За останні два тижні ситуація на білорусько-польському кордоні із нелегальними біженцями з Іраку, Сирії та Ємену помітно загострилася. Мігранти, які не змогли потрапити до табору раніше, змушені розбивати поселення у лісі неподалік кордону.
Вранці 15 листопада біженці зібрали речі та ближче до обіду попрямували до пункту пропуску Брузги, повідомив Прикордонний комітет Білорусі. У цей час на центральному прикордонному пункті їх приготувалися зустрічати польські силовики – військовослужбовці встановили водомети та вишикувалися в шеренгу вздовж паркану з колючим дротом.
Про те, що відбувалося на місці подій останні кілька днів, «КП в Україні» розповів очевидець - журналіст Андрій Павловський.
Мігранти голодують і будують будинки з ялинок
- Андрію, що зараз відбувається на польсько-білоруському кордоні?
- Я щойно спілкувався з білоруськими прикордонниками. Вони розповідають, що біженці пішли на пробій. Чому це відбувається, вони не розуміють. Напевно, людям холодно, голодно, у них здали нерви.
Тут дуже багато людей. Я був шокований! Такої кількості жінок та дітей я ніяк не очікував побачити. Багато жінок вагітні. Якби там були тільки одні чоловіки, спокійніше все сприйняв би.
- Люди там давно перебувають?
– Хтось 10 днів, хтось уже 15.
– А як діти все це переносять?
- Діти грають, плачуть та їдять. Мене шокувало, що вони спали просто неба, в спальних мішках. У цей час біженці споруджували собі будинки з ялинок.
- Будинки з ялинок?
- Так. Вони ламають дерева, а потім роблять зі стволів опори для куренів. Споруджують з ялинок дах, роблять із них стіни. Хто сміливіший, накладають на ялинки глину. Але там зараз така вогкість та холод! Навіть не знаю, як це допомагає. Хіба якось допомагає від вітру. Від опадів та морозу такий «будинок» не врятує. Буквально вчора там йшов дощ.
– Білоруські прикордонники не забороняють ламати дерева?
– Останнім часом навіть допомагають. Білоруська сторона надіслала МНСників, які рубають та привозять колоди. Коли ми приїхали, мігранти не мали жодних інструментів, навіть сокир. Вони ламали дровини камінням. Лише останнім часом з'явилися якісь інструменти. Але все одно з величезних колод нічого не збудуєш. Їх потрібно розрізати у довжину, а відповідних інструментів для цього немає.
- А чим харчуються біженці?
- В основному, їх годує Червоний Хрест. Прикордонники теж почали видавати їжу жінкам та дітям. Щоправда, чоловіків це обурювало: вони казали, що теж хочуть їсти. Як годували чоловіків – не знаю. Нібито це відбувалося ночами. Але якщо їх і годують, то мінімально: вони всі реально голодні. Ми не бачили, щоб їм щось давали: у темний час доби нас просили йти з табору, бо залишатися там небезпечно.
Біженці постійно скаржаться на те, що у них немає їжі та води. Останнім часом вода з'явилася у достатній кількості, а їжі, як і раніше, не вистачає.
- А біотуалети там є?
- Біотуалети мали привезти тільки сьогодні. Тому… там одне суцільне сміття.
Усі мігранти хочуть потрапити до Німеччини
– А людей багато?
- Ніхто достеменно не знає, скільки їх. Імовірно, від двох до чотирьох тисяч. Люди постійно прибувають. Ховаються у лісах. Їх там ловлять… Коли ми їхали, дорогою з табору до Гродно зустріли три групи затриманих. За годину побачили більш численну групу мігрантів. Їх упіймали у лісі прикордонники, посадили в автобус та відвезли у невідомому напрямку. Можливо, назад у табір, а може, й у СІЗО.
Примітно, що всі мігранти як один розповідають, що на батьківщині з них знущаються, у них немає грошей, перспектив, можливості вчитися… І всі вони їдуть до Німеччини.
- Тобто Польща їм не потрібна?
- Ні! Це просто можливість потрапити до Німеччини. Біженці, як роботи, повторюють: «Ми їдемо до Німеччини, ми їдемо до Німеччини». Запитую: «Навіщо?» Відповіді немає. Просто: "Ми їдемо до Німеччини".
– На що вони розраховували? Що їх спокійно пропустять через кордон?
- Так, саме цього вони чекали. Усі біженці дізнаються про такий спосіб перебратися до Європи із закритих чатів та телеграм-каналів. До того ж, Білорусь – єдина країна, яка пускає на свою територію таких людей. Вони в принципі не можуть потрапити до жодної країни, окрім Білорусі. Впевнений, усе, що там відбувається – не просто збіг обставин, не просто так зірки зійшлися, а людей хтось підбурює так чинити.
- Когось пропустили до Польщі?
– Нікого. І впевнений, що не пропустять. Це буде можливе лише в тому випадку, якщо нагорі домовляться, а не тому, що у когось здадуть нерви.
- На кордоні не стріляють?
– Я цього не бачив. Але там такі укріплення зробили – огорожі з колючого дроту! Навіть якщо їх поламати, як потім проходити? Тим більше, якщо буде тиснява. Через цей дріт багато хто просто загине.
Конфлікти через ресурси та релігію
- Біженці спілкуються один з одним?
- Ні! Вони воюють між собою – через їжу, через дрова. Я бачив, як люди вихоплюють один у одного колоди, б'ються з-за полін. Найскладніше жінкам, бо здобути поліно вони не можуть: сил не вистачить, щоб поцупити колоду. Коли до табору підвозять дерева, чоловіки їх хапають та відносять до себе.
З іншого боку, жінкам пропонують розселитися у місцевому санаторії. Але ж вони відмовляються! Кажуть: "Ми їдемо до Німеччини" - і все. Чомусь вони переконані, що туди потраплять. Поводяться, як загіпнотизовані.
– Ви були свідками конфліктів. Чи там були постраждалі?
- Вони штовхають один одного, кричать щось своєю мовою, натовп на натовп іде. У місцевій пресслужбі розповідали, що навіть на релігійному рівні вони мають претензії один до одного. Військові з автоматами їх постійно рознімали.
- Тобто військові вирішують усі конфлікти?
- Військові вирішують все! Вони повністю контролюють усе, що там відбувається. Уявіть: там усі голодні, людям привезли їжу. Чоловіки вишиковуються в чергу, а їм кажуть: зараз будуть їсти лише жінки та діти. Починається штовханина, крики. Звісно, чоловіки не підуть на військових із автоматами. Вони побоюються, що їх просто депортують – і все закінчиться. Військова адміністрація їм каже: якщо ви приберете сміття і стежитимете за чистотою в туалетах, ми вас погодуємо. Буде брудно – їжу не отримаєте. Там же один суцільний смітник! Баки для сміття з'явилися буквально вчора. А раніше відходи просто кидали на землю.
- Як давно продовжується така критична ситуація?
– Я зустрічався з місцевим журналістом, за його словами, ця історія тягнеться з літа. Масовою ця історія стала тижнів зо два тому.
– А як було раніше?
- Не знаю. Думаю, мігранти знаходили якісь способи, як дістатися Польщі. Можливо хтось щось купував. Ясно одне – табори для біженців були організовані за день. Люди збиралися на полях, у лісах. Хтось ходив на розвідку.
Раніше мігрантів навіть випускали до магазинів. Жінки могли взяти із собою дітей, з'їздити по продукти, а потім повернутися до табору. А зараз уже нікого не випускають із території. Іноді людей групами кудись відвозять.
– Куди?
- Невідомо. Ніхто нічого не коментує. Там купа пресслужби, військовослужбовці стоять, але ніхто не розповідає. Я ставлю главі пресслужби елементарне питання: «Як сюди потрапили люди?». Мені відповідають: Ми не знаємо. А потім місцевий журналіст каже: «Так вони самі відкрили хвіртку біженцям».
Щоб ви розуміли, зараз біженці перебувають у нейтральній зоні біля кордону з Білоруссю. Сюди просто так ніхто не може потрапити.
- Як ви вважаєте, чи є ймовірність прориву біженців до Польщі?
- Якщо мігранти виставлять уперед дітей, то це можливо: ніхто не стрілятиме по дітях!
З ІСТОРІЇ ПИТАННЯ
З початку листопада на білорусько-польському кордоні різко загострилася ситуація із біженцями. Жителі Близького Сходу прибули до Мінська, щоб перебратися через Білорусь до Євросоюзу. 8 листопада тисячі мігрантів попрямували до польського кордону. Міністр-координатор спецслужб Польщі Станіслав Жарін заявив про початок найбільшої спроби силового вторгнення до Польщі.