У березні на екрани виходить комедія "Пограбування по-українськи" режисера Аліни Бухтіярової. Це історія дитячого тренера з плавання Алекса (Остап Халавко), котрий закохується у зірку (Даша Астаф'єва). Якось Алекс так замріявся про Дашу, що затопив кілька поверхів, у тому числі квартиру місцевого авторитета Валери (Василь Вірастюк). Тепер Алексу терміново потрібні гроші на ремонт, та й щоб вразити кохану, і він не вигадує нічого кращого, ніж пограбувати банк.
У розмові з Аліною "КП в Україні" намагалася розібратися, чому наш глядач любить народні комедії, як це – працювати із зірками та про майбутнє українського кіно.
"Пограбування…" зняли ще три роки тому
- Алю, хто вигадав сюжет "Пограбування по-українськи"?
- Ідея зняти фільм спала на думку сценаристу Андрію Слівці. Він разом із командою каналу НЛО TV написав сценарій, а коли до проекту підключилася я, ми ще кілька разів його переробляли. У сумі в нас вийшло, що є автор ідеї – Андрій та два сценаристи – Аліна Семерякова та Максим Хомутін.
- Ви зняли фільм ще три роки тому, чому він тільки зараз виходить на екрани?
- Вийшло так, що ми спочатку зняли "Пограбування по-українськи", а вже потім "Бурштинових копів", які вже давно вийшли на екран. А випуск "Пограбування..." кілька разів відкладали через карантин.
- Через стільки часу ще пам'ятаєте якісь кумедні моменти?
- Якось до нас на майданчик прийшли актори масових сцен, які мали танцювати сальсу, проте їхнього рівня підготовки виявилося замало. Тоді Григорій Чапкіс особисто навчав їх на майданчику, поки ми знімали інші сцени (посміхається). Або... правда, це взагалі не смішна історія (сміється). Для однієї зі сцен Даші Астаф'євій довелося купатися в холодному басейні, і навколо неї було дуже багато чоловіків, які допомагали їй триматися на плаву (сміється).
- До речі, "Пограбування по-українськи" якось пов'язане з "Бурштиновими копами"? І там, і там поліцейські, кримінал.
- Це абсолютно дві різні історії. Я не знаю, чому мене тягне на таку тематику, мабуть, я притягую схожі історії (усміхається). Це два різні фільми, і вони відрізняються навіть жанрами: якщо "копи" - це така "відкрита" комедія, то "пограбування" - це більше про романтику.
- А що скажете щодо того, що і в "Копах", і в "Пограбуванні" Андрій Бурим грає начальника поліції?
- Це не пов'язано. І я, і канал НЛО TV ми дуже любимо Андрія. Він справляється з цією роллю просто чудово. У цьому весь секрет.
"Заслужити довіру народних артистів складно, але можливо"
- Крім Андрія Бурима, у вашому фільмі достатньо і інших зірок. Та сама Даша Астаф'єва, Влад Яма, Василь Вірастюк. Проте на головну роль ви запросили актора-початківця Остапа Халавка. Що спонукало вас зробити вибір на його користь?
- Для мене актор – як чистий аркуш. Для мене не важлива його фільмографія. Найголовніше – те, як точно він підходить персонажу. Ось Остап, я вважаю, підійшов прямо на 100 відсотків, тому я й захотіла, щоб він зіграв цю роль. І в нього все чудово вийшло. Щодо зірок, то кастинг був на рівних умовах для всіх: у нас з'явилася ідея запросити на проби Дашу та Влада – і вони їх пройшли.
- Наскільки складно отримати зірку у свою картину? Як зазвичай відбуваються їхні кастинги?
- Запросити зірку не складно, треба зуміти запалити людину ідеєю (посміхається). Все починається з того, що збирається команда людей: режисер, продюсери та кастинг-директор. Ми обговорюємо, кого хотілося б спробувати та хто нам подобається. Далі вже кастинг-директор – з нами у цьому проекті працювала чудова Яна Бернадська з неймовірною фільмографією – викликає акторів. І якщо їм подобається матеріал, вони приходять, вчать кілька сцен і пробуються. Якщо знаменитості читають матеріал, і він їм "заходить", ця роль цікава, навіть якщо це епізод, то погоджуються. Адже епізодичні ролі також бувають дуже крутими. В нас у фільмі, наприклад, в епізоді зіграла Віра Кобзар, і вона його так зробила – просто чудово.
- А що скажете про професійних акторів? Найчастіше метри кіно "скаржаться" на молодих режисерів, які змушують їх проходити проби кілька разів. У вас у фільмі, наприклад, знявся Володимир Горянський, як вам із ним працювалося?
- Можливо, десь так це і є, але ми не мали запитань із Володимиром. Ми разом створювали його персонажа, і не було такого, щоб він був незадоволений кількістю дублів, все було максимально комфортно. Так, заслужити довіру народних артистів складно, але можливо (усміхається). Якщо вони бачать, що в тебе в голові є вибудована історія і ти не просто робиш дубль, а справді закладаєш туди якусь ідею, то нема питань. Якось до мене прийшов артист, і він дуже здивувався кількості завдань, які йому поставила молода дівчинка. Він їх виконав, пройшов проби, але не знімався, бо з'явилася зайнятість у театрі.
- Чи бувають випадки, коли когось можуть затвердити без проб?
- Так, насправді є нормальний відсоток акторів та медійних осіб, яких можуть затвердити без спроб. І в "Пограбуванні" є такий актор, якого затвердили без проб, але це тільки тому, що я знала все, на що він здатний, і розуміла, що він ідеально підходить на цю роль. Він сам навіть сумнівався і говорив: "Я не хочу, щоб хтось потім дізнався, що я був без проб!". Це буває, але тільки якщо ти впевнений, що людина здатна впоратися.
- Актори наперед знають, з ким гратимуть?
- Кастинг починається з того, що ніхто не затверджений та всіх викликають на проби. Про те, що вони пройшли, всі дізнаються приблизно в той самий момент. Є, звичайно, якісь проблемні персонажі, на ролі яких ми не затверджуємо до останнього моменту, а є ті, кого одразу затверджують. І коли акторові дзвонять і кажуть, що він затверджений, він тоді вже й сам цікавиться, з ким гратиме. Також перед зйомками бувають репетиції, зустрічі, можуть бути ансамблеві спроби, все залежить від проекту.
- З ким складніше працювати на майданчику: із професійним актором чи з медійною особистістю?
- Все залежить від людини. Я вже працювала із зірками. Наприклад, Влад Яма настільки добра і відкрита людина, що з ним було просто суперкомфортно працювати. Та й я, в принципі, на початку свого шляху взяла таку стратегію: ніколи не роблю нікому жодних знижок та поблажок! Зірка, не зірка – для всіх однакові умови, усі мають викладатися. І я вважаю, що коли люди бачать це посилання, то вони працюють на повну.
- А чи були у вас випадки, коли на зйомках ви "не зійшлися" з актором?
- Не завжди є можливість працювати із тим, з ким я хочу працювати. Такі випадки справді бувають – коли це взаємне рішення замовника, режисера та продюсера. Бувають також випадки, коли просто складно порозумітися з людиною, але в мене це поки що виходить (посміхається). Єдине, що до кожного потрібно шукати свій підхід: когось треба завжди хвалити та розмовляти у максимально доброзичливому тоні, а когось треба посварити і чесно сказати, що він недобрав чи переграв.
Бувають складні актори, але якщо я бачу, що це максимально не моя людина, то краще не дійти до майданчика та не мучитися там удвох (посміхається). Була в мене історія, коли першого знімального дня мене жорстко "забуліла" дуже доросла актриса, але після цього проекту ми більше не зустрічалися.
- А з ким із артистів ви хотіли б попрацювати?
- Насправді, я маю великий список акторів, з якими я хочу попрацювати. Вони приходять до мене на проби, і я іноді бачу, що "блин, йому просто потрібно дочекатися своєї історії, і він "вистрілить". Максимально сильно хочу попрацювати з Віталієм Салієм, ми з ним знайомі, і він пробувався, але поки що не сталося".
"Ми поки що на шляху до того, щоб у глядача виробилася довіра до українського кіно"
- Як ви вважаєте, зараз запорука успішного українського кіно – це сюжет чи успішний каст?
- Сукупність класного сценарію, історії, режисера та вдалий кастинг. Коли актор на своєму місці і грає свого персонажа, то відразу трапляється така синергія, і ти не чіпляєшся до нього, а максимально віриш. В цьому випадку складаються чудові обставини для кіно.
- Проте зараз більшість людей вважають за краще дивитися, так би мовити, "народні комедії" на кшталт "Скаженого весілля" і"Кохання та блогери", а от інтелектуальні комедії, як "Мої думки тихі", - досить рідкісні. Їх не знімають, бо невигідно?
- Я б не ставила на одну чашу терезів "Мої думки тихі" та "Скажене весілля", бо це абсолютно два різні твори, кожен по-своєму хороший. Вигідно чи ні? Думаю, що в матеріальному плані – швидше ні, але це все індивідуально. Просто ми поки що на шляху до того, щоб у глядача виробилася довіра до українського кіно. Повинно пройти ще трошки часу, щоб і бюджети стали вищими, і матеріал став якіснішим, але при цьому хорошого українського кіно зараз досить багато.
- А що думаєте стосовно того, що глядач приходить у кіно дивитись на зірок, але не на акторів?
- Мабуть, уже не зовсім так. Мені здається, глядач уже трохи втомився від якихось постійних медійних зірок. Але вони теж мають бути, як "влучний" постріл. Я зараз спостерігаю за розвитком кількох акторів та акторок, які мають свою аудиторію в інстаграмі, яка їх любить і ходить на них дивитися. І я рада, що це все розвивається, і завжди рада, коли акторів звуть у будь-які промо, реклами, щоб розкручувати їх. Ще нещодавно цього не було, але зараз актори теж набирають популярності – і це класно.
- До речі, деякі актори "скаржаться", що через самодіяльність та непрофесіоналів "страждає" кінематограф. Ви з цим погоджуєтесь?
- У цього багато причин. Це може залежати від здібностей режисера, акторів та продюсерів. Ще він може страждати від того, що завдання набагато масштабніше за бюджет. Наприклад, є проекти, де продюсери хочуть вирішувати дуже багато, і не завжди ці рішення можуть бути правильними. Це як партнера собі неправильно вибираєш у житті – тоді страждаєш.
"Технічним штукам навчаєшся 2-3 місяці на майданчику, а ось для створення атмосфери потрібна освіта"
- Зараз багато хто критикує режисерську освіту, мовляв, нічого в художніх вузах не навчать і на це краще не витрачати свого часу. Що думаєте?
– Не беруся оцінювати систему освіти, але хочу сказати, що ось у моєму випадку все виправдано. Мені було 16 років, коли я вступила на режисуру, і, можливо, мені було недостатньо якихось практичних знань, але вважаю, що ми займалися найважливішим: ми читали поезію, літературу, все це аналізували, обробляли, ставили етюди. Я знімала короткометражку за Чеховим. Це все настільки розширює кругозір, що, в принципі, я б не проміняла ті п'ять років, які я провела в атмосфері творчості та "прокачування" своєї творчої енергії, на п'ять років, за які мене навчили б там якимось технічним штукам. У моєму випадку це спрацювало, бо всім цим технічним штукам ти навчаєшся потім за місяць- два-три на майданчику. А ось як створювати атмосферу в кадрі, цього тебе навряд навчать на майданчику.
- Як ви вважаєте, чи зараз після закінчення вузу є шанс у молодого режисера зробити собі успішну кар'єру?
- Звичайно. Це питання кількох речей: таланту, завзятості, працелюбності та здатності працювати. Спочатку на якихось дрібних посадах чи, навпаки, є можливість добиватися всього й одразу, добивати свій сценарій та три роки ходити до одного продюсера. Це питання птахи на твоєму плечі: удача важлива, але за наявності всіх інших пунктів. Все ще залежить від ідеї та того, наскільки вона цікава. Кожна ідея має свій час - це доведено світовим досвідом.
Почати потрібно з того, що написати сценарій і знайти команду однодумців, насамперед, продюсера, який повірить у твою ідею і те, що вона хороша. Коли ти про це знаєш, це одне, але коли сидить продюсер і каже, що «я впевнений, ми знайдемо гроші на це все, і я зроблю так, що ми залучимо інших партнерів», то це зовсім інша історія. І ось уже в команді із двома людьми можна працювати. На цьому етапі також можна підключати оператора-постановника та створювати візуальну стилістику кіно, і після цього вже подаватись на конкурси, які влаштовують у нашій країні Держкіно, УКФ, є американські гранти.
- На вашу думку, чому в Україні мало відомих режисерів? Усі йдуть у кіно дивитись на акторів, блогерів, але не на режисерів.
- Я вважаю, що це, зокрема, питання реклами. Думаю, що зі мною мало хто посперечається: усю рекламну кампанію будують на акторах та тих, хто на екрані. Потрібно трохи почекати, і ми дійдемо того, що й у нас будуть відомі режисери. Але для цього потрібно докладати зусиль, у тому числі задіяти рекламу в інстаграмі та інших каналах. Ми до цього рухаємось. Зараз ми на моменті, коли починають просувати акторів, але настане той день, коли і режисери також братимуть участь у рекламній кампанії (усміхається).
- Кого з режисерів ви ставите собі за приклад?
- Я поважаю багатьох режисерів. Тарантіно, Звягінцева, Райта. А ось приклад із них не беру, тому що, в принципі, ця професія передбачає особливий погляд на світ, і, звичайно, можна брати трохи з інструментарію, але не копіювати. Так іноді дістаєш щось із підсвідомості, бо коли дивишся фільм, все одно щось запам'ятовуєш і можеш десь повторити цей момент, зробити відсилання до улюбленого режисера. Я просто використовую те, що я багато дивлюся, і беру від усіх потроху (посміхається).
- А що стосовно українських метрів кіно?
– Мені дуже подобається, як розвиваються Влад Клімчук, Валік Шпаков, Антоніо Лукіч. Це взагалі три протилежні, різні режисери, у них різні шляхи. Але вони класні, і кожен має розвиток. У Клима ось днями вийшов фільм "Найкращі вихідні", і картина дуже відрізняється від "Скаженого весілля". І там, і там Влад – режисер, але фільми дуже різні за завданням. Приємно бачити його розвиток та можливості, які йому дають. Валік знімав спочатку комедійний проект, а потім продовжив свій шлях із проектом "Перші ластівки", і показав абсолютно іншу свою сторону.
- А ось маєте якусь ідею фільму, який хотіли б представити глядачеві, але довго не наважуєтеся на зйомки через те, що розумієте: він не окупиться?
– Ідея на сьогодні є. Я ставлю перед собою завдання, щоб фільм виглядав як народний, але внутрішньо був би набагато глибшим. Але це дуже складне завдання, і мені ще доведеться попрацювати над цим сценарієм. Хоча скажу, що авторське кіно в Україні також є, і люди на нього ходять. Не можна сказати, що це кіно не має шляху, воно є. І також є продюсери, які готові до співпраці з вузьким сегментом кіно.