Вроджена аномалія
29-річна Юлія Хижавська народилася у невеликому містечку Корець Рівненської області. До школи ця дівчина навіть не підозрювала, що інші люди бачать на обидва ока, та ще й розрізняють обличчя та деталі, а не лише силуети та тіні, як вона. Як пізніше підтвердили лікарі, Юлія через вроджену аномалію бачить лише одним оком, і то на 5%.
Юлія Хижавська: Я з цим живу з народження - навіть не знаю, що таке бачити
З дитинства вона була впевнена, що так у всіх, не розуміла, що це лише її особливість. Відповідно, батькам не скаржилася – і ті вважали, що все гаразд. Але у школі проблема стала очевидною.
– Я з цим живу з народження – навіть не знаю, що таке бачити. Це нонсенс для окулістів, – зазначає «КП в Україні» Юлія Хижавська. – Лікарі написали діагнозів на пів сторінки… Усі вони переплетені між собою. Один з основних - колобома (аномалія, при якій порушена цілісність однієї зі структур ока - райдужної оболонки, сітківки. - Авт.). Також є плаваюче помутніння, ще щось – я й не пам'ятаю. Проблема у тому, що це не лікується. Якщо якась травма чи проблема з очима, то швидше за все в Україні за мене навіть ніхто не візьметься. Операція не допоможе – діагноз не один. Надія лише, що через десятиліття лікарі щось вигадають. Медицина не стоїть на місці.
Юлі прописали окуляри – єдине, чим могли хоч якось допомогти.
До школи - між силуетами
До класу шостого-сьомого Юлія соромилася їх носити, діти у школі і так знущалися. Через аномалію зіниці у дівчини – неправильної форми, що миттю стало предметом для глузування. Окуляри одягала тільки на уроках, а в школу йшла, як і звикла – лавіруючи між силуетами людей, що пропливають повз.
- Ось так і ходила – я кращого ніколи не знала, – пояснює Юлія Хижавська. - Я не знала, що таке "бачити". Коли вперше одягла окуляри – у мене був шок… Я стільки деталей вдома побачила: з'єднання кабелів, ямочки на стіні… Кажу: «Мамо, а що зі стінами?!» Вона: Так це було... Я така: Так?! Без окулярів воно все таке неяскраве.
Окуляри допомогли бачити одним оком майже 50%.
Незважаючи на це, після школи Юлія обрала ремесло, яке потребує чи не ідеального зору – шиття. Працює шевчинею. Мріяла вивчитися на дизайнера-модельєра, але в рік, коли вступала, вийшло якесь непорозуміння з тестами – готувалася здавати одні, а коли приїхала – з'ясувалося, що треба інші. Щоб не втрачати рік, пішла на кравця-розкрійника. Вирішила - вчать тому ж. Лише диплом інший.
По малюванню були двійки
Сьогодні Юля сама шиє сукні, сама їх розшиває бісером чи нитками. Пише картини – акрилом, а нещодавно написала першу маслом. Робить вироби із сірників, які виставляють у місцевому музеї. Пише портрети. А ще – вірші.
Дівчина, яка з народження живе у світі тіней, навчилася передавати тонкі риси і деталі, відтінки куди точніше і талановитіше, ніж багато хто зрячий.
Картини та портрети пише на замовлення – нещодавно одне полотно поїхало до Польщі. А ось сірникові твори зберігає вдома – дає лише до місцевого музею.
Замовлень не так вже й багато – заважає скромність.
– Спочатку замовляли родичі, потім дівчатка з роботи. Вони й підмовили написати, що приймаю замовлення, – усміхається Юлія.
Над своєю проблемою із зором Юлія, не повірите, тепер сміється. Каже: "Мені це не заважає!"
- Знаєте, я в дитинстві занадто багато плакала, і тепер мене вже нічим не зачепити, - відверто розповідає дівчина. - Це велика робота над собою - я довго з собою воювала, але навчилася сміятися навіть з цього... Вирішила: «Досить плакати!» Щодо очей, мене вже ніхто не зачепить за живе.
Талант до малювання в Юлії прокинувся у сьомому класі – це був останній рік уроків малювання у школі. До цього перебивалася із двійки на трійку з цього предмету. А потім – раптом пішло…
«Не дай бог прокинешся – і темрява»
Щоб намалювати картину чи портрет, окуляри Юлія знімає. Каже, так вдається краще позначити тіні та передати відтінки, зобразити дрібні деталі. Але полотно чи аркуш паперу доводиться тримати у міліметрах від обличчя.
– Коли портрети малюю, контур роблю в окулярах, а розмальовую без, – пояснює художниця. - Наприклад, волоски брів в окулярах я не можу намалювати – не бачу.
Зате окуляри допомагають краще орієнтуватися у просторі – без них все пливе навіть за метр. Але навіть із ними вже за два-три метри Юлію оточують розпливчасті обриси предметів і людей.
- Бог мені не дав зору, але дав інші здібності. І я всіма силами намагаюся не закопувати їх, встигнути якнайбільше, - каже Юлія Хижавська. - Хто знає, що там далі буде... Хочеться більше лишити по собі. Щоночі засинаєш і думаєш: не дай бог прокинешся - і темрява... Страшно. Ніхто із лікарів не дає прогнозів. Найстрашніше, що нічого зробити не можна. Головна моя мрія – щоб якомога довше зору вистачило. Планів багато…