Відеозвернення Володимира Зеленського та його заклик «без паніки!» викликали неоднозначну реакцію в українців. Більшість саме запанікувала, і це не дивно. По-перше, у наших головах твердо засіло переконання, що якщо влада просить стояти на місці, то треба тікати. По-друге, можна звикнути жити за умов епідемії, але не можна змиритися з думками про війну. Тому що хвороба може просто вбити, а війна – знищити все, за що ми цінуємо життя.
Вірити – не вірити, чекати – не чекати, робити – не робити… А що робити? Ці питання сьогодні долають навіть тих, хто не відносить себе до панікерів. "КП в Україні" звернулася до думки фахівців у різних галузях.
Напруження нагнітають як ззовні, так і зсередини
Складається враження, що до великої війни на нашій території готується весь світ, крім нас самих. Джо Байден робить страшні заяви про вторгнення, а в нас ще не розібрані всі новорічні ялинки. Підприємства не переводять на оборонний режим, резервістів не закликають на збори і навіть питання щодо постановки жінок на військовий облік відкладено невідомо на коли.
– Я часто спілкуюся з європейцями і можу сказати, що в Австрії, Німеччині, Нідерландах люди вважають, що Київ сидить у пітьмі та переведений на напіввоєнний стан, – каже експерт Українського інституту політики Микола Спиридонов. – Мій австрійський друг днями прилітав до нашої столиці вечірнім рейсом. Так ось із вікна літака він робив фото міста і потім відсилав своїм знайомим: дивіться, Київ світиться усіма вогнями!
Проте за цим зовнішнім спокоєм ховається глибоке психологічне напруження. Яке постійно нагнітається як ззовні, так і всередині українського соціуму.
- Мені дзвонили з одного банку, просили знайти військового експерта, який, напевно скаже, буде війна, чи ні, - продовжує політолог. – Такими ж консультаціями цікавилися представники бізнесу. Рівень тривожності зашкалює, його треба знижувати, бо це негативно позначається на всьому.
На думку політолога, звернення Володимира Зеленського до українців було своєчасним.
- І я поділяю логіку президента. Це не перша загроза, але ми не можемо виключати ймовірність найгіршого сценарію. Проте Путін має інші проблеми – йому потрібно добудувати «Північний потік», він хоче повернутися у «велику вісімку», сісти за стіл переговорів. Навряд чи ризикуватиме всім заради невизначеної мети. Найреальніша загроза для України зараз – це інформаційна, – вважає Спиридонов.
Війну з реклами не починають
Для блогерів нині золотий час. Найгустіша концентрація емоцій відбувається у соцмережах. Одні намагаються розрядити її гумором (хіт тижня – мініатюра Михайла Жванецького «Одного разу в телевізорі з'явився блідий, як смерть, міністр фінансів…» про недовіру людей до слів уряду та схильність до панікерства), хтось розпалює ситуацію похмурими пророцтвами, а хтось вже розвиває події.
У фейсбуці за два дні я прочитала п'ять сценаріїв російського вторгнення від «диванних» експертів. Путіну навіть вигадувати нічого не треба, за нього вже все вигадали – бери і вибирай.
А як відбувається насправді?
- Насправді відбувається раптовий напад, про підготовку якого ніхто не оголошував та не знав. Приблизно так, як це було 22 червня 1941 року. Ніхто не розпочинає війну з рекламної кампанії, це основний закон ведення війни. Те, чому ми зараз свідки, це не наша війна, не ми її задумали, не ми режисируватимемо, - продовжує наш співрозмовник. - США загнали Путіна в кут і чекають, що він зробить. Перший варіант - це спроба військової авантюри, яка означатиме абсолютну поразку на зовнішній арені. Другий варіант – дати особисті, не від імені Пєскова чи Лаврова, а особисті гарантії деескалації. Але це буде поразка всередині Росії.
Що стосується розгулу блогерів, то експерт не виключає, що деякі з них працюють спеціально для розпалу пристрастей.
- Треба сформувати у всьому світі думку, що Росія – агресор і ось-ось нападе на Україну. У Європі потрібна паніка. Європа має довірити США основний переговорний процес із Кремлем, що зараз і відбувається. Україна взагалі тут ні до чого, ми просто потрапляємо під цей каток. На жаль, прості люди страждають найбільше. І за рахунок цієї реакції суспільства створюється зовнішня картинка. Умовно кажучи, якщо народ побіг купувати сіль та сірники, значить, рекламна кампанія вдалася, - вважає Спиридонов.
На думку експерта, лихоманка продовжуватиметься як мінімум до березня.
- Я рекомендував би прислухатися до слів Зеленського, але про всяк випадок запастися тривожною валізкою. Як кажуть лікарі, стовідсоткових гарантій не буває навіть за легкого апендициту, - підсумовує експерт.
Хочеться діяти – дійте
Другий рік поспіль розмови про близьку війну припадають на кінець осені – зиму. Сезон холодів, нестабільної погоди, перепадів тиску та настроїв. Випадковість це чи ні, але в такі періоди психіка людини особливо податлива потрясінням та душевним розладам.
– Паніка виникає від недостатньо правильної інформації та нездатності здорово її аналізувати, – каже психолог Інституту сімейної та молодіжної політики Ілона Рашковська. – Люди реагують по-різному. Одні впадають у ступор, бо звикли до катаклізмів, вважають їх неминучими. Інші починають метатися, намагатися щось зробити, але не знають що.
І в тому і в іншому випадку, радить психолог, потрібно шукати навколо себе позитивні емоції, навіть якщо спочатку це доведеться робити силою.
- Я не вмовлятиму виходити з соцмереж і відмовлятися від перегляду новин. У світі це неможливо. Але ми можемо згадати про речі, які приносять задоволення – почитати захоплюючу книгу, сходити до театру, клубу, зробити шопінг у міру можливостей. Зустрітися з друзями, з якими не зачіпатимете тривожні теми, а просто базікатимете, - радить психолог.
Якщо є потреба у більш активних діях, психолог також радить зібрати «тривожну валізку» і зробити запас продуктів, які можна буде використовувати і без екстремальної ситуації.
- Зберіть документи в одному місці і зробіть копії, вони знадобляться в будь-якому випадку. Знайдіть серед своїх знайомих людей, які переїхали з непідконтрольних територій: що вони брали із собою, що знадобилося, що ні, як справлялися зі стресом, – рекомендує Ілона Рашковська.
А ще можна подумати не лише про себе, а й зайнятися суспільно корисною справою – зібрати ініціативну групу, щоб змусити районну владу проінспектувати та упорядкувати бомбосховища в окрузі.