«Здрастуйте, ми з перевіркою. На вас прийшла анонімка". Якщо ви вважаєте, що така ситуація залишилася в тоталітарному минулому, то помиляєтеся. У наш відкритий та демократичний час листи «доброзичливців» теж мають силу.
Як мінімум, у цьому переконалися співробітники дитсадка для дітей із розладом аутичного спектру, коли до них прийшла майор ювенальної (із захисту дітей) поліції. І розповіла, що є лист від чоловіка, який вказав одне лише прізвище і якого не можуть знайти. Так ось ця людина скаржиться, що у керівництві садка засіли злісні антивакцинатори, які ведуть шкідливу пропаганду.
«КП" в Україні» вирішила розібратися, якою є практика роботи з анонімками.
Можливо, підступи конкурентів
Скажемо одразу - інцидент, який став для нас інфоприводом, не перетворився на скандал.
- Наш дитячий садок має ліцензію Міносвіти, ми регулярно піддаємося всім перевіркам, тому боятися нам нічого, - розповіла засновниця Міжнародної громадської організації Child with a future, при якій відкрито однойменний дитсадок, Інна Сергієнко. - Представниця поліції поводилася дуже чемно, директор показала їй сертифікати про вакцинацію співробітників, і на цьому проблема вичерпалася. У садку без щеплень - лише один працівник, який має інвалідність, і на час карантину його усунено від роботи.
Проте неприємний присмак залишився. Наразі організатори Child with a future перебирають у думках, кому вони могли дошкулити. Нещодавно Інна Сергієнко очолила боротьбу за зниження газових тарифів для установ для дітей із особливими потребами, про що писала «КП" в Україні». Але всі, справді, далекі від думки, що таким дивним чином їй може помститися Кабмін.
Із батьками вихованців, як запевняє Інна Сергієнко, конфліктів не було. Ну хіба що... Садок приватний, держава для аутистів таких не будує. А там, де ринок, там і конкуренти. Наступного разу ще щось придумати можуть.
Скасували, але не відкинули
Дисиденти радянських часів пам'ятають, скільки доль було поламано через безликі кляузи. «Доброзичливці» писали в органи НКВС – КДБ, що, мовляв, ось цей ночами ловить «Голос Америки», а цей читає самвидав, розповідає політичні анекдоти, пише неправильні вірші. Або виносить із заводу запчастини, тримає підпільну майстерню, жене самогон... І реагували, судили, садили.
Юридичний статус анонімні повідомлення втратили взимку 1988 року, коли Верховна Рада прийняла указ про те, що письмове звернення громадянина вважається офіційним, якщо в ньому зазначено: прізвище, ім'я, по батькові, місце прописки, роботи або навчання. Звертання без таких відомостей розглядам з того часу не підлягали.
Проте це не означає, що анонімки повністю канули в Лету. Народ продовжував писати, викривати та засуджувати. Для справедливості скажемо, що не всі сигнали були вигадані.
- Цілком ігнорувати анонімки не можна. Людина може знати про злочин, але боятися розкрити себе, щоб не стати жертвою зловмисників. Припустимо, ви в курсі, що у квартирі сусіда пов'язана з ним банда зберігає зброю та вибухівку. І розсудливо вважаєте, що коли відкрито заявите про це до органів, то завтра вас можуть знайти із проломленою головою, – каже колишній співробітник СБУ Іван Ступак.
Тому такі анонімні листи чи дзвінки в міліцію або СБУ оформлялися як оперативна інформація, на підставі якої можна було отримати санкцію на обшук та викрити кримінальне угруповання.
«Чиста» практика себе не виправдала
В історії України був період, коли Служба безпеки України вирішила працювати лише з чесними та сміливими громадянами. У 2005 році, коли СБУ очолив Олександр Турчинов, було складено інструкцію, яка забороняла реєструвати та розглядати анонімні звернення. Така ж практика була запроваджена в інших державних органах.
– Я не можу сказати, що вона дуже заважала роботі, – каже Іван Ступак. - Якщо була підозра, що викладена анонімом інформація вірна, завжди знаходилася людина, яка писала офіційне повідомлення або з ідейних міркувань, або за винагороду, або тому, що знаходилася в органах «на гачку» - чи ти допомагаєш нам, чи ми садимо тебе самого.
Перші корективи до «чистої» практики було внесено у 2014 році, коли нова влада розгорнула гасла боротьби з корупцією. До правил роботи зі зверненнями громадян внесли зміни, що дозволяють розглядати повідомлення про хабарництво без вказівки авторства, якщо в них зазначено конкретну особу та конкретні факти.
А у 2018 році тодішній голова Служби безпеки України Василь Грицак видав наказ, який дозволяє своїм підрозділам офіційно проводити слідчі дії за анонімками, якщо ті належать до повноважень СБУ. А це практично всі сфери нашого життя.
Цікаво, що про ініціативу Грицака громадськість дізналася лише через рік, коли СБУ розпочала перевірку кандидата в президенти Володимира Зеленського на підставі листа представників центру «Миротворець». Ані прізвищ заявників, ані адреси вказано не було.
Підстава для перевірки
Наразі офіційне ставлення до анонімок в Україні наближене до європейського. Вони не відкидаються, але не визнаються. Якщо до правоохоронних органів надійшов лист про скоєння злочину без належних реквізитів, а лише з одним ім'ям та прізвищем, він реєструється в журналі та передається керівникові оперативного підрозділу.
Підставою для порушення кримінальної справи та слідчих дій такий сигнал не є. Але за рішенням керівника можна використовувати для перевірки викладених фактів. Якщо щось підтверджується або викликає обґрунтовані підозри, співробітник поліції пише рапорт про ознаки злочину, і тоді відкривається справа.
Анонімний дзвінок або лист може бути використаний для оперативного реагування.
Дозвіл на обшук на підставі однієї анонімної заяви суд може не видати. Єдиний державний реєстр судових рішень має такі відмови. І санкції, накладені державними органами за підсумками анонімок, суди можуть скасувати.
Так, у 2019 році Закарпатський окружний адміністративний суд став на бік підприємця, якого інспектор Держпраці оштрафував за використання «чорної» робочої сили. Перевірка проводилася на підставі листа «доброзичливця», і суд визнав її неправомірною.
Щодо самих анонімів, то у разі непідтвердженої інформації вони підлягають розшуку та притягненню до відповідальності за свідомо неправдиве повідомлення про злочин.
- Розшук може вестися довго і серйозно, коли йшлося про важливі речі. Наприклад, убивство чи теракт, - каже Іван Ступак. - Ну а якщо предметом розгляду були дрібниці на зразок торгівлі самогоном, на них не витрачатимуть час та сили.
Тож історію з нашим дитячим садком можна вважати закритою. За словами завідувачки, майор міліції склала пояснення.
Громадянина, який сильно дбав за вакцинацію, не знайшли і шукати не будуть - відправлять тією ж поштою відповідь назад: факти не підтвердилися.
В ТЕМУ
А що загрожує антивакцинаторам?
Залишається незрозумілим, чого, власне, домагався скаржник на дитячий садок? Можливо, розраховував, що у нього не виявиться ліцензії і установу закриють як таку, що незаконно працює. Але, швидше за все, просто хотів попсувати нерви. Антивакцинаторство як таке в Україні не карається. Тут наголосимо, що йдеться не про особисте переконання, на яке кожен має право, а про пропагандистську кампанію проти вакцин від коронавірусу та протидію державній політиці у цій сфері.
Сум'яття вносять і рішення судів, які всі різні. Немає відповідальності за спотворення інформації про вакцину у соцмережах.
– Я багато разів намагався заблокувати брехливі пости у Фейсбуці, але на скарги жодним чином не реагують, – каже Антонов. - Якщо ми вводимо карантин, приймаємо рішення про обов'язкову вакцинацію, то треба було створити якусь, хай тимчасову, правову базу, щоб не допустити цього хаосу.
По суті, рядовому антивакцинатору нема чого боятися, скільки анонімок на нього не пиши.
Відомий лише один випадок, коли СБУ притягла організатора антивакцинаторських мітингів – Остапа Стахіва - як фігуранта у кримінальній справі. Але тут питання, швидше, у політиці, ніж у громадському здоров'ї – львів'янину інкримінують замах на повалення конституційного устрою та підозрюють, що його акції фінансуються з Росії.