Мрія дитинства
Невелике прикарпатське містечко Косів розкинулося біля підніжжя Карпат, у самому серці Гуцульщини. Сюди часто навідуються туристи помилуватися місцевими пейзажами – з пагорбів відкривається краєвид на гори, неподалік – 15-метровий водоспад Гук. Косів відомий своїми народними майстрами: гончарями, художниками, ткачами, різьбярами по дереву та іншими умільцями. А нещодавно тут з'явилася ще одна невластива для цього гуцульського краю визначна пам'ятка – музей старих мотоциклів.
Мотомузей на території покинутої солеварні відкрив місцевий байкер, голова Косівського мотоклубу Василь Курищук. На той час він зібрав близько 20 ретромотоциклів і приблизно стільки ж старих машин.
– Я закохався у мотоцикли ще в дитинстві – тоді через моє село дорогою на всесоюзні чемпіонати проїжджали байкери, їх тоді називали «мотогони», з різних країн, – згадує старі часи у розмові з «КП в Україні» Василь Курищук. - Пам'ятаю, як маленьким стояв біля курної дороги, чув вдалині рев моторів і чекав, коли вони проїдуть повз.
Пізніше мотоцикли стали справою життя. Василь займається ремонтом, реставрацією, організував свій офіційний клуб – у ньому кілька десятків постійних учасників. А коли випросив помешкання у влади – перегнав і переніс туди всі скарби, які зібрав за довгі роки.
Побоявся страти за крадіжку і закопав у землю
Один із найцікавіших екземплярів – німецький армійський мотоцикл «Феномен». Щоправда, покататися на ньому не судилося – до наших часів мотоцикл часів війни зберігся погано. І немає задньої частини – її не знайшли.
розповідає історію байка Василь Курищук.
Люди ще розповідали, що чули звук мотоцикла, а потім – автоматну чергу, після чого мотоцикл заглушили. Дід боявся, що його повісять за крадіжку, і сховав його – закопав у дворі в землю.
Цю історію Василь дізнався від правнука того діда - прийшов до нього, коли два роки тому мотоклуб із села переїхав до Косова, і розповів, що, кажуть, у їхньому дворі закопано старий мотоцикл. Почув, мовляв, що в мотоклубі шукають та реставрують ретромашини. Вирішив поділитися сімейною легендою.
— Бабуся казала онукам, що дід мав мотоцикл, — запевняв чоловік. - Щоправда, ніхто не бачив, щоб дід чимось їздив...
Пішли перевіряти, і невдовзі металошукач подав сигнал.
Через годину-другу відкопали іржаву залізяку… Сімейна легенда виявилася правдою.
- Дід, зважаючи на все, не цікавився технікою - закопав у землю, як є, і мотоцикл погано зберігся, - зітхає Василь. - Шини розсипалися в руках у порох, а задню частину взагалі не знайшли…
Сховали у бичачих шкурах під водою
Інші мешканці вміли зберігати і зброю, і техніку. Василь Курищук розповідає ще одну історію – у ті ж воєнні роки в одне із сіл Верховинського району заїхали німці. Їх було двоє – на мотоциклі. Селяни окупантів нишком розстріляли, а мотоцикл та автомати сховали так, що ніхто не міг знайти – ні металошукачі, ні собаки.
- Це були не рядові, а перевіряючі військові – судячи з того, що німці ледь гори не перекопали у пошуках хоч якоїсь зачіпки, коли вони зникли, – згадує розповідь знайомого Василь Курищук. - Але не знайшли ні тіл, ні форми – ні клаптика. Добре сховавши все це, люди врятували село – інакше його спалили б. А кілька років тому місцевий житель продав ці «шмайсери» (Гуго Шмайссер – німецький виробник вогнепальної та пневматичної зброї. – Авт.) та мотоцикл тих німців – у відмінному стані.
Їх купив знайомий Василя та продав до Європи. Як виявилось, тоді селяни загорнули все це в коров'ячі шкури та опустили до печери під водою. Все було майже як нове.
– За номером мотора визначили, хто на цьому мотоциклі їхав – знайшлися онуки, – продовжує Василь Курищук. – Вони хотіли побувати на місці загибелі своїх предків – готові були будь-які гроші заплатити, щоби відвезли, показали місце. Але дід навідріз відмовився з ними зустрічатися... Все-таки рани, залишені війною, ще не зажили до кінця, німці тоді знущалися з наших, з жінок...
Експонати не продає
За словами Василя, часто європейці краще за наших знають, де у нас що з часів війни лежить, і полюють на це. А місцеві не завжди знають, що в їхньому ж господарстві завалялося. Наприклад, у Коломийському районі сім'я, яка викупила хату, знайшла на горищі старий мотоцикл 1936-го чи 1938 року. Виявилося, що сини, які продали будинок, навіть не знали, що у батька він був.
розповідає Василь Курищук
Примірники тих літ високо цінуються. Такий мотоцикл можна продати за 15 тисяч доларів – колекціонери грошей не шкодують. Такі моделі не випускають.
– Один поляк, Роберт, постійно їздить до мене і клянчить один мотоцикл 1939-1940 року – щоб я продав, – розповідає Василь Курищук. – Це перша копія німецького. Після війни всі ж робили копії німецьких мотоциклів – і японці, і англійці, і наші. "ІЖ", "МТ", "Мінськ" - це все копії німецьких. У мене нереставрований, нефарбований – такий, як був на той час. У тому й цінність – раритет.
Цей мотоцикл Василь помітив у дітей - каталися на ньому, як на веліку, з пагорба, без мотора. Василь дав їм натомість скутер, домовившись із батьками, а мотоцикл забрав. Мотор (щоправда, вже сучасний) поставив і навіть виїжджає на ньому на якісь пам'ятні події.
Продавати ні цей мотоцикл, ні інші експонати байкер не хоче навіть за великі гроші.
- Роберт каже: "Куплю в тебе все - заради нього одного"! Це легкий мотоцикл – 125 кубів. Готовий був заплатити 50 тисяч доларів, але я відмовився, – каже Василь Курищук. - Це справа всього мого життя. А один продавати - то тоді музей осиротіє...
Голову місцевого байкерського клубу тішить, що місцевим дітлахам не потрібно раз на рік виглядати біля дороги «мотогонів», щоб подивитися на мотоцикли – вони це можуть зробити, прийшовши до його музею. Також Василь проводить перегони, а ще у нього працює імпровізований «хостел» для своїх – щороку байкери з усієї країни випрошують у «дядька Васі» дозволу поспати серед старих мотоциклів у його музеї дорогою до Карпат. Кажуть, тут дух історії.