Сповідь біженки: господар готелю в Румунії запропонував жити безкоштовно, а німці завалили продуктами та одягом

Жителька Одеси Уляна не планувала залишати місто... поки не почула вибухи.

REUTERS/Стоян Ненов

Після перших вибухів в Одесі вулицями кинулися перелякані люди, найзавзятіші помчали на своїх автомобілях у бік Молдови, а автобуси враз зникли.

Вирішила виїхати у першій хвилі

Як евакуюватися з міста – Уляна не мала жодного уявлення.

- Мені треба було потрапити до Франкфурта, до друзів, які були готові мене прийняти. Але аеропорт першого ж дня війни закрив усі рейси. Я швидко зробила розсилку по всіх знайомих із текстом: «Якщо ти чи твої знайомі їдуть – напиши мені, я теж хочу поїхати», – розповіла Уляна. - Більшість моїх знайомих не їхала, всі залишалися і вірили, що народ даремно хвилюється. Я все ж таки знайшла знайомого, чия дружина з дітьми їхали, і у них було місце для мене.

Уляна виїхала з одеситкою Катериною та її двома синами на машині у бік Молдови. Дорога туди зайняла 14 годин, причому 12 їх автомобіль стояв у пробці (близько 20 км) на пункті пропуску «Паланка».

– Катя хвилювалася, чи пустять її без офіційного дозволу на вивіз дітей від батька. Кордон ми проходили, добряче нервуючи. Машину нашу не доглядали, лише перевірили паспорти і за п'ять хвилин ми в'їхали на територію Молдови і попрямували до Кишинева, - продовжує свою розповідь Уляна.

Сто доларів за ПЛР

У Молдові все виявилося дуже схожим на Україну: люди розуміють російську мову, діють карти українських банків. Біженці оселилися у крихітній кімнаті, яку знайшли на сайті Booking (близько 50 доларів на добу) адже у кишинівських готелях місць майже не лишилося.

- У Кишиневі мене забрали інші знайомі, і вже з ними ми поїхали у бік кордону з Румунією. Їхали вдесятьох на чотирьох машинах, - згадує Уляна.

На кордоні біженців налякали, що для проходження кордону потрібен ПЛР-тест, навіть якщо людина вакцинована. Послужливо пропонували зробити його прямо там за 100 доларів. Звичайно, для дівчини це була серйозна сума.

- Але дякувати Богу, тест виявився не потрібним – потім виявилося, що наша вакцина та додаток «Дія» цілком влаштували болгарських прикордонників. Ми пройшли молдовський кордон хвилин за 10 без огляду та будь-яких питань та в'їхали на територію перед кордоном з Румунією. І виявили пробку завдовжки 2 кілометри, в якій ми провели 5 з половиною годин! Спочатку план був дістатися до ночі до болгарської Варни, але... Вже було пізно їхати далі, всі втомилися. Зупинилися на заправці, до нас підійшов поліцейський, запитав, чи все добре, чи потрібна допомога. Це було дуже приємно, - наголосила Уляна.

Українське громадянство виявилося важливим

Ночували в маленькому готелі "Оскар". Не обійшлося без труднощів, тому що румуни не говорять російською і дуже погано - англійською. Але на радість було вже те, що вдалося сходити в душ і поспати.

- Вранці ми поснідали, і дівчина з ресепшна сказала, що зв'язалася з керівництвом готелю, і вони запропонували нам, тому що ми з України, зупинитися у них безкоштовно ще на два дні... Ми ж зайняли чотири номери з 12 наявних в готелі! Але половина з нас, у тому числі я, вирішили їхати далі, а дві машини залишилися ще на день. До наступного кордону ми добиралися три години, помітили, що дороги в Румунії дуже добрі. Румунський кордон ми перетнули швидко, без проблем та оглядів. Потім ще годину постояли у пробці на болгарському кордоні. Болгари оглянули нашу машину, відкрили багажник, у хлопців дивилися ПЛР-тести (вони не були вакциновані), у мене сканували код із «Дії». І ось нарешті ми перетнули кордон з Болгарією!

Німці привезли їжу та одяг

Жахливі, за словами одеситки, дороги компенсувалися чудовими видами гір. Їхали повільно і довго, читали дорогою новини з рідної країни, плакали та підтримували один одного.

- Я їхала із чудовими людьми, яких бачила вперше, але горе зближує. Поки ми їхали, незважаючи на поганий інтернет, я встигла вступити до купи груп допомоги та почати координувати інших, як їм виїхати, – поділилася Уляна.

У болгарському місті Несебр її забрали до себе друзі-українці, у яких дівчина провела три дні, прийшовши до тями і трохи позбувшись стресу. Потім відлетіла до Німеччини з Варни звичайним літаком, придбавши квиток за 100 євро.

- Після прильоту до Франкфурта моя подруга поселила мене в будиночок, де вже жили троє дівчаток з Одеси. Будиночок люб'язно надав її знайомий, коли дізнався, що вона допомагає біженцям із України. Місцеві жителі дуже привітні, і коли дізнаються, звідки ми, хтось безкоштовно провозить у транспорті, хтось пригощає чимось, хтось привіз нам багато їжі та речей першої необхідності. Будучи далеко від дому, ми відчуваємо себе у безпеці та комфорті завдяки стороннім, але таким добрим людям, - резюмувала Уляна.

Поки що невідомо, коли українка повернеться додому – але впевнена. Повернеться...