Наближається Новий рік - казковий час з ароматом мандарин та смаком шоколадних цукерок. Найбільше свята чекають малюки, адже Новий рік – це дива та подарунки.
Чи потрібна дітям (та й дорослим) віра в диво та як бути, якщо Дід Мороз, Святий Миколай чи Санта Клаус не можуть подарувати дитині те, що вона хоче? Про це «КП" в Україні» розпитала практикуючого психолога, сімейного психотерапевта та маму трьох дітей Анастасію Карченкову.
Новорічний подарунок – це маленький психологічний шантаж
- Анастасія, навіщо дітям вірити у казки?
- Життя (особливо для дітей) – досить страшна штука. Воно багато в чому нам непідконтрольне, не настільки щедре і безпечне, як хотілося б.
Навантаження на дитячу психіку вище, ніж у дорослого. Ми вільні люди, які навчилися самостійно виживати, а дитина повністю залежить від старших: у неї поки що недостатньо досвіду та замало знань. Щоб справлятися із психологічним навантаженням, дорослі звертаються до релігії, а діти – до казок. Святий Миколай та Дід Мороз для них – лайт-версія віри.
Для маленьких диво особливо важливе. Крім того, що у дітей є люблячі батьки, існують ще й чарівні персонажі, які знають та переживають за кожну дитину. Таке сприйняття чудесного дає додаткове почуття безпеки й відчуття контролю над своїм життям, допомагає вірити у добро, яке обов'язково переможе.
– А подарунки?
– Для батьків новорічний подарунок, який дитині приносять казкові персонажі, це ще й добрий важіль впливу на дітей, спосіб тримати їх у вузді. Виходить невеличкий психологічний шантаж, але це нормально.
Наприклад, ти слухаєш батьків, не вередуєш, не шкодиш – тоді Святий Миколай приносить тобі подаруночок. Крім того, віра у зв'язок між поведінкою та нагородою - чудова можливість знизити тривожність дітей, дозволити їм контролювати своє життя.
- Це не на шкоду безумовній любові, яка, за словами психологів, необхідна дітям?
- Не треба плутати безумовну любов та якісь розпорядження дитині. Безумовна любов не припускає, що діти можуть витворяти що хочуть. Виховання дуже важливе: без правил дитина не зможе адаптуватися у суспільстві.
- Тобто розглядати подарунок як заохочення за поведінку – це нормально?
- Звичайно! Це те саме, як сказати: «Поки не прибереш у своїй кімнаті – мультики під забороною». Прибрав? Будь ласка!
Безумовна любов дітям дуже потрібна, але вона про інше. Про те, що незалежно від поведінки дитини, її оцінок у школі та якихось вчинків батьки все одно її цінують. При цьому може засуджуватися поведінка дитини, особливо її усвідомлене рішення нашкодити, проте це не позначається на любові
Ми, дорослі, живемо за певними правилами. Дітей теж цьому потрібно вчити - вчасно лягти спати, зробити уроки, не ображати один одного, не битися тощо.
- А що зі старшими дітьми?
- Віру в диво можна підтримувати і у дорослому віці. Якщо 3-4-річній дитині досить казкових персонажів у мультику, книжці або фільмі - вони сприймають все буквально, то старшим дітям можна ставитися до Діда Морозу, Санта Клауса або Святого Миколая як до метафори або відсилання до якихось вищих сил.
Віра у казковий світ та інфантильність не пов'язані
- Що робити, якщо дитині кажуть, що Дід Мороз не справжній?
- Можна пояснити, що у найголовнішого Діда Мороза багато помічників. Деяким дорослим він дає завдання брати участь у святах та радувати дітей. Адже і новорічна ялинка теж не з неба впала, не матеріалізувалась сама по собі в кутку. Її ставлять дорослі. Вони звідкись її приносять, встановлюють, вбирають.
Можна пояснити дитині, що атмосфера новорічних свят створюється людьми. Якщо вимкнути всі гірлянди та музику на вулицях та в магазинах, залишиться просто сіра брудна зима.
Ми самі створюємо собі свято. Так, ми не можемо керувати своїм життям повністю, але ми маємо можливість контролювати свій настрій у січневий період. Добре, коли людина зосереджується на думці «А що я можу зробити?». В наших силах дарувати подарунки своїм близьким, прикрашати будинок та ділитися з іншими гарним настроєм.
- Батькам треба розповідати дітям, які підростають, що Діда Мороза не існує?
- Краще не треба. Вірити у диво чи ні – особиста справа кожного. Об'єктивної реальності у цьому питанні немає.
Якщо батько не вірить у дива, чесніше сказати дитині: «Особисто я в Діда Мороза не вірю, але насправді хто знає? Я живу у цьому місті, і на його вулицях казкових персонажів не зустрічав. Тож не знаю. Просто мені подобається дивитись на світ реалістично».
- Але хіба віра в казку не робить дитину інфантильнішою?
- Не думаю. Інфантильність - це про те, що ми не адаптовані до реального світу, не знаємо, як з ним взаємодіяти, не хочемо відповідати за своє життя, намагаємося влаштуватися за рахунок інших і уникаємо відповідальних рішень.
Інфантильність – це вивчена безпорадність. Те, до чого дитину привчають. Інфантили - люди, яким батьки свого часу не змогли дати достатньо свободи для дорослішання чи батькам було вигідно, щоб діти залишалися безвідповідальними.
Якщо уважно подивитися на представників якоїсь релігії, хіба можна сказати, що вони є інфантильними? Ні. Найчастіше вони відповідальніші за багатьох. Адже можна сказати, що це люди, які вірять у диво максимально. Отже, віра в диво ніяк не пов'язана з інфантильністю.
ПИТАННЯ РУБА
Як пояснити, що Святий Миколай не може принести дорогий подарунок?
На думку психолога-аналітика Євгенії Камишевої, дітям шкідливо сприймати Діда Мороза як банкомат із іграшками.
- Дитині можна сказати: «Ми пишемо листа Святому Миколаю, щоб нагадати про себе і привітати його зі святом. Наша мета – не просто замовити у нього подарунок (це прикро та неправильно). Ми хочемо його привітати, розповісти, як минув рік, поділитися своїми мріями та планами. У відповідь він надішле нам подарунок, щоб нас порадувати. Але обиратиме його він сам. Головне, що він пам'ятає та любить тебе".
Таке сприйняття казкових персонажів краще, ніж ставитись до них як до банкомату з іграшками. Нехай і постать Діда Мороза, прообраз якого – Святий Миколай, буде помічником батькам у вихованні важливих якостей у дитині.
Психолог Анастасія Карченкова пропонує посилатись на помічників казкових персонажів.
- Коли у нашій сім'ї траплялися моменти невдоволення подарунками, я пояснювала: «Цього разу не вийшло, не зміг Дід Мороз принести те, що ти хочеш. Так буває. Натомість замість того подарунка є такий». Дитині корисно зрозуміти, що Дід Мороз – не просто безвідмовна лавочка, а особистість. У нього є свої плани та свої причини для відмови.
А ще можна розповісти, що Дід Мороз діє не один, у нього є помічники – батьки. Вони можуть знайти бажаний подарунок, а можуть і не знайти.