Спеціальна слідча комісія МВС визнала, що у військовій частині Нацгвардії, де солдат Артемій Рябчук розстріляв товаришів у службі, мали місце нестатутні відносини. Перший замміністра Євгеній Єнін не розкрив деталі, однак висловив думку, що до такої трагедії вони не могли призвести.
Мотиви вчинку Рябчука, як і раніше, залишаються незрозумілими, а тим часом тема армійської дідівщини набирає все більшої популярності. Якщо моніторити соцмережі, можна дізнатися різні думки. Одні кажуть, що дідівщина є, інші – що ні. Кожен судить із досвіду, з яким довелося зіткнутися.
Тільки один випадок
– Класичної дідівщини у сучасній українській армії практично немає. Особливо у ЗСУ, де домінують контрактники, війна від цього сильно лікує, - каже військовий психолог Олексій Арестович. – У Нацгвардії, я вважаю, є така проблема. Там значний елемент колишніх внутрішніх військ, а вони раніше охороняли колонії і як би заразилися системою відносин, прийнятих у місцях ув'язнення.
У січні 2020-го колишній військовий прокурор Анатолій Матіос озвучив, що за 2014 - 2019 роки небойові втрати на Донбасі були 3379, тоді як бойові – 3031 людина. За 2020-й, за повідомленням Міноборони, загинули 50 військових, з інших причин пішли з життя – 79. Можна припустити, що нестатутні відносини внесли у статистику свій внесок.
– Я воювала у ДУК «Правий сектор» та регулярній армії, – каже колишній офіцер Білозерська. - У добробатах дідівщина у принципі неможлива, бо там вільні люди. Не склалося з командиром, не сподобався колектив – береш речі та йдеш до іншого батальйону. В армії я служила за контрактом в окремому батальйоні морської піхоти. Це елітний підрозділ, і я знаю лише випадок так званих нестатутних відносин - коли офіцер ударив матроса по обличчю.
Білозерська каже, що це була страшна НП, постраждалий зателефонував на «гарячу лінію» Міноборони, зняв побої, зчинився жахливий скандал.
- Але симпатії морпіхів були на боці офіцера. У момент інциденту матрос був п'яний і зовсім некерований у поведінці, – згадує Білозерська.
Півтора року мало для «духів» та «дідів»
Тим часом і Білозерська та інші військові, які служать в АТО, підтверджують, що в різних частинах, які побували на фронті, панували різні порядки.
- У контрактній армії, особливо у зоні бойових дій, нестатутні стосунки серед бійців не практикуються. Найбільше проблем завдають алкоголь, наркотики, розбірки через жінок. Тут можуть і побитися, і постріляти, – каже Олег Брузь, колишній учасник АТО. – Дідівщина – це серед строковиків здебільшого.
Військові, які працюють із строковиками, стверджують протилежне: тієї жахливої дідівщини, про яку зі здриганням згадує старше покоління, вже немає.
- Півтора року служби мало, щоб ділити її на періоди, час «духів» (найнижча каста строковиків) та «дідів» (переддембельська еліта) минув. В якихось частинах, може, й залишилося, але переважно хлопці страждають від міжособистісних конфліктів та неправильної поведінки офіцерів, - поділився з «КП в Україні» Владислав, який попросив не називати його прізвище.
Нині наш співрозмовник працює із строковиками у військкоматі, у минулому був замполітом, має освіту та досвід психолога.
Мотивованих умовляють на контракт
– Ось у нас головною проблемою були мобільні телефони. За правилами, їх треба забирати на тиждень, замикати у спеціальній кімнаті та видавати у неділю. Так ось цього ніхто не робить. Принаймні ми не робили. Тільки як покарання для порушників режиму. Тому що, якщо забрати у солдата телефон, він починає битися в істериці, як дитина, у якої вирвали з рук улюблену іграшку.
Владислав зазначає, що багато хлопців, яких зараз визнають придатними до строкової служби, є нестійкими до стресів.
- Якщо ми хочемо якісний набір, потрібно скасовувати прийом тих, хто не служив, у поліцію, в пожежні, бо мотивовані йдуть туди. А якщо такий мотивований хлопець є у військкоматі, його відразу починають умовляти йти на контракт. Строковики – це відсів або ті, кому нікуди ховатися від призову. У мене був взвод із 30 осіб, так тільки двоє пішли на строкову службу за власним бажанням. І були глибоко розчаровані. Тому що після навчання строковиків більше використовують як безкоштовну робочу силу, ніж намуштрують з військових наук.
Владислав наводить ще один показовий приклад:
- Моя знайома, жінка строгих правил, ніяк не могла зробити сина "людиною". Навіть одружила його, а він все одно продовжував гуляти. Так ось у 24 роки вона буквально силою здала його в армію, щоб у такий спосіб покарати.
"Бувало, коли йшов зі зміни, говорив командиру - за цим треба стежити"
До військової служби Владислав працював у технічному училищі та каже, що сьогодні дідівщина в армії більше схожа на підлітковий булінг – злий та безглуздий.
Сильніші насміхаються над слабшими, можуть забрати смакоти з посилок, говорити або писати в соцмережах гидоти. Бувають, безумовно, бійки, але не так, щоб регулярні фізичні знущання.
- Для одних це вирішувана проблема, вони можуть відмахнутися чи дати відсіч. Для інших – потрясіння, глибока травма. У цивільному училищі було багато погано соціалізованих дітей, я бачив усіляке. Але це були діти, а тут – дорослі люди. Бувало, коли йшов зі зміни, говорив командиру – за цим треба стежити, цей може завдати собі шкоди. Слава богу, нічого страшного за мою службу не траплялося.
Тримісячні офіцери
Ще одна проблема, на думку співрозмовника, це випускники прискорених курсів з підготовки молодшого офіцерського складу.
- Колишні сержанти і навіть рядові отримують за три місяці погони лейтенанта, але залишаються такими ж, як були – не дуже освіченими, не дуже вихованими і не дуже розуміють роль офіцера. Вони або починають демонструвати свою перевагу над підлеглими, або махають на них рукою, бо не знають, як правильно керувати. Вони і собою не можуть управляти. Так з'являються неформальні лідери, які наводять у частині свої порядки.
Проте Владислав вважає, що трагедія на «Південмаші» не стала наслідком саме нестатутних відносин.
- Події в частині могли стати тригером, але справжні причини, я думаю, криються в іншому. Можливо, у сім'ї. Я знав багато на вигляд прекрасних сімей, де діти переживали глибоку кризу. А коли починали копати, то з шаф сипалися скелети. Цей хлопець розлютився на весь світ, йому було все одно, кого вбивати.
В Ізраїлі регулярна армія – строковики
Нестатутні відносини існують у всіх арміях світу, хоча офіційно це скрізь заперечують.
- Є закони психології, згідно з якими так звана дідівщина розвивається у будь-якому чоловічому колективі. Це внутрішні розбірки, намагання встановити ієрархію. Я сам виріс у казармі, і хоч це було військове училище, порядки панували жорсткі, – каже Олексій Арестович.
Інша справа, зазначає психолог, які форми набувають ци самі нестатутні. В Америці - жорстка муштра новобранців, що доводить до знемоги. В Ізраїлі – психологічне домінування старших над молодшими. Щоправда, майор резерву Армії оборони Ізраїлю ЦАХАЛ Віктор Верцнер не згоден вважати це дідівщиною.
- Хіба тільки на жартівливому рівні: піди принеси каву, ти ж молодий. В Україні строковики не виконують бойових завдань, вони марширують, кричать пісні, підмітають ліс та фарбують траву. Займаються всім чим завгодно, крім підготовки до бойових дій. Ними командують люди, які, як правило, не мають базових навичок. В Ізраїлі вся регулярна армія – строковики.
Віктор наводить приклад:
- Із призовників набирається піхотний батальйон. На підготовку йде рік інтенсивних занять - від особистої підготовки до бригадного злагодження. Батальйон виходить на виконання завдань у зону бойових дій. Через 4 місяці відбувається ротація із наступним призовом. Термін служби – 1,5 роки, після чого весь батальйон іде у резерв і призивається через 2 роки на двотижневі навчання. Ніхто не знущатиметься над людиною, знаючи, що завтра від неї може залежати твоє життя.
В Україні строковиків заборонено закликати до зони ООС. І навряд чи українські мами погодяться на впровадження ізраїльського досвіду, щоб у такий спосіб викорінити дідівщину.