Обмеження, які приніс черговий локдаун, не можуть не дратувати. Знову за нас вирішують, куди нам можна ходити та на чому можна їздити! Але за цим роздратуванням ми не помічаємо головного: пандемія змінила наше життя до невпізнання, і багато речей ми просто розучилися робити.
Звісно, можна сказати, що ми перестали мандрувати, бо країни закрили кордони. Але погодьтеся: і за відкритих цього літа кордонів багато хто відклав подорожі до кращих часів. Або, наприклад, закриття кафе та ресторанів чимало людей вважають перебором. Але вони працювали все літо – ви часто в них ходили?
Отже, через цю затяжну пандемію ми розучилися…
Подорожувати
- Чоловік подарував на день народження подорож у вихідні, так і сказав: поїдемо, куди захочеш! – розповідає колега. – Теоретично я хочу скрізь – скучила за поїздками, подорожами автомобілем, літаками. Але на практиці все по-іншому. Я починаю уявляти, що для початку мені доведеться промоніторити інформацію, які країни сьогодні пускають українців і на яких умовах. Потім, переживаючи, щоб ці умови не змінилися за кілька днів, купити квитки та забронювати готель. А напередодні поїздки складати тест, знову ж таки нервуючи, щоб він не виявився позитивним або хибнопозитивним. Потім їхати до аеропорту та стояти у черзі на реєстрацію, оскільки онлайн-реєстрацію зараз скасували. І, нарешті, кілька годин польоту, протягом яких, знову ж таки, умови в'їзду до обраної країни можуть змінитися. Як мінімум можуть несподівано ввести обов'язковий карантин.
За словами моєї співрозмовниці, коли вона все це собі уявляє, бажання мандрувати відпадає геть-чисто. Вона каже «з'їздимо кудись пізніше», чудово усвідомлюючи, що це «пізніше» може наступити дуже і дуже нескоро.
Звісно, не можна сказати, що українці зовсім нікуди не їздять. Вириваються і до Туреччини, і до Єгипту, і до Європи, і до більш далеких країн. Але відчуття легкості поїздок, подароване нам безвізом, практично зникло. До того ж багато хто зізнається, що, відпочиваючи за кордоном, живе у постійному стресі та тривозі. Одні переживають за батьків, щоб ті не захворіли та не потрапили до лікарні. Інші - за себе: все ж таки потрапити на лікарняне ліжко в чужій країні в період пандемії - це потрійний провал.
– До коронавірусу ми з чоловіком самостійно планували поїздки, у тому числі й у досить далекі екзотичні країни, – згадує інша колега. – Зараз після довгої перерви вирішила організувати нам поїздку та зрозуміла, що навіть не знаю, з чого почати. Я розучилася планувати масштабні мандрівки.
Планувати
Коронавірус відучив нас планувати не лише подорожі, а й усе життя загалом. Та й як тут щось запланувати, коли навіть на тиждень наперед не можна зрозуміти, чи працюватимуть магазини, ресторани, кінотеатри, ТРЦ, громадський транспорт?
Днями зустріла знайому, яка поскаржилася: весілля сина вже переносили тричі. То на локдаун потрапили, то родичі не змогли вирватися на торжество з-за кордону, то батьки нареченої на коронавірус захворіли.
- Мені здається, діти вже не горять бажанням одружитися, - поскаржилася вона. – Кажуть, що чи нерозписаними житимуть, чи розпишуться без гостей, щоб ніхто не знав. І їх можна зрозуміти: тричі готуватись до весілля – це вже перебір!
Менш глобальні плани теж йдуть навскіс. Ми ось, наприклад, наступного тижня запланували з подругою сходити до кафе та поговорити про життя. Вже зрозуміло, що навіть таким короткостроковим планам здійснитись не доля – з понеділка Київ у « червоній зоні ».
- Нічого страшного, тоді просто погуляємо парком, - не здається подруга. – Я подивилася прогноз – погода буде просто чудова. Тож поспілкуватися нам закриті кафе не завадять!
Я з нею погодилася, а про себе подумала: настав дуже дивний час, коли навіть погода стала більш прогнозованим явищем, ніж дії уряду.
Ходити в кафе та ресторани
Раз локдаун не за горами, треба сходити випити кави в нещодавно відкритій кав'ярні біля будинку, вирішила я, і написала подружці, яка мешкає в сусідньому будинку і теж працює віддалено. Мовляв, виходь в обід на вулицю, прогуляємось, вип'ємо каву, поділимося новинами.
- У сина на роботі п'ятеро людей захворіли, наші друзі всією родиною лежать, - двома словами описала подруга останні новини. – Тож давай краще ходитимемо одна до одної каву пити та спілкуватись. Коротше, приходь у гості.
Треба сказати, що за останні півтора року я була у київських кафе та ресторанах лічені рази. Наскільки я люблю всілякі кав'ярні та кондитерські, але навіть мене туди останнім часом не тягне.
Збиратися великими компаніями
Не можна сказати, що всі друзі та знайомі панічно бояться заразитися, але ті чи інші побоювання є. Одні збираються у поїздку, інші регулярно їздять до дітей та онуків, треті оберігають літніх батьків – словом, постійно є причини, щоб відкласти зустріч чи принаймні не збиратися великими компаніями.
Говорячи про мене та про наше коло спілкування, можу констатувати, що за останні півтора року ми зібралися компанією понад п'ять осіб лише один раз – на дні народження чоловіка у Тбілісі у жовтні цього року. Але й тут не обійшлося без несподіванок.
За місцевими «коронавірусними» правилами за одним столом у ресторані можуть сидіти не більше 10 осіб. Зрозуміло, що запрошуючи гостей, чоловік не вийшов за межі цього обмеження, але виявилося, що це правило працює тільки для столиків на відкритих майданчиках. А у закритих приміщеннях обмеження становить 6 осіб, тому нас розсадили за два столи. Так що повною мірою насолодитися спілкуванням нехай не у великій, але хоча б у середній за розміром компанії знову не вийшло.
Ходити в гості
Можна, звісно, ходити в гості, але й тут засідка.
По-перше, ті самі причини, через які багато хто намагається не збиратися на великі тусовки, справедливі і для гостей. Звичайно, небезпека заразитися менше, але вона існує: сьогодні у кожного знайдеться історія з «ближнього кола», як заразився хтось від родичів чи найближчих друзів. Мене, наприклад, заразила мати.
По-друге, будемо відвертими: бажання і ходити в гості, і запрошувати гостей поменшало. Навіть "залізні приводи" для зустрічей у вигляді днів народження сьогодні не працюють. Багато хто намагається або виїхати з міста, або зробити вигляд, що поїхав, щоб уникнути «зайвих» зустрічей, які сьогодні є потенційною можливістю зустрітися з ковідом.
Підтримувати соціальні зв'язки та зовсім не залишитися без спілкування та друзів допомагають соцмережі. Пам'ятаю, як у квітні 2020-го хрещений нашої доньки відзначав 60-річчя та заздалегідь запросив на цей захід гостей мало не з усього світу. Але оскільки більшість країн на той час закрилися, це був наш перший (і дуже сподіваюся, що останній) досвід відзначення ювілею онлайн. Як сказав сам винуватець урочистостей, «вибачте, запрошую в зум зі своєю їжею та алкоголем, але зате подарунок дарувати не треба».
Працювати на роботі
Наша редакція перейшла на віддаленку у березні 2020-го, але раз на місяць ми приходимо до офісу, щоб вирішити якісь робочі моменти та, зрозуміло, поспілкуватися з колегами.
Зустрічаємось завжди як уперше: хтось схуд, хтось перехворів, хтось повернувся з поїздки – у кожного є новини. І я глибоко переконана: у нас має бути у цей день вихідний! Тому що неможливо цілий день обмінюватися інформацією щонайменше з десятком людей, та ще й працювати.
Колега додає: дуже складно перебудуватися, бо відвик від робочої клавіатури та робочого столу. Пів дня «мостився», аби почати писати текст, і все одно виходить купа друкарських помилок.
Ми обговорили це питання з колегами, друзями, знайомими, які працюють на віддаленці, і дійшли висновку: яким би дивним це не здалося, ми розучилися працювати на роботі!