Уроки історії, філософії та застилання ліжка. Про що рекомендовані Стефанчуком книги

Поради щодо читання народним депутатам від спікера не позбавлені дотепності.

facebook.com/stefanchuk.official

У списку рекомендованих на новорічно-різдвяні свята 5 книг від голови Верховної Ради Руслана Стефанчука – із п'яти лише одна художня (і та з натяжкою). Інші - нон-фікшн, який, очевидно, повинен мотивувати народних обранців ставати кращими і мислити не просто широко, а державно.

Трохи дивно, що спікер рекомендує зокрема й книгу російського видавця «Альпіна Паблішер», ну ок, його української «дочки», через появу якої у 2019-му розігрався скандал, але з іншого – коли вона все одно продається в українських книгарнях і не заборонена законом, що вже тут обурюватися.

І ще цікаво, чи Руслан Олексійович перевірятиме «домашнє завдання»? Можна було б у перший парламентський день після свят написати текст і дізнатися, хто з депутатів ухилявся від позакласного читання, а хто старанно працював над собою.

До речі, фахівці з довголіття рекомендують для читання паперові книги – приблизно 10 сторінок на день. Спеціально для тих, хто вирішить наслідувати приклад нардепів, наводимо кількість сторінок у кожній книзі, а також повідомимо про наявність ілюстрацій. І навмисно не пишемо про аудіо- чи електронні версії, щоб депутати (та інші читачі) витратили за призначенням ковідну тисячу.

«Сковорода. Найкраще»

Григорій Сковорода – один із найзагадковіших українців. Він мав неймовірну внутрішню свободу, яка дозволяла йому не залежати ні від можновладців, ні від багатіїв. Навпаки, це вони шукали спілкування з ним, вражені такою незалежністю. Можна, до речі, як каже у передмові поет та перекладач Андрій Любка, назвати Сковороду навіть першим українським хіпстером. Але головне, що він залишив нам спадок: байки, пісні, філософські твори – і думки, наведені у цих творах, зовсім не виглядають архаїчними, вони й сьогодні, як і у XVIII столітті, свіжі та новаторські.

На жаль, нам не вдалося знайти саме те видання, яке показав Руслан Стефанчук у своєму посту. Можемо порекомендувати це – тут твори Григорія Савича наведені в адаптованому вигляді, врешті-решт, ту мову (різні види староукраїнської мови, слов'яноросійської, латинь, українською з елементами церковнослов'янської), якою він писав, нефахівцеві складно розібрати.

«Європа. Історія» Норман Дейвіс

Фактично маємо підручник з історії Європи (як Західної, і Східної). У 1500 сторінок дрібним шрифтом вмістилися багато країн, починаючи від доісторичної епохи і закінчуючи 1992 роком. Втім, нехай вас не лякає така кількість сторінок – щонайменше третина з них карти, вставки, ілюстрації та інша довідкова інформація. Загалом, якщо ви погано вчили зарубіжну історію в школі,  ця книга допоможе вам освіжити її в пам'яті. Написана британським істориком, професором історії університету Норманом Дейвісом, вона цілком зійде за короткий курс, тим більше що матеріал подано не сухо, а досить жваво, з гумором. Історичні факти автор доповнює різними цікавостями та навіть творами мистецтва – віршами, піснями (наприклад, тут є «Заповіт» Шевченка).

Один із цікавих моментів: Дейвіс розвінчує міф про спільне походження українців та росіян, наводить приклади ментальних відмінностей держав. А наприкінці видання заодно пройшовся і по "величі СРСР".

Як рекомендація – читати чи ні: на сайті магазину «Якабу» з 14 рецензій читачів 14 - захоплені.

«Імперія повинна померти. Історія російських революцій в особах. 1900-1917 рр..» Михайло Зигар

В одному з українських онлайн-магазинів це видання перебуває в топі продажів. Звичайно, корисно вивчати чужий досвід, але чому саме російську історію? Про всіх, хто призвів до розвалу Російської імперії - від появи "толстовців" і до Жовтневої революції.

Ось короткий зміст. Про Льва Толстого як «дзеркало російської революції», про «євреїв на стежці війни», які створили найпотужнішу опозиційну партію в Росії, про імператриць і Григорія Распутіна – «найвпливовішого корупціонера і найненависнішого пацифіста в Росії», про двох «лідерів народного повстання» - попа Гапона та Олександра Керенського.

Автор книги попереджає, що він не письменник, а журналіст, і що писав він книгу, використовуючи «докладні щоденники, листи та спогади, а також свідчення на допитах». Втім, написано досить жваво і навіть захоплююче незважаючи на те, що результат давно відомий. І що цінно, автор просто наводить факти, не схиляючись ні на чийсь бік.

Хто зна, можливо, прочитавши книгу, народні депутати захочуть якнайшвидше завершити декомунізацію в Україні?

 

«Фактор Черчілля: Як одна людина змінила історію» Борис Джонсон

Не дивно, що Руслан Олексійович рекомендує цю книгу. Особою Уінстона Черчілля цікавляться дуже багато - і його надзвичайною харизмою, і лідерськими якостями, і його рішучими діями, і його, м'яко кажучи, далекою від суспільних норм поведінкою. Прем'єр-міністр Великобританії, чудовий оратор, лауреат Нобелівської премії з літератури. Було б дивно, звичайно, якби така особистість справді не вплинула на перебіг історії.

Ця біографія написана не аби ким, а Борисом Джонсоном (нині прем'єр Великобританії, а раніше мер Лондона, міністр закордонних справ, журналіст, письменник – загалом, чи не такою ж багатогранною та суперечливою особистістю, як і сам сер Вінстон).

До того ж, хто краще зрозуміє англійця, аніж інший англієць? Та й пише Джонсон дуже цікаво, не без гумору. Звичайно, трохи ідеалізує особистість Черчілля, але, зрештою, ми не зобов'язані погоджуватися з автором.

Значна частина книги присвячена Другій світовій війні – і погляд британця на неї дуже відрізняється від того, який був нам нав'язаний ще за часів Радянського Союзу. І коли Британія залишилася фактично єдиною, хто в Європі протистояв фашистам, саме Черчіллю доводилося приймати дуже непрості рішення, щоб не здати країну Гітлерові.

А до речі, ви знали, що у Черчілля була депресія? І що він відіграв значну роль у винаході танка? І  спрогнозував політику «залізної завіси», хоча сам до цього не дожив?

«Застеляйте ліжко. Дрібниці, які можуть змінити ваше життя... і, можливо, світ» Уільям Макрейвен

Мотиваційна книга, написана не аби ким, а самим адміралом ВМС США, який до того ж служив у Білому домі у відділі боротьби з тероризмом, брав участь у військових діях у Перській затоці, Іраку, Афганістані. Вийшовши у відставку, Уільям Макрейвен не зміг сидіти без діла та вирішив видати свої 10 правил, які йому допомогли подолати безліч труднощів і вийти з честю зі складних ситуацій. І починає як правильний військовий - з дисципліни: застелив зранку ліжко (у військових умовах вимоги до такої звичайної дії вкрай суворі та регламентовані для кожної складочки) – і ця успішно виконана справа мобілізує тебе на подальші звершення.

А ось Саддам Хуссейн, за розповідями автора, ліжко не застеляв. І як закінчив цей диктатор? Отож-бо й воно.

Інші поради такі ж суворо-військові: життя несправедливе - але треба рухатися вперед, невдачі гартують, будь сміливим і не бійся давати відсіч, залишайся на висоті, але не відмовляйся від допомоги інших і, ну так, ніколи не здавайтесь! І все ілюстровано, звісно, прикладами зі свого життя.

Мова книги лаконічна і зрозуміла, як військовий статут (бачили, як мало сторінок?), а думки автора - гранично ясні і зрозумілі. Загалом, уявіть себе солдатом, а Макрейвена - своїм командиром, і читати буде ще легше. І ні, Макрейвен не грубий солдафон, а людина з чіткими поняттями, що зробило його книгу бестселером The New York Times. До речі, з огляду на те, що автор спочатку моряк, то не дивуйтеся специфічним слівцям у тексті типу «не боятися акул», «не бити невчасно у дзвін».