Капіталістичний рай на радянській території
За радянських часів «Волга» вважалася найпрестижнішою машиною. Дозволити її собі могли лише дуже заможні люди чи ті, хто займав високі посади. При хорошій зарплаті 220-300 рублів на місяць на неї все одно довелося б збирати роками. А ще спробуй вибити «чорну», як у партноменклатури, а не обмежитись звичайною «цивільною сірою». Коштував такий статусний автомобіль, крутішими за нього були тільки урядові «Чайки», 12 тисяч рублів.
Та й купити "Волгу" було дуже складно. Багаторічна черга, можливість (як заохочення) заплатити за квотою, що видається на велике підприємство...або «Каштан».
У львівській валютній крамниці «Каштан» у самому центрі розплатитися можна було «чеками». Власне радянська система була влаштована таким чином, що всі громадяни, які отримували під час роботи за кордоном зарплату у валюті (якихось доларах, фунтах чи дойчмарках), зобов'язані були обмінювати її за курсом на так звані «чеки». Курс був, звичайно, невигідним, той же долар оцінювався набагато менше за радянський рубль. Але виходу у простих законослухняних громадян не було. Міняй за курсом, а у відповідь отримуй відносні плюшки – можливість» отоваритися в «Каштані» або «Берізці».
Навколо цих магазинів складалися цілі схеми роботи міняйлів, фарцівників та інших не соціалістичних прилипайлів. Один «чек» йшов зазвичай курсом 1 до 2 до рубля. У результаті ціни у заповітній мережі магазинів зашкалювали. Хоча вони в Каштані самі по собі кусалися. За лайкові чоботи потрібно було віддати 110 чеків (еквівалент близько 220-250 рублів за середньої зарплати в 80-120 рублів), блузка-марлівка обходилася 35, шотландський шарф - 40 чеків. Люди вважали за краще робити тут великі покупки, і в пріоритеті на ті часи, звичайно, була машина.
Виїжджала лише раз - з магазину в гараж
До рядових городян начальник місцевого таксопарку, звісно, не належав. У розквіті сил і кар'єри у 1985 році чоловік купив тут новеньку «Волгу» (де він узяв «чеки» «радянських заробітчан» – історія замовчує) – останню модель, тільки із заводу. Таку взагалі в історії випускали лише кілька місяців - по всьому Радянському Союзу ганяли щонайбільше тисяч двадцять таких машин. ГАЗ-24М - це перехідна модель між ГАЗ-24 і ГАЗ-24-10 - нове «обличчя» знайомої всім старої доброї «Волги», що зберегло надійні елементи своєї попередниці, але комфортніше для водія та пасажирів. У начальника таксопарку підростала донька, для якої й готувалося дороге придане.
Настав час – дівчина вийшла заміж… Але за кермо таткового автомобіля так і не сіла. Не знадобився крутий радянський автомобіль і онукові, що підріс… Так «Волга» зі свіжим заводським фарбуванням, вкрита воском, і простояла в гаражі 36 років…
Нещодавно онук, якому належав дідусин автомобіль, вирішив його продати. За все своє «життя» з моменту виробництва «Волга» лише раз виїжджала на дорогу – того дня, коли з магазину «Каштан» у центрі Львова її пригнали додому до власника. Пробіг на спідометрі – 29 км. Дізнавшись про таку пропозицію на ринку – купити 36-річну рідкісну модель «Волги» практично без пробігу, блогер Рома Уррако з Києва не став зволікати – і уклав угоду. Чоловік збирає свій невеликий автопарк ретромашин.
- У абсолютно новому стані я вперше зустрічаю таку машину, - дивується Рома Уррако. - Її правильно зберігали - з дня покупки вона простояла в опалюваному гаражі.
Їздити не буде, щоб не збільшувати пробіг
До речі, ціну за радянський автомобіль виставив як за хорошу іномарку. Новий господар її не озвучує, але інтернет-аукціони за подібні екземляри вимагають до 10 000 доларів. Блогер не поскупився - такі машини серед колекціонерів високо цінуються. До того ж, майже без пробігу 36-річну машину знайти не те що важко, а практично неможливо. Тому, як тільки стало відомо про продаж такої «тачки», до Львова одразу ж було відправлено гонця – друга покупця. Раптом відведуть з-під носа.
розповідає "КП в Україні" Рома Уррако.
Щоб не збільшувати цифри на спідометрі, машину доставляли до Києва евакуатором. Так зазвичай Рома і чинить із новими «експонатами» свого автопарку, цінність яких не лише у віці, а й у тому, що на них ніхто не катався.
– Такі машини набирають цінність із роками. Для мене вони також цікаві тим, що є можливість відчути дух епохи – можна поринути у ті роки, відчути, як усе було, – продовжує Рома Уррако. - Саме таких моделей випустили небагато – їх робили лише кілька місяців. Це перехідна модель "Волги", яка навіть у вживаному вигляді зустрічається рідко. А ця – зовсім нова. "Волга" з таким пробігом - рідкість.
На відміну від попередниці - ГАЗ-24 - у цієї «Волги» сидіння іншої форми, переміщене ручне гальмо, більш швидкісні, широкі шини, пластикові ковпаки на колесах і грати радіатора замість металевих.
Щоправда, показати себе у справі, на дорозі, «Волзі» так і не судилося – використовувати за призначенням вершину радянського автопрому новий власник не буде, щоб не позбавляти її своєї фішки – не збільшувати пробіг. Її доля – так і простояти все життя у гаражі.