Відстрілюють на м'ясо
Закарпаття – регіон туристичний. Місцеві газди б'ються закожного туриста. Звичайно, не в буквальному розумінні, а пропонуючи послуги чи страви в меню, краще, ніж у сусіда. Наприклад, традиційні закарпатські частування, бограч чи банош, ситні та недорогі. Але якщо в сусідній нехитрій кафешці по той бік дороги багатий турист побачить в'ялену оленину або рагу з козулі - напевно, на екзотику його потягне сильніше.
Звідки беруть оленину, ні для кого не секрет. Виходиш до сусіднього лісу – ось і вона, свіжа. Звичайно, треба пополювати, але й м'яса для делікатесних страв вистачить не на один тиждень. Хороший бонус – роги, з яких кум настругає сувеніри або допоможе продати цілими – так дорожче.
– Кілограм оленячих рогів коштує гривень 500-600, але якщо великі, то може бути й кілька тисяч, – крутить у зубах самокрутку типовий мешканець Закарпаття Вася. – Маленькі світлі роги – дадуть гривень 200 за кг. Хто як домовиться. Так само і з м'ясом. Якщо тушею – то від 200 гривень.
Хто ходить на оленя і коли, всі місцеві знають. Чужим, звичайно, не скажуть – ніхто не хоче, щоб незабаром їхню лавочку прикрили.
До годівниці не звикає
Те, що закарпатська фауна потребує допомоги, місцевий житель Юрій Тюх зрозумів давно. Кілька років домовлявся із селянами про викуп землі, а нещодавно нарешті привіз на свою ділянку 30 красенів-оленів.
– З дитинства люблю возитися з тваринами – таке у мене хобі, – усміхається Юрій Тюх. – Бачив, у Білорусі виводили зубрів і випускали на природу у Біловезькій пущі, коли їхня чисельність різко впала. Коли виросла – іншими тваринами почали займатися. Ця ідея жила у мені кілька років. Навесні планую привезти ще 30 оленів. Чи ці, чи вже їхні діти будуть випущені у природу.
Навіть за кілька років олень не стане ручним та зможе пристосуватися до життя у дикій природі. До годівниці вони не звикають, тому після того, як зникнуть огорожі, спокійно знайдуть собі їжу в лісах.
У Білорусі відновленням популяції тварин займалася держава, а в нас Юрі поки що доводиться витрачати на це свої кровні. Коштує один молодий олень в Україні від 700 євро.
Найкращі рогаті - у Новій Зеландії
Три десятки рогатих пасеться у селі Синевирська поляна на виділеній для них ділянці. До людини вони не виявляють жодної агресії - поводяться як звичайні домашні кізочки. Це олень благородний європейський – Юрій вибрав найкращих представників породи у розпліднику біля Києва. Міг заощадити і взяти в іншому місці, але зовнішній вигляд «дешевих» оленів не порадував - роги куці, ноги закороткі. Тож до Закарпаття вирушили писані красені, які покликані у майбутньому населити місцеві ліси таким самим породистим молодняком.
У розплідник їх привезли з чотирьох країн – Угорщини, Австрії, Англії та навіть Нової Зеландії. До речі, в останній, вважається, найкращі оленячі розплідники у світі - звідси йдуть найбільші постачання оленини. Але завозили сюди ту саму шляхетну європейську породу - мабуть, життя на острові їй більше до вподоби. Ціна за новозеландського та британського оленя – однакова.
Перед тим, як вирушити на волю, кілька років олені підростатимуть під наглядом Юрія.
- Хочу, щоб лишилися наші види, а не з'явилися гібриди. Треба дивитися, щоб були чисті крові, інакше можна зіпсувати гени, - продовжує Юрій Тюх. - Підходить лише благородний європейський олень. Також у наші ліси можна випускати лань європейську, диких баранів – муфлонів. Усі вони співіснують без проблем.
Хоча гібриди – це непогано. Ось, наприклад, два підвиди благородного оленя із заповідника «Асканія-Нова» дали світові новий вид – оленя асканійського, якого навіть почали завозити до інших країн.
Цей оленячий рай у Синевирській Поляні – не єдиний куточок, де Юрій Тюх доглядає звіра. Є й цікавіше – екопарк «Долина вовків» за два кілометри від ферми з копитними, яку він відкрив лише три роки тому. Сьогодні тут мешкають три види вовків, пара тигрів, пара рисів, три види оленів - підвид благородного маралу, лань європейська та плямистий, лев, муфлони, лами, альпаки та верблюди.
Серед усього різноманіття тварин найбільше складнощів з тигром – небезпечний звір. До нього руки Юрій не сує, а от лева може погладити, як домашнього Мурзика.
А почалося все з пари новонароджених вовченят, яких Юра викупив у закарпатських браконьєрів, які вбили їхніх батьків. Так як виховував із перших днів, вовки, каже, ручні. Щоправда, на команди "Сидіти!" та «Апорт!» не реагують – дресурі не піддаються.
На оленів ідуть усім селом
Рогатих із «Долини вовків» чи їх молодняк Юрій не планує випускати до лісу – не хоче, щоб змішувалися гени. У природі, каже, самки не завжди віддають перевагу красеням - буває, перемогу в бою здобуває самець з поганими рогами та поганими генами. Тому важлива селекція – для закарпатських лісів Юрій вибрав найкращих із найкращих.
- Я бачу різницю, але неспеціаліст не помітить. Наприклад, марал – це підвид оленя благородного, – пояснює Юрій Тюх. - Вони живуть у Сибіру, на гірському Алтаї. Алтайські марали більші ніж європейські олені, у них темнша та густіша шерсть, оскільки живуть у морозних регіонах.
Професія у Юрія – будівельник. Ні до ветеринарії, ні до цирку чи екології відношення не має – просто «зов душі».
– Це вже й хобі, і робота. Сам навчився багато чому - знаюся і на ветеринарії, і на біології, - каже чоловік.
Ситуація з оленями на Закарпатті не те що критична, але працювати є над чим.
– На Закарпатті, якщо люди дізнаються, що десь з'явилися олені, то вони всім селом туди йдуть із рушницями, – зітхає Юрій Тюх. – Про це всі знають. Тут немає міст, Закарпаття – як одне велике село, всі про все чують. Не той менталітет, немає виховання та допомоги природі.
В останні роки полювати почали саме на оленів та косуль. Впала ціна на хутро, так що лисиці та рисі можуть видихнути спокійно. Акцент на м'ясі. Щоправда, таким чином людина відбирає їжу у тих самих лісових хижаків, які також полюють на копитних. В результаті їх винищення йде подвійним ходом - з одного боку селяни з рушницями, з іншого - вовки. Олені, козулі зникають, а кількість лісових хижаків зростає. Буває, що через брак їжі в горах вовки починають спускатися в села. Але, Юрій упевнений - ситуацію можна змінити на краще, було б більше небайдужих людей та підтримки від держави.