В умовах існування військової загрози з боку агресивного сусіда кожна країна має провести ретельну інвентаризацію своїх союзників та ворогів. Щоб розуміти, на кого можна розраховувати у критичний момент, а на кого – ні. Це повною мірою стосується і нас, тому що Україна ось уже останні півроку перебуває на вістрі міжнародної політики. І не всі країни однаково реагують наросійську загрозу Києву.
Умовно їх можна поділити на три категорії: союзники, формальні союзники та симпатики Росії.
Союзники: англосакси, поляки, прибалти та скандинави
Найголовнішими, природними та стратегічними союзниками України є США, Великобританія та Канада.
США зараз відіграють ключову роль у архітектурі зовнішньої політики України. Вони не просто надають нам фінансову та військову допомогу та утримують режим антиросійських санкцій, а й виступають основним локомотивом відновлення інститутів міжнародного порядку. США хочуть послабити здатність Росії до подальших агресивних дій.
Америка наразі фактично головний переговорник із РФ по Україні і навіть відсунула на другий план країни нормандської четвірки – Німеччину та Францію.
Британія надає активну допомогу у реформуванні українського оборонного сектору та у постачанні Києву летальної зброї. Підтримка також стосується допомоги у створенні українського флоту та військово-морських баз, підготовки піхоти, тактичної розвідки, нарощування потенціалу та медичної допомоги.
Нехай і не такими впливовими як англосаксонські держави, але важливими союзниками Києва є Польща та країни Балтії. Їхнє геополітичне становище у разі попадання України під контроль Росії стане вкрай уразливим.
Ще кілька держав – учасниць ЄС чітко бачать російську агресію проти України. Судячи з останніх заяв, до наших союзників можна зарахувати Фінляндію і Швецію. Остання була одним із творців Східного партнерства ЄС. Ця країна, незважаючи на економічні втрати, твердо дотримується санкцій. Стокгольм наполягає, що «Мінськ» не повинен перетворюватися на процес, у якому великі держави кажуть Україні, яким має бути зміст її Конституції.
Формальні союзники дивляться на Москву
До них, насамперед, варто віднести Німеччину та Францію. На словах заявляючи про підтримку України, вони прагнуть налагодити партнерські відносини з Москвою.
Це пов'язано з тим, що Росія використовує енергетичну залежність деяких європейських країн і намагається її посилити. Також Москва не проти затягнути деяких нинішніх чи колишніх політиків у свою орбіту, щоб ті працювали на користь Кремля, як це було з екс-канцлером Німеччини Герхардом Шредером.
Франція також зацікавлена у відновленні економічних відносин із Росією. Париж активний на дипломатичному фронті лише завдяки «нормандському формату». Але він зараз зайшов у глухий глухий кут, і Еммануель Макрон більше говорить про діалог з Москвою, ніж про допомогу Україні.
Пів-Європи – симпатики Росії
У Євросоюзі є також група держав, які відверто дружні з РФ і часто допомагають досягати певних зовнішньополітичних цілей. Це насамперед Греція, Італія та Кіпр.
В офіційних заявах Італія говорить про підтримку України, але найбільше вона стурбована збереженням та відновленням економічних зв'язків із Росією. У Римі найголосніше скаржаться на санкції. Багато італійських політиків міркують, як російські, – з позиції «великої політики» та «сфер впливу». З розвитком міграційної кризи спокуса підтримати аргументи про «розподіл сфер впливу» посилилася.
Про невдоволення санкціями та загрози зриву пов'язаних з ними угод часто говорять у Греції. Проте греки занадто залежні від Європи, особливо Німеччини, щоб кинути виклик Берліну у питанні санкцій.
Австрія була першою країною, яка організувала офіційний візит Путіна після анексії Криму та зробила пропозиції щодо поглиблення економічних відносин. Тут вважають захист власних економічних інтересів пріоритетнішим за підтримку України.
Зближення прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана з Москвою, його критика санкцій та просування інтересів Росії створює великі проблеми та підриває європейську єдність. МЗС країни часто розглядає війну в Україні так, ніби це заморожений конфлікт та взаємодія з Москвою неминуче.
Білорусь стала «російською», а Молдова – «партнерською»
Що ж до найближчих сусідів України – Білорусі та Молдови, то тут ситуація діаметрально протилежна. Після заворушень у Білорусі її лідер Олександр Лукашенко став критично залежним від Москви і тепер у всьому підтримує Володимира Путіна. Наприклад, зараз Росія перекидає свої війська до Білорусі нібито для спільних навчань, але насправді створює загрозу воєнного удару по Україні з півночі.
А ось у Молдові до влади прийшли проєвропейські сили, і відносини між Києвом та Кишиневом перебувають на доброму партнерському рівні. Перший свій закордонний візит після обрання президентом Майя Санду здійснила саме в Україну.
ДУМКА ЕКСПЕРТІВ
Олег Саакян, політолог:
- Україна може спиратися на ті країни, які, з погляду своїх національних інтересів та безпеки, відчувають загрозу як від самої Росії, так і від порядку, який Москва намагається нав'язати світовій спільноті. Насамперед це країни колишнього соцтабору зі Східної Європи – Польща, країни Балтії та інші. Вони розуміють, що якщо Україна впаде, вони стануть наступним об'єктом агресії. Головним союзником для нас є США.
Також це Британія, яка виступає проти спроб Росії провести ревізію миропорядку. До наших союзників можна віднести і частину віддалених від нас країн, які розуміють, що не можна зараз міняти «силу права» на «право сили». Це Канада, Австралія, Японія.
Олексій Якубін, політолог:
- Якщо говорити про союзницькі відносини, то про це красномовно свідчить колосальне збільшення контактів між Україною та США останнім часом. Вони на порядок вищі, ніж буквально рік тому. Америка значно активізувала свою участь в українському питанні на різних майданчиках. Але це не тому, що вони так люблять Київ, а щоб показати, що адміністрація Байдена здобула якусь зовнішньополітичну перемогу.
Що ж до Німеччини та Франції, то щодо України вони залишилися такими, якими були. Дипломатична підтримка Києва, але не більше. Цього тижня Міністр закордонних справ Німеччини Аналена Бербок була в Україні. Французи говорять про поновлення «нормандських зустрічей». Просто на тлі активності США та Росії їхня діяльність менш помітна.