Чому ми кричимо на дітей? Як тримати себе в руках під час виконання уроків, зборів до школи, побачивши дитячі примхи та непослух? Чим небезпечні крики та як перестати дратуватися? Про це розповіла сімейний психолог Анастасія Карченкова.
Шліпки та крики – проблема історична
– Анастасіє, чому батьки кричать на дітей?
- Одна з причин, чому батьки кричать, полягає в тому, що в нас ще спрацьовують старі програми. До нас все ще приходять думки, типові для старших поколінь: «Та як воно сміє влаштовувати мені істерику з мізерного приводу? Та я все йому! Годую, одягаю, іграшки купую! Це відлуння поширеного у минулому уявлення: «Дитина не зовсім людина». -
Ще 50-100 років тому вважалося, що виховувати дітей у страху та прищеплювати свої цінності силою – це норма: лише так діти можуть слухатись.
Виховання попередніх поколінь більше нагадувало дресирування тварин. Ніхто не замислювався про прихильність та довіру, необхідних для гармонійного розвитку особистості. Про що говорити, коли ми мали кріпацтво, а діти сприймалися як людські заготівлі?
Дитину не бачили істотою, яка має свої почуття. Тим більше не було мови про те, щоб враховувати її думку. І так тривало сторіччями. Діти сприймалися як тягар: їх треба годувати, вирощувати.
У відповідь від дитини чекали на допомогу. Дитина селянина має бути здоровою, слухняною і вчасно підключатися до праці. Діти аристократів виховувалися нянями та гувернантками. Вони повинні вчитися гарним манерам, слухатися гувернерів та отримувати належну освіту. Близьких стосунків із батьками не було ні там, ні там.
- Але часи вже давно не ті?
- Нинішні батьки опинилися в жалюгідній ситуації: з одного боку, ми маємо власне неідеальне дитинство, в якому складно було отримати необхідні моделі поведінки: мало кому з нас пощастило дізнатися, як це бути дитиною, яку оберігають, люблять і захищають. З іншого боку, виникли нові норми, яким складно відповідати.
Наразі батьки опинилися на зламі епох. Сьогодні виросла людяність: ми раптом зрозуміли, що діти можуть страждати від жорстких форм виховання. Поступово почала вибудовуватися інша культура батьківства, у якій з'явилися нові норми. Виявилося, що для гармонійного розвитку особистості дітям потрібно створювати безпечні умови - не бити, не кричати, не лякати, не ґвалтувати.
Попри це навіть сьогодні можна зустріти дорослих, які вважають, що дітей треба бити. Від таких людей можна почути: «Мене лупцювали – я виріс людиною! Битиму і я».
Але будь-який батько чи мати можуть стриматись – я абсолютно гарантую. Навіть відчуваючи роздратування, наприклад, коли мама знаходиться вдома наодинці з дитиною, в гостях чи поліцейській дільниці. Відчуваючи однакові почуття, поводитися вона буде по-різному. Коли мама каже: "Не можу стерпіти!" - це не правда. Може! Просто треба постаратися.
Одна з причин – втома
- Але ж діти не слухаються!
- Мозок маленької дитини дуже відрізняється від мозку дорослого. Там свої процеси, форми сприйняття та способи взаємодії з реальністю. Щоб розмовляти з ним на рівних, потрібно дорости до певного віку. Батькам треба розуміти: дитина – це дитина. Вона – НЕ доросла.
А дорослі найчастіше неадекватно сприймають здатність дітей щось розуміти. Кажуть: "Я ж йому пояснюю, я з ним розмовляю, а він не розуміє. Не знаю, що робити – починаю кричати і шльопати, а потім мучаюсь почуттям провини».
- А як без криків не розуміє?
- Якщо дитина починає «розуміти» лише після крику, вона просто діє виходячи із власного страху. Насправді вона як не розуміла, так і не розуміє.
До речі, у 12 років підліток повною мірою готовий слухати та чути батьків. Дитина, яка росте в безпечному середовищі і почувається улюбленою і прийнятою, - відчуває опіку та захист. Така людина не має жодних причин конфліктувати зі своїми близькими.
- А чи є приховані причини батьківської агресії?
- Так. Ще одна причина криків – втома мами. Людина без ресурсів швидше виходить із себе. Хоча в тієї ж мами у поліцейській дільниці ресурс звідкись береться. Тим не менш, мами, що відпочили, дійсно рідше зриваються на крик.
Часто буває так - у мами накопичився гнів на іншого члена сім'ї - свекруху чи чоловіка, і вона злиться, але не може виплеснути емоції на того, хто спричинив її гнів. І тут під руку попадає дитина.
Чому так відбувається? По-перше, немає розуміння, на кого вона злиться насправді. У момент, коли дитина, скажімо, розбила чашку – є причина для гніву. По-друге, підсвідомо мама розуміє - безпечніше вилити агресію на безвідмовного члена сім'ї. У таких випадках дитина просто потрапляє під гарячу руку.
Ніхто вас спеціально не доводить
- Як виховати слухняну дитину?
- Батьки хочуть, щоб діти ніколи їх не дратували? Це неможливо! Коли в одному приміщенні живуть живі істоти будь-якого віку, вони все одно заважатимуть. Візьмемо чоловіка та дружину, які обрали один одного внаслідок вільної волі. Хіба вони ніколи не сваряться, не відчувають роздратування, образи та злості?
Завдання «ніколи не кричати» - не зовсім правильне. Потрібно правильно висловлювати гнів, екологічно.
- Виходить, конфліктів уникнути неможливо?
- Якщо мама хоче рідше кричати або хоча б перестати піднімати руку на дітей, їй насамперед варто розібратися із власними емоціями – наскільки вона втомилася, на кого злиться насправді.
Крім того, їй потрібно знати можливості дитини. Коли мама розуміє потреби та тип мислення, припустімо, дворічної дитини, вона, дивлячись на те, як її малюк кричить, бо не може натягнути колготки, замість роздратування почне відчувати жалість чи розчулення. У неї народжується інше почуття, бо вона правильно розуміє ситуацію.
Щоб не злитися на чадо, мама має оцінити: «Чому дитина плаче? Він хоче мене свідомо вивести? Звичайно ж ні". Коли мама «спускається» у світ дитини і дивиться її очима, їй одразу стає зрозуміло: ніхто спеціально її не доводить – і бажання гніватися відпадає миттєво.
- А що робити, якщо таки зірвався і накричав?
- У періоди «до» та «після» зриву дуже важливо говорити дитині про своє кохання. Наприклад: «Пам'ятай, будь ласка, я можу на тебе злитися, це нормально. Навіть якщо я кричу, я люблю тебе, ти добрий і коханий. Просто мама іноді злиться. Просто тому, що мама жива. Це нормально, що я на тебе злюсь. І ти можеш на мене злитися. Я можу на тебе і кричати, а ти покричи на мене у відповідь. На мене можна кричати, бо тобі це безпечно».
Але таку розмову зрозуміють старші діти. А ось з малюками до 3 років потрібно створити максимально комфортне психологічне середовище. Бути безпечним батьком для 3-річної дитини – непросте випробування!
Чим старша дитина, тим простіше їй пояснити, що ми відчуваємо різні почуття. Це нормально і навіть збагачує її способи спілкування з іншими людьми. Створювати навколо 12-річного підлітка тепличну атмосферу не ефективно: незабаром він зустрінеться із реальним життям та дуже різними людьми. Тому з дитиною, що підросла, важливо бути живою.
– Останнє питання: ідеальні мами існують?
- Ні. Більш того, неадекватні уявлення про ідеальну маму та ідеальну дитину стають ще однією причиною для гніву.
Усі ми маємо образ, яким треба бути. Візьмемо для прикладу мультики "Крихітка Єнот" або "Умка". Там мама – мегаспокійна істота, яка ніколи не може злитися. Нам дається якийсь нереалістичний образ, якого насправді немає.
Злитися – це норма життя. Щоб ні на кого не дратуватись, треба жити одному в своїй квартирі, у будинку без сусідів.
ВИРІЖІ І ЗБЕРЕЖИ
Головні причини батьківського крику
1. Ми живемо на зламі поколінь і поки що не знаємо, як правильно виховувати дітей. Ми поки що не маємо стратегій, які вчать взаємодіяти з дітьми гармонійно.
2. Бракує знань про дитину. У більшості батьків немає розуміння, що таке маленька дитина і чому вона так поводиться.
3. Хибний ідеал мами та дитини. Коли мама стикається з тим, що вона та її дитина далекі від ідеалу, вона ще більше злиться на себе та на дитину.
4. Проблеми із комунікацією. Накопичений негатив у результаті поганих стосунків із чоловіком, свекрухою, начальником «зливається» на дитину. Просто тому, що вона безвідмовна.
5. Вигоряння. Коли мама шалено втомилася і в неї немає сил ні на що – вона гнівається: у цьому випадку гнів дає хоч якусь енергію.
Як перестати дратуватися
+ Покалічене дитинство? Потрібно йти до психотерапевта.
+ Не виходить комунікувати із родичами? Не завадить сімейний психолог: треба вчитися спілкуватися з оточуючими по-новому.
Не вистачає знань про психологію дитини? Вивчайте дитячу психологію.
+ Щоб не вигоряти - подбайте про себе.