Учні переїхали за учителем
52-річний Валентин Іванович Мельник із Кременчука – не простий вчитель. До цього він працював у Олександрії, обставини змусили його переїхати. Раніше він вивів Олександрію в лідери з програмування - місцеві діти неодноразово були кращими на міжнародному рівні. З його переїздом цей неофіційний титул перейшов до Кременчука.
Учні поїхали слідом за викладачем – кинули затишні дитячі кімнати та бабусині пиріжки й оселилися у гуртожитку далеко від рідних. Розуміли – якщо їде Валентин Іванович, в Олександрії про майбутнє у сфері IT можна забути.
Його намагалися утримати житлом і навіть створенням спецшколи – ліцею інформаційних технологій, але згодом стало очевидним: у Кременчуці все одно більше можливостей для підготовки вихованців до міжнародних олімпіад. Хоч і жити довелося не на подарованих містом квадратних метрах, а в тому ж гуртожитку разом із учнями.
Цього року Валентин Іванович отримав чергове звання – народний учитель України. Також у його скарбничці – три ордени «За заслуги», звання «Заслужений учитель України» та «Відмінник освіти України» та інші нагороди та медалі.
«КП в Україні» поспілкувалася з викладачем, заради занять із яким до Кременчука з'їжджаються діти з усієї країни. Він навчає в ліцеї при Кременчуцькому педагогічному коледжі, а також веде заняття в місцевій школі олімпійського резерву.
- Валентине Івановичу, якщо вчитель, як то кажуть, від Бога, він будь-яку дитину може навчити такому складному предмету, як програмування?
- Повинні бути певні задатки, логічне мислення. Дитину можна навчити до якогось рівня, але без цього буде складно. До високого рівня – дуже проблемно.
- Тобто гуманітарії не мають шансів стати програмістами?
– Гуманітарії є різні. Справа не в цьому, а в тому, наскільки дитина ерудована, наскільки вона здатна мислити.
– Зараз все частіше дорослі люди йдуть пробувати свої сили у IT. Як вважаєте, чи є шанси стати успішними у цій сфері, якщо все життя людина працювала бібліотекарем чи медсестрою?
- Думаю, що шанси є, і є приклади, коли люди далеко за 30 змінюють професію та вивчають IT. Зрозуміло, що їм важче влаштуватися – багато молоді, яка цілеспрямовано навчається та рухається у цьому напрямку, і IT-компанії більше дивляться на студентів, ніж на людину за 30 років без досвіду роботи. Основна проблема – це досвід роботи. Якщо його немає – IT-компанії дуже прискіпливо ставляться та рідко таких беруть. Але є приклади, коли люди у віці навчаються, починають працювати та досягають дуже непоганих результатів, до речі.
Головне – бажання, а не здібності
- Якщо у дитини є бажання стати програмістом, але немає здібностей, ви її не візьмете?
- Візьму, звісно. Є багато прикладів, коли бажання і працездатність давали навіть кращі результати, ніж у тіих хто має природні задатки. Бажання грає величезну роль. Без нього та працелюбності взагалі нічого не можна досягти.
У нас є психолог, який допомагає визначити особливості кожної дитини та дає поради мені, на що звертати увагу. Наприклад, у дитини гарне просторове мислення, але взагалі немає логічного. Тоді я змінюю підготовку. Також психолог дає поради дитині.
- Якщо логічного мислення немає, виходить, то це не вирок? Чи можна розвинути?
- Звичайно. Якщо задатки є посередні, але є бажання, то за рахунок цього можна досягти більшого.
- Якщо дитина у школі перебивається з трійки на двійку – винен учитель, який погано пояснює, чи це низькі інтелектуальні здібності дитини?
- Тут, найімовірніше, багато факторів сходиться. Багато залежить від початкової школи: якщо там дітей вчили мислити, думати, аналізувати – дуже добре, а якщо тільки за шаблоном робити, що дуже часто зустрічається… Приходять діти, ти їх тестуєш – природні задатки добрі, а починаєш працювати – вони просять: « Дайте мені шаблон, і я зроблю». Подумати, проаналізувати вони не вміють, не знають як підійти до завдання з іншого боку, а не тільки так, як пояснили. Для мене важливо, щоб дитина мислила, навіть якщо вона робить це неправильно.
У нашій школі олімпійського резерву це підготовка після уроків, у кожної дитини індивідуальний план. Ми їх ділимо на кілька груп, але не за віковими параметрами, а за рівнем. До групи з 11-х класів може потрапити дитина з п'ятого чи шостого, якщо вона швидко пройшла початкові етапи. Ми такому учню даємо можливість рухатися далі, якщо він може пройти матеріал за старші класи.
З усієї України діти їдуть до Кременчука
- До вас часто приходять діти із запитом, щоб потім вони змогли працювати в Google чи Facebook? Чи їхні батьки?
- Жодного разу такого не було… Ви поставили це питання – сам здивувався, що ніколи такого не було… Але якби прийшли – я б одразу сказав, що не можу цього гарантувати. Так, у нас діти навчаються і працюють у престижних компаніях – і у Facebook, і Google, і у Snapchat. Проходять стажування там. Ще до ЗНО надходило багато запрошень із університетів на навчання. У нас дуже хороша підготовка, за замовчуванням найкращі діти з усієї України приїжджають до Кременчука, щоб вивчати програмування.
- Яка методика допомагає досягати таких високих результатів у підготовці учнів?
- Робота у різновікових групах. Діти мають можливість розвиватися та рухатися на порядок швидше, ніж коли навчаються за програмою школи. І ми створили для дітей такі умови, ми зібрали однодумців, які на цю тему можуть поспілкуватися, і вони з різних класів. В одному класі може бути одна така дитина, і їй просто нема з ким обговорити тему. До кожного учня свій підхід, щоб дати можливість розвиватись.
- До яких світових університетів найчастіше вступають ваші випускники?
- Здебільшого це КНУ ім. Шевченка. Багато запрошень до Ягеллонського університету – переможців міжнародних олімпіад приймають без вступних іспитів взагалі. Вони там отримують стипендію – одну із трьох видів: наукову, за досягнення на олімпіаді або звичайну, яка становить приблизно 21 тисячу гривень. Були запрошення з Масачусетського університету. Але діти бояться летіти.
- Тобто працювати у Кремнієвій долині, ІТ-столиці світу, українські діти не мріють?
– Знаєте, є різні діти. Все-таки в США та Канаді нашим дітям важко адаптуватися – треба бути асоціальнішим, бо там кожен сам по собі. А у нас діти товариські, їм потрібна компанія. Найчастіше їдуть на стажування та повертаються до Києва чи кудись до Європи.
- З ким із відомих у цій сфері людей ви працювали?
- Із засновником Snapchat. Він із Одеси, підтримує дітей та спонсорує їхню підготовку, бере на стажування.
Замість IT дівчата обирають кохання
- Як серед айтішників ставляться до дівчат? Чи є зневажливе ставлення?
– У нас дівчат люблять, але їх мало. В Україні єдина дівчинка, котра була у складі команди на міжнародних олімпіадах, це моя донька. Вона взяла три срібні медалі. Навчається на другому курсі КНУ, вже пройшла інтерв'ю у Snapchat.
В IT-компанії беруть дівчат із задоволенням, але більшість у міжнародних компаніях - це вихідці з Китаю, Індії.
- Чому дівчат в ІТ так мало? Їх вважають слабшими інтелектуально?
– Тут багато факторів. Дівчата раніше дорослішають, у них виникають інші пріоритети. Може тому, а по-друге – програмісти більше сидять, працюють, а не всі готові до такого, напевно… Як би там не було, все-таки математиків більше серед чоловіків, і так складається природним чином.
– Ваша донька залишилася вчитися в Україні. Це явно не про перспективи та не про гроші. Ви її не відмовляли?
- У неї був вибір – ще у 8-му класі вона отримала золоту медаль у Болгарії на юніорській олімпіаді, її запросили до Ягеллонського університету. Вона сумнівалася, але обрала університет ім. Шевченка. Може зіграла ситуація з ковідом. Але найголовніше, напевно, це кохання – її обранець теж навчається у Києві. Ми на неї ніколи не тиснули. Вона приймала рішення сама.
«Ніколи не намагався копіювати»
- Чи стати добрим учителем може тільки той, хто сам був добрим учнем, чи у вас інша думка?
– Є такі питання, на які я не знаю, що відповідати. Це таке комплексне поняття… У школі в мене було досить добре з математикою – за 20 хвилин міг зробити два варіанти. Іноді мені давали додаткові завдання, іноді просили сидіти тихо та не заважати іншим. Надалі я зрозумів, що для кожної дитини має бути своя робота на уроці – і рухатися вперед потрібно залежно від своїх можливостей та здібностей, а не так, як усі. Має бути спілкування з дітьми на рівні, треба давати дітям висловлювати свою думку, навіть якщо вона неправильна. Вони повинні генерувати ідеї, правильні чи ні. Має бути загальне обговорення тем та їх вирішення.
Я не знаю, як стати добрим учителем. Єдине, що можу сказати – ніколи не намагався щось скопіювати. Ось у нас як: о, давайте робити все як він. І як би добре не зробили, це всього лише копія, неважливо, хороша або погана, але копія. Кожен учитель повинен робити те, що він може найкраще, саме він. Знайти щось таке в собі, реалізувати та в цьому напрямі розвиватися. Копіювання користі не дасть.
– Яку роль відіграє дисципліна? Чи можна провести паралель між нею та майбутнім успіхом учня, чи серед найкращих теж є хулігани?
- Та вони більшість із хуліганів... Кожна дитина особлива, у кожного свій характер, до кожного можна знайти свій підхід. Дисципліна має бути, у мене вона і є, але це має бути такий сам собою встановлений порядок. Я можу вийти, але діти продовжуватимуть працювати. У нас таке середовище – є час для роботи, є для обговорення. Ексцесів немає.
Переможці вперше здобули премії
– Що учням дають перемоги на олімпіадах?
– Переможці міжнародних олімпіад за два предмети на ЗНО отримують по 200 балів – обирають їх. В інших країнах трохи краще – наприклад, в Ягеллонському університеті їх зараховують автоматично, вони мають привілеї щодо проживання та стипендії.
Олімпіади – це свого роду ринок, де айті-компанії вже придивляються до дітей та рано чи пізно роблять запрошення на стажування.
Цього року діти – переможці міжнародних олімпіад вперше отримали премії – 100 000 гривень кожному із президентського фонду. На зустрічі президент сказав, що вчителі, які готували, також отримуватимуть схожі премії. До цього нічого такого не було. Те, що почали нагороджувати дітей - великий плюс.
- Ким із ваших випускників ви пишаєтеся? Чи є учні з особливими історіями?
- Я ними всіма пишаюся. Вони всі обдаровані. Не хочу когось виділяти. Після випуску вони приїжджають та допомагають готувати молодших, один одного підтримують та переживають, дивляться онлайн-трансляцію олімпіад. Кожен із них особливий і прекрасний. Хтось стає меценатом, хтось проводить уроки додаткові.
У 2014 році ми відкрили першу в Україні комп'ютерну школу та беремо туди близько 100 дітей з усієї країни, частину – з малозабезпечених сімей, частину – чиї батьки в АТО. Шукаємо спонсорів та повністю покриваємо їхнє перебування.
- Серед ваших учнів є генії ? Як вважаєте, генієм треба народитись чи можна стати?
- Багато серед них геніїв. Просто геніальність ще треба закріпити гарною роботою. Якою б геніальною не була дитина, якщо вона не працює, то рано чи пізно починає програвати тим, хто більш старанно працює. Таких прикладів багато.
Якщо відпочиваєте – вже програєте
– З вами до Кременчука переїхали 14 ваших учнів. Як це сталося – довелося вмовляти заради довгострокових планів?
- Ні, вони самі вирішили, деяких батьки навіть відмовляли. Сім із них – одинадцятикласники, які переїхали на один рік. Їм надали гуртожиток – вони жили на дев'ятому, а я із сім'єю – на першому поверсі. Щодня збиралися на чаювання. Деяким батьки винаймають квартири, але зазвичай живуть у гуртожитку.
Тоді в Олександрії вже шість років були результати на міжнародних олімпіадах, і це провінційне місто було лідером програмування в Україні. Коли нам запропонували переїхати, я зібрав дітей та пояснив ситуацію. Вони сказали, що тоді також переїжджають, щоб готуватися далі. Молодший учень був у восьмому класі, шкарпетки не вмів прати сам. На це й упирали батьки, але його не зупинило.
- Учням було складніше відмазатись, чому не зробили домашнє завдання, раз вони завжди були у вас на увазі?
- У мене не виникало проблем, щоб не зробили домашнє завдання. Це більше їх проблема - тому що надалі може відгукнутися. У нас домашнє йде в режимі олімпіади: вони можуть зайти на сервер і вирішувати завдання будь-якої миті. Якщо не вирішили, вирішуватимуть, а решта піде вперед. Зрозуміють, що їм доведеться наздоганяти інших. У нас таке неписане правило: якщо ви зараз відпочиваєте, ви вже програєте, тому що ваші конкуренти готуються. Якщо відпочиваєте, що теж потрібно, то знайдіть час, щоб наздогнати.
Переможців визначають на співбесіді
- Діти мають любити вчителя чи предмет?
- Роль вчителя дуже велика, діти, напевно, вибирають предмет із-за вчителя у 90% випадків, а то й більше.
- Що ви робите, щоб налагодити контакт, сподобатися учням?
– Якщо вчитель намагається сподобатися учневі – це все, провал. У нього інше завдання - він повинен донести, що і як робити, має навчити учня вчитися. Не зубрити, а саме вчитися – вміти знайти ту інформацію, що йому потрібна, вміти використовувати її у той чи інший момент.
- Про вас кажуть, що ви вже на співбесіді бачите, чи дитина стане переможцем. Як вам це вдається і часто вгадуєте?
- Вгадати мені вдається у 99% випадків. Про це можна судити зі спілкування, ерудованості, очей, що горять. Дитинатакож проходить тести, які показують, як вона мислить. До нас діти приходять і у 8 років, і у 14-15. Був хлопчик, який прийшов до 10-го класу - він взагалі програмуванням не займався. За місяць почав ходити на додаткові заняття, а за пів року отримав диплом на всеукраїнських змаганнях. Він мав нестандартну логіку, він займався шахами. У 11-му класі взяв срібну медаль на міжнародній олімпіаді. У нас дуже багато талановитих дітей, їм просто потрібно дати змогу розкритися.