Ніка Турбіна залишилася у пам'яті як останній радянський вундеркінд. Перша добірка віршів 8-річної Нікі вийшла 1983 року у «Комсомольській правді». А потім прийшли світова слава та крах всіх надій. Визнання і забуття. Небо і дно. Десятки коханців. Вино та наркотики. Осяяння та розпач дівчинки, яка так ніколи і не подорослішала й трагічно загинула у травні 2002-го.
27 років земного життя Ніки Турбіної – одна суцільна таємниця, розкрити яку зумів дніпровський поет та перекладач Олександр Ратнер.
Його книга-розслідування «Таємниці життя Ніки Турбіної», що вийшла у 2018 році, надихнула російського режисера Василису Кузьміну зняти фільм «Ніка». Роль мами дісталася дочці Микити Міхалкова Ганні Міхалковій, юну Ніку грає 11-річна Віталія Корнієнко, а дорослу – Ліза Янковська, онука знаменитого актора театру та кіно.
Фільм уже знято і має вийти на екрани до 47-річчя Нікі, яке поетеса відзначила б 17 грудня.
Про те, якою була забута сьогодні українка, про її творчість та сім'ю, про скандали та міфи навколо цього імені журналістові «КП" в Україні» розповів письменник, автор книги «Таємниці життя Ніки Турбіної» Олександр Ратнер.
У геніальність 8-річної дівчинки повірили всі
- Олександре Григоровичу, чим вас зацікавила Ніка Турбіна? Чи сподобалися її вірші, починаючи від першої дитячої публікації?
- Історія першої публікації Ніки відома всім. Бабуся Ніки – Людмила Карпова - працювала адміністратором у готелі «Ялта», де зупинялося багато відомих письменників. Там вона показала вірші онучки Юліану Семенову, завдяки якому у «Комсомолці» опублікували 10 поезій юної кримчанки. І вона справді прокинулася знаменитою. Адже тираж газети – 13 мільйонів! То був вибух бомби. Ніку завалювали сотнями листів. Писали звідусіль: з Єревана та Вітебська, з Іркутської області та Москви, з Харкова та Душанбе.
Від самих віршів я не був у захваті. Мене вони не захопили. Просто здивувало, що 8-річна дитина на таке здатна. Бабуся і мама стверджували, що складати вірші Ніка почала у 4 роки, хоча взагалі навчилася писати у 9 років.
Згодом був приголомшливий тріумф Ніки Турбіної. Вона отримала першу премію - "Великого Золотого лева Венеції", прославилася на увесь світ. Тоді у геніальність 8-річної дівчинки повірили всі. На жаль, ця слава прийшла ненадовго. Потім ЗМІ описували скандали, пов'язані з дівчинкою-вундеркіндом, що подорослішала, а у травні 2002-го її не стало.
Вже після смерті Ніки у ЗМІ прочитав велике інтерв'ю, яке закінчувалося словами: «Рідні юної поетеси хочуть видати збірку її поезій, але не мають коштів». Я приїхав до Ялти, де познайомився з мамою Майєю Ніканоркіною та бабусею Людмилою Карповою. Бабуся розповіла, що написала п'єсу «Ніка», яку я видав тисячним тиражем за власний кошт. Власне, окрім 33 поезій у цій п'єсі майже нічого не було.
- Вам не вдалося поспілкуватися з самою Нікою Турбіною, але ви багато років контактували з її найближчими родичами, друзями та приятелями. Ви ретельно розбиралися у життєвих обставинах Ніки. Чому вирішили писати про неї книгу?
- З Нікою справді ми розминулися на півтора місяці. А з мамою спілкувалися протягом семи років, із бабусею – дванадцять років. То були зустрічі, бесіди, телефонні дзвінки. Всю інформацію я записував, вважав, що вона важлива і мусить зберегтися.
Але увесь час відчував якусь недомовленість, нещирість.
У 2009 році, коли Нікі виповнилося б 35, у Ялті ми з бабусею відкривали меморіальну дошку на фасаді школи, де дівчинка навчалася з шостого до восьмого класу. На цій зустрічі журналістка Тетяна Барська розповіла, що батько Ніки мав інше прізвище. На його пошуки я витратив шість років. Не було жодної його фотографії. З'ясувалося, що це театральний режисер і співак Георгій Торбін - гарна та обдарована людина, з якою Майя Ніканоркіна прожила недовго і розлучилася. Але прізвище дочки підправила, змінивши одну літеру: була Торбіна, а стала Турбіна. Для краси, правильної легенди.
Це змусило задуматися, і я почав шукати батька – Георгія Олексійовича. Витратив час даремно – Георгій Торбін помер у 59 років. А дівчинці вселяли, знову ж таки для гарної легенди, що її справжній батько – Андрій Вознесенський, котрий був коханцем її матері Майї. Поступово у мене накопичилося багато суперечливої інформації, в якій вирішив розібратися та у 2013 році приступив до написання біографії Ніки.
Бренд геніальної дитини створювали мама та бабуся
- Ви не лише поет, але й вчений-металург, який звик досконально розбиратись та детально аналізувати інформацію. Яких висновків ви дійшли? Чи дійсно вірші писала сама Ніка? Наскільки вони геніальні?
- Сумніви щодо справжності віршів дівчинки-вундеркінда виникли одразу. Надто вже вони були дорослими для такого юного автора. Наприклад, у вірші, присвяченому Євтушенку, такі рядки: «Вы поводырь, а я слепой старик/Вы проводник. Я еду без билета./И втоптан в землю прах друзей моих». Чи могла дитина так сказати: "прах друзей моих"?
Як писалися вірші? У будинку дідуся, відомого поета-шістдесятника Анатолія Ігнатовича Ніканоркіна, часто збиралися знамениті московські поети. Говорили, випивали. Саме повітря наповнювалося віршами. У такій атмосфері навіть стілець, якби міг писати, писав би вірші. Ніка погано спала і могла до півночі чути ці вірші-розмови.
Взагалі Ніка мала хвору психіку. Ночами вона вигукувала окремі слова та фрази. Мама дещо записувала та дописувала до вірша. А вранці, коли дівчинка прокидалася, їй казали: «Нікуша, ти вночі продиктувала вірш. Послухай!». Дівчинці це дуже подобалося. А потім її змушували вивчити та прочитати.
Так створювався бренд "Ніка Турбіна".
– З якою метою це робили?
- Для мами та бабусі головним були гроші. Вони одразу побачили свою вигоду. У Криму дівчинку возили пансіонатами та будинками відпочинку, де вона читала вірші. А читала Ніка чудово. У неї взагалі був дар актриси. За виступ брали 150 рублів, а у вісімдесяті роки це зарплата гарного інженера, на додачу ще й з премією.
Але це були здебільшого мамині вірші. Недарма ж у Будинку-музеї Пастернака Євген Євтушенко, прочитавши вірші Ніки, спитав її маму: «Це ти писала?» З Майєю Євген Олександрович був добре знайомий і навіть якийсь час був із нею у близьких стосунках. Він знав, що Майя пише не дуже гарні вірші, і газети та журнали їх не друкували. А як дитяча поезія вони сприймалися на ура. Про них чудово сказав поет Валентин Берестов: «Це не дуже добрі вірші немолодої жінки».
- Світовій славі Ніка Турбіна багато в чому зобов'язана Євгену Євтушенку. Що їх пов'язувало?
- На мою думку, вони були один одному корисні. Євтушенко редагував першу книгу Ніки «Чернетка», яка вийшла у «Молодій гвардії» тиражем у 30 тисяч екземплярів. Він сприяв перекладу віршів Турбіної на італійську і підготував ґрунт для поїздки на фестиваль до Венеції, який став для Ніки тріумфальним.
Тобто все сходження до світової слави кримської поетеси пов'язане з Євгеном Олександровичем. Тоді на поетичному фестивалі «Поети та Земля» Ніка здобула першу премію – «Великого Золотого лева Венеції». Але перемога Ніки стала і перемогою Євтушенка. Адже на той час популярність знаменитого поета дещо згасла. А тут такий успіх його геніального протеже!
Зірки та смерть Нікі Турбіної
- Але саме після Венеціанського бієнале життя поетеси пішло під укіс. Її слава дуже швидко розвіялась, і журналісти згадували Ніку тільки у зв'язку зі скандальними історіями, які не мають відношення до творчості. Що завадило Нікі Турбіній відбутися як поетесі чи актрисі?
- До Венеції Ніка поїхала разом із Євтушенком і бабусею. Вона виступала у величезних залах, давала інтерв'ю на телебаченні. Мала приголомшливий успіх. Але при цьому залишалася самотньою. Замість того щоб ночами дивитися за онукою, бабуся грала в казино. Сама Ніка не могла усвідомити і «переварити» славу, яка на неї обрушилася. А для мами та бабусі головним були гроші. За словами Євгена Олександровича, Ніка в Італії заробила 2-3 тисячі доларів. Для 10-річної дівчинки - величезна сума! Але мама вважала, що цього замало, і продовжувала тягнути із Євтушенка гроші.
- Тож знаменитий поет відмовився від дівчинки-вундеркінда?
- Євгену Олександровичу не подобалося, що мама та бабуся виманюють у нього кошти. Він розумів, що і Ніка - яблуко від яблуні недалеко падає - теж не така вже безкорислива і буде його діставати у Москві. Тому він і намагався дистанціюватись від цієї родини. А сім'я і справді паскудна. Такий показовий епізод. Ніку та маму розчарувало те, що фігурка венеціанського лева виявилася не золотою, а гіпсовою. Вони навіть спеціально підпиляли хвоста біля лева, щоб перевірити це. Потім Ніка колола цим левом горіхи.
- І все ж таки, що завадило Нікі Турбіній відбутися як поетесі чи актрисі? Адже вона мала саме акторський талант.
- У Ніки справді був великий акторський дар, який вона не змогла реалізувати. Спочатку Армен Джигарханян влаштував її у ВДІК, але там вона провчилася лише семестр, потім дочка Олександра Галича Олена «поступила» Ніку до Московського інституту культури. Але й там Турбіна після першого курсу, не здавши сесію, рвонула до коханого у Ялту.
Нічого дивного. Ніка ніде і ніколи не вчилася. Вона не мала посидючості, не могла працювати з підручниками. Навіть у школі оцінки їй ставили за талант, за публікації, але не за знання. І у вузі це далося взнаки.
А талант актриси у Ніки був, про що згадувала Олена Галич: коли Ніка грала сценку за Чеховом, увесь курс ходив дивитися на неї. Ще дівчинкою вона чудово зіграла головну роль у фільмі Аян Шахмалієвої "Це було біля моря". По суті, вона зіграла саму себе.
Хто зна, якби Ніка Турбіна закінчила інститут, вона б і змогла стати актрисою. Але сталося те, що сталося.
- І натомість були алкоголь, наркотики, численні коханці.
- Так, всього цього в житті дівчинки було достатньо. Вже у 13 років вона стала некерованою – випивала, курила й мала стосунки з хлопчиками, сиділа на седативних препаратах. А у 16 поїхала до Швейцарії, де протягом року жила з психіатром та засновником клініки для душевнохворих Джованні Мастропаоло, якому на той момент було 74 роки. Передбачалося, що поезії Ніки допоможуть пацієнтам його клініки. Але насправді Ніка нікого там не лікувала, а була на утриманні професора та пила.
Після повернення на батьківщину вона продовжувала спиватися. Навіть побувала на панелі. Самостійно позбавитися алкогольної залежності вона вже не могла.
- Загибель Нікі Турбіної – самогубство чи нещасний випадок?
– Це нещасний випадок. Подібний стався у неї за п'ять років до цього. Бажаючи налякати свого хлопця, Ніка вийшла на балкон п'ятого поверху, перелізла через перила та повисла на руках. Але не втрималася і полетіла вниз. Тоді, у травні 1997-го, гілки дерев пригальмували її падіння, і все обійшлося двома місяцями у лікарні. А в травні 2002-го все закінчилося трагічно.
Тоді із компанією відзначали 9 Травня. Святкування тривало 10, 11 травня… Коли друзі пішли за черговою дозою спиртного, Ніка спала. Прокинулася і вирішила покурити, сидячи на підвіконні. А коли злазила, не втрималася і зісковзнула, встигнувши вхопитися руками за підвіконня. Але долоні розтиснулися... Удар об землю був такої сили, що джинси тріснули по швах. Ніка померла у лікарні від втрати крові.
- Життя-доля Ніки Турбіної – матеріал для цілого серіалу, але зняли лише двогодинний фільм. Проте кінематографісти виявили до напівзабутої поетеси інтерес. Із чим він пов'язаний?
- Інтерес пов'язаний із тим, що це була грандіозна афера, грандіозна містифікація. Про це треба розповісти. Цікаво, що у фільмі взагалі не буде бабусі Людмили Карпової. Сюжетна лінія будується на стосунках мами та доньки плюс найулюбленіший чоловік – Костянтин Постніков (у фільмі він позначений як Іван).
У будь-якому разі Ніка Турбіна увійшла до історії російської літератури. Як бренд. Я знаю багатьох відомих людей, добре знайомих із Нікою та цією сім'єю, – Олена Камбурова, Ольга Самолевська, Світлана Соложєнкіна, які стверджували: Ніка не написала жодного рядка!
Водночас є чимало людей, для яких вірші Нікі Турбіної і сьогодні залишаються геніальними. Їм не хочеться розлучатися із міфом.
Для мене історія Ніки дуже повчальна. Адже я відкрив не лише її справжнє життя, але й життя всієї цієї сім'ї, яке склалося трагічно для всіх – для мами, бабусі, дідуся, для самої Ніки. Книгу писав не тому, що Ніка погана чи бездарна. Писав із жалості до дитини, якій мама та бабуся обламали крила, зробили куркою, що несе золоті яйця.
Найголовніше, щоб батьки талановитих дітей зрозуміли, що не можна цих дітей з колиски піднімати на небувалу висоту. Інакше дитина вже з 4-5 років відчує себе бозна-ким. ЇЇ доля вже буде надламана. А що буде завтра? Те саме, що і з Нікою Турбіною?