В останній день січня пішов із життя один із найвідоміших знавців України, неодноразовий володар «Золотого Брейна» дніпрянин Сергій Антоненко.
На телеекрані Сергій Валентинович «засвітився» ще на початку 90-х, але й після виходу із знаменитого телешоу він реалізував свої інші таланти. Сергій – один із творців першої в Україні школи ТРВЗ (теорії вирішення інтелектуальних завдань), а ще він винахідник, викладач, автор віршів та пісень, турист. Непереможний оптиміст, який дарував радість усім, хто спілкувався з ним.
Міг переграти, але не перепити
«Брейн-ринг» з'явився у травні 1990-го і одразу набув великої популярності. На відміну від академічного «Що? Де? Коли? це більш динамічна та видовищна гра. Тут знавці змагаються не з ерудитами "за кадром", а безпосередньо між собою. Усі пристрасті у прямому ефірі! У такому інтелектуальному шоу небезуспішно брали участь кілька українських команд. Капітаном однієї з них був Сергій Антоненко.
Зауважимо, що одеські та дніпровські знавці взагалі задавали тон у таких битвах розумних та кмітливих. Наших побоювалися найдосвідченіші гравці.
- Звичайно, «Брейн-рінг» - гра, яка не має прямого відношення до життя та кар'єри. Але в неї грають аж ніяк не дурні, – розповідає «КП в Україні» телевізійний продюсер «Що? Де? Коли? 1990-х Ігор Якименко. - Визнані лідери, такі як команда Олексія Блінова, за яку виступали Олександр Друзь та Федір Двінятін, поважали та побоювалися одеситів та дніпрян. Ну, а Сергій Антоненко був капітаном дніпровської команди. Як говорили, "кнопочником". Він повинен мати чудову реакцію, щоб випередити суперника і раніше натиснути кнопку. А головне, капітан повинен уміти слухати та знаходити найперспективнішу версію відповіді. Тому команда Дніпра своїм успіхом багато в чому завдячує своєму капітанові.
Гравці дніпровської команди-чемпіона згадують не лише нестандартне мислення Сергія, а й його оригінальні вчинки.
- Сергій був дуже системною людиною. Швидко думаючою, компанейською, легкою у спілкуванні, - зазначає письменник і блогер Ян Валетов. - Його вирізняла вражаюча оригінальність. Якось на іграх у Болгарії він намагався перепитати голову тамтешнього колгоспу. Звісно, це не вдалося. Переграти його він міг, а перепити було неможливо. Вранці страждання Серьоги були жахливі. Але воював до останнього.
Проблему перетворював на завдання?
Зрозуміло, неможливо все життя грати в « Брейн-рінг ». Це лише гра. А життя це життя! Але ігрові навички знавця-інтелектуала дуже стали в нагоді Сергію Антоненку у професійній діяльності. Все наше життя складається з великих та малих проблем. А що якщо проблему перетворити на завдання? Тоді стане зрозумілим, як її вирішувати. Адже завдання, буквально за кілька кроків, зводиться до пошуку протиріччя. А вже для вирішення протиріч існує достатньо коштів, щоб найскладніше технічне завдання «здалося» під їх натиском.
Це один з основних принципів ТРВЗ, якою займався Сергій. І тут він став величезним авторитетом.
– Я тренер із розвитку пам'яті, скорочитання, кубінгу, – розповідає «КП в Україні» учень Сергія Антоненка Дмитро Лозенко. - Коли починав цим займатися, зрозумів, що треба займатися ще й творчою уявою. Ну і виявив таку штуку, як ТРВЗ. Щоб дізнатися
більше про цю теорію їздив і до Москви, і до Пітера, де мені зі сміхом сказали, що найбільша у світі школа ТРВЗ була у Дніпропетровську.
Почав шукати, хто цим займався, та познайомився із Сергієм Валентиновичем, який на той момент викладав у Дніпровській металургійній академії. Почав у нього вчитися. Він реально крутий фахівець. Наприклад, він створив тренінг з мети мети. До нього зверталися люди на межі самогубства, які втратили мету в житті. І він їх рятував. На жаль, багато хто не знає, яка у них мета життя. Підтвердження тому маса. Найбанальніший приклад, який наводив Антоненко: до нього звернулася жінка, для якої ціль життя – діти. Але діти виросли, роз'їхалися до різних країн, і життя втратило сенс. Тому мета життя - стверджував мій учитель - повинна сягати і поза земного життя. А ще вона має бути соціально значуща.
У похід завжди брав запасний светр
Сергій Антоненко – автор понад 10 книг, у тому числі й трьох, рекомендованих для українських вишів. Але його теорії призначені, здебільшого, для менеджменту. А наскільки вони застосовні у звичайному, простому житті?
- Сергій взагалі досить серйозний дослідник практичної психології для менеджменту. Тієї психології, де можна брати і робити, - зазначає «КП в Україні» доктор інституту Європейського партнерства Олександра Мазуркевич. - Але його винахідливість та рідкісний дар психолога-практика допомагали й у різних життєвих ситуаціях. Був такий випадок. Минулого літа ми з дітьми пішли з ним у похід Південним Бугом. Наче річка дрібна, нічого складного. Але задождило, вода піднялася, і всі ми страшенно втомилися і вимоталися. Особливо – діти. І в якийсь момент він мені каже: Істери! Якщо не істеритимеш ти, будуть істерити діти». Ну і я застогнала: «Як у мене болять ніжки, як мене сонце напекло! Все болить, а тут ще комар вкусив!». І діти почали дружно мене втішати: «Мамо, зберись! Мамо, ти не ганчірка!». "Зібратися" було легко, адже істерику я вигадала. Взагалі Сергій був завжди надійний і скрізь. Він був людиною для інших. У похід завжди брав запасний светр - раптом комусь знадобиться! Напевно, якби стався кінець світу, як нам пророкували у 2012 році, він би врятував усіх у радіусі кілометра.
Мені подумалося, що герой моєї статті був схожий на казкового героя, який сміявся над перешкодами і будь-яку обставину умів обертати на свою користь. Підтвердження тому – розповідь дніпровського журналіста та туриста Віталія Теплова.
– У середині 80-х ми з Сергієм працювали на обласній станції юних туристів і часто водили дітей у походи, – розповідає Віталій Теплов. - І ось якось пішли у похід по Гомельській області. Дикими лісами, де воював легендарний партизанський генерал Олександр Сабуров. Місця справді «партизанські». На пошті телефони ще передвоєнні часи. Навколо болота. І накрили нас дощі, тож наші школярі промокли й застудилися. Протизастудні засоби у похідних аптечках швидко закінчилися. Що робити? Тут і став у нагоді практичний досвід Сергія. Він дуже зрозуміло пояснив, як абсолютно непридатні ліки типу фталазолу можна в таких випадках ефективно використовувати. І все вийшло! Дітки дуже швидко одужали!
Людина, яка ніколи не зневірялася
Ми не знаємо як ставився Сергій до старості та смерті. Адже старість настає не відразу раптом, а повільно і поступово. Ще вчора ти був Сергій, а сьогодні – Сергій Валентинович. Але Сергій Антоненко із цього приводу не комплексував. Його статус на фб-сторінці – Пенсіонер, робота не найму. Роботи та замовлень справді вистачало. А роки не такі вже страшні – 60 із хвостиком. Тож приводів для відчаю та зневіри взагалі жодних.
– Їх і не було, – констатує донька Яна Антоненко. - Папа – людина-свято, людина-історія, людина-енциклопедія. З мамою до її смерті в 2019-му були дуже дружні. Ніколи не помічала його сумним або зневіреним. Коли бачила тата, не могла не посміхатися. Добрий, надійний, рідний. Все знає і все розуміє. Він не вимагав від мене чогось зайвого, нездійсненного. Він мене сприймав як окрему дорослу людину.
Здається, що з такою людиною нічого поганого статися не може. Ніяка хвороба його не візьме.
На жаль, це негаразд. Сам він жартував, що останнім часом новорічні свята відзначає у лікарні. Ось і цього разу під Новий рік опинився на лікарняному ліжку із компресійним переломом хребта. МРТ показало, що хребет "порвала" пухлину. Раку! А тут ще трапився інсульт.
Але хвороби не зламали Сергія. Навіть у критичній ситуації він не зневірився і не втратив почуття гумору.
Його останній запис у соцмережі від 13 січня такий: «Щойно мене (людини з 68-річним досвідом їжі!) намагалися вмовити, що горохова каша з лікарняної їдальні - це смачно... Ну, не вмовили, звичайно. Але – намагалися!».
За кілька днів Сергія Антоненка не стало.