віддячити нашій благодійниці, я не змогла придумати нічого кращого, як навести чистоту в її затишній квартирі.
З ранку ми швидко пробіглися історичним центром Кракова (приблизно половина із зустрінутих нами людей говорила українською та російською мовами), а потім вирушили на потяг до невеликого міста Кельце. За словами друзів-волонтерів, там залишалася вільна «хата» на дві родини, в яку ми могли заселитися. Перебратися ближче до друзів у Варшаву, як ми планували спочатку, не вдалося: через наплив біженців знайти житло у столиці непросто.
Кельце невелике містечко з населенням 200 000 чоловік. Тут нас зустріли троє волонтерів із Іспанії. Хвилин 20 пішки від вокзалу – і ми на місці. Господиня завчасно приготувала для нас та інших постояльців постільну білизну, пральний порошок, шампунь, зубну пасту та навіть наповнила холодильник продуктами! В черговий раз я відчула збентеження і замішання від нерозуміння, як віддячити цим людям.
Наступного дня вирушили до друзів-волонтерів у Варшаву: обговорити питання легалізації та зрозуміти, що робити далі. Добре, що проїзд у громадському транспорті для українських біженців безкоштовний: нашим громадянам достатньо пред'явити документ, що засвідчує особу. Після цього контролер видає всім безкоштовний білет.
Цілий вагон другого класу було наповнено українськими мамами з дітьми. Одна з жінок розповіла, що вони їдуть до Варшави, щоб отримати дозвіл у посольстві на вивезення дітей до Німеччини. «Отже, якщо хочеш виїхати з дитиною до іншої країни Євросоюзу, потрібно вирушати до посольства », - зазначила я про себе.
2,5 години – і ми на місці. Біля центрального вокзалу у Варшаві шумно. Місто наповнили люди та автомобілі. Деякі пішоходи тримали у руках українські прапори. Неподалік входу до вокзалу ми побачили невеликий вагончик, поряд з яким юрмилася черга біженців. Як виявилось, українці могли отримати тут безкоштовні сім-карти одного з місцевих мобільних операторів. Від наших вимагалося пред'явити паспорт (якщо сімка для дорослого) та свідоцтво про народження дитини (для неповнолітніх). Волонтери заповнювали форми та роздавали сім-карти всім охочим.
Реєстрація, школа та пункти допомоги біженцям
Зустріч із друзями була недовгою.
- Поки не сіпайся, - коротко відповіли на наші численні питання щодо легалізації волонтери. Така відповідь, чесно кажучи, ніяк не заспокоїла, тому після повернення додому ми вирушили до місцевого міграційного центру:
- Біженцям із України реєструватися не потрібно. Якщо щось зміниться, про це повідомлять у новинах, - розповіли співробітники місцевого «воєводства».
- Печать, поставлена у паспорті при в'їзді до Польщі, дозволяє українцям перебувати на території країни 18 місяців, - додала одна із співробітниць на суміші польської та української мови.
У черзі до інформаційного центру ми зустріли товаришів у нещасті з різних міст України. У натовпі біженців опинилася місцева шкільна вчителька, яка дала притулок в своєму будинку українським родичам.
- А як бути з навчанням? Чи можна влаштувати дитину тут школу? - Запитала я.
- Ми якраз вирішуємо ці питання. Дуже великий наплив дітей, тому ми хочемо поділити всіх на дві групи – старшу та молодшу. Дітям викладатимуть польську мову.
- А як із рештою предметів?
- Поки що самі не знаємо, - розвела руками вчителька.
Нам запропонували поїхати в автобусі до загальноосвітньої установи, але я вирішила обмежитись її адресою: ще теплилася надія, що наша київська школа незабаром відновить дистанційні заняття.
Тим часом у шкільному чаті панувала тиша: йшов другий тиждень військових «канікул».
- До розпорядження міністра освіти у школах України оголошено канікули до 13 березня. Чекаємо на наступну інформацію. Тримаємось! - Відповіла педагог на моє питання про перспективу відновлення занять.
Неподалік «воєводства» Кельце знаходиться центр допомоги біженцям, в який ми зайшли по дорозі до пункту обміну валют. Місцеві жителі жертвували свій одяг, взуття, постільну білизну та інші речі, які могли б стати в нагоді українцям. Між великими картонними коробками снували наші співвітчизники в пошуках предметів одягу та взуття, яких їм бракувало. Мамі з маленькою дитиною пакували дитячу коляску, 2 жінки обирали подушки та постільну білизну, ще одна мама шукала горщик, поки хлопчик і дівчинка визирали собі іграшки, явно вагаючись із вибором.
Користуючись скупченням «наших», я почала розпитувати друзів у нещасті про те, як вони знайшли житло і чи хтось із них легалізувався. Незабаром з'ясувалося, що більшій частині опитаних дали притулок місцеві знайомі, родичі та друзі. Дехто розповів, що їм допомогли волонтери. Ніхто з присутніх у центрі допомоги про легалізацію поки що не замислювався.
Гроші: перед виїздом покладіть готівку на картку
Ще одним важливим питанням, яке ми мали з'ясувати, був обмін гривень на злоті. Зібравши всі наявні кошти, ми вирушили до пунктів обміну валют міняти наше скромне багатство. На жаль, нас спіткало розчарування – гривні відмовлялися міняти у всіх обмінних пунктах, які нам вдалося знайти. «Залиш собі гривні як сувенір» - написала мені жартома подруга, але чомусь було зовсім не смішно. Ми намагалися зняти гроші перед виїздом з України, а краще було б закинути їх на карту. Стало трохи легше, коли вдалося розплатитись у продуктовому магазині карткою «Приватбанку».
«Що ж, спочатку вистачить», - подумала я, гублячись у здогадах, чи надовго ми в Польщі і чого тепер чекати від майбутнього.
Далі буде…
Пункти допомоги у Варшаві.
Варшавська гаряча лінія для громадян України: 505 700 701 (з 8:00 до 20:00)
Допомога з житлом:
+48 22 648 11 11, +48 604 932 969 (Мультикультурний центр, час роботи з 8:00 до 20:00).
+48 727 805 764 (Український дім)
Безкоштовне медичне обслуговування:
22 45 87 007 (термінова медична допомога LUXMED Group)
+48 22 566 22 20 (Центр Діаман)
Допомога з працевлаштуванням:
+48 730 623 658.
Довідка "КП"
Пункти допомоги у Варшаві.
Варшавська гаряча лінія для громадян України:
505 700 701 (з 8:00 до 20:00)
Допомога з житлом: +48 22 648 11 11,
+48 604 932 969 (Мультикультурний центр, час роботи з 8:00 до 20:00).
+48 727 805 764 (Український дім)
Безкоштовне медичне обслуговування:
22 45 87 007 (термінова медична допомога LUXMED Group)
+48 22 566 22 20 (Центр Діаман)
Допомога з працевлаштуванням: +48 730 623 658.