Одкровення шкільного психолога: Плачу, бо не знаю, як допомогти дітям

Наші співбесідниці розкрили тонкощі своєї роботи.

Depositphotos

Тема шкільних психологів дуже неоднозначна та суперечлива. У той час як самі психологи розповідали про користь та необхідність такого фахівця, батьки учнів і вчителі дивувалися, навіщо взагалі потрібна ця штатна одиниця?

Ми звернулися до психологів, які вже не працюють у начальних закладах і можуть розповісти з власного минулого досвіду, як це - працювати у школі.

Психолог - не авторитет "динозаврам"

Ольга Саутова працювала в школі психологом рік. Називає досвід безцінним і вважає, що жодна приватна консультація не може так "прокачати" вміння, як школа.

- За цей рік я пройшла вогонь, воду і мідні труби. Було складно, але я відчувала величезну підтримку директора. Коли вона побачила, що я хочу працювати і вмію це робити, - одразу зробила в кабінеті ремонт, купила всі необхідні матеріали - кінетичний пісок з пісочницею, олівці, фарби та іграшки. Щоправда, все це я використовувала у практиці потайки - фактично виходила за рамки протоколів і впроваджувала в роботу ті методики, які вважала за потрібне. Головне, що вони працювали,

каже Ольга.

Не могли прийняти новеньку вчителі старого гарту. Вони не бачили у молодій дівчині авторитету, тож на всі рекомендації щодо роботи з дітьми закочували очі.

- Був випадок, коли дитина у першому класі раптом почала мочитися під час уроків, хоча такого раніше не було, - розповідає фахівець. - Ми провели ряд заходів з малюком, я побувала на уроці. Дійшла висновку, що причина проблеми - у вчителеві. Але прийняти це вона не змогла, сперечалася зі мною, хапалася за серце. На щастя, ми зрештою змогли прийти до спільного знаменника, але було складно переконати педагога, що я не ворог. Адже вчитель молодших класів має дуже велике значення в житті дитини. Як вона ставиться до неї, так будуть ставитися й усі діти.

Складніше, ніж з учителями-"динозаврами", було працювати з батьками школярів. Дуже часто вони інтерпретують озвучену психологом інформацію по-своєму, і від цього виникали непорозуміння і навіть конфлікти.

За спробу суїциду запитали з психолога

Не подобалася Ользі в роботі постійна писанина - заповнення нескінченної кількості журналів. Ще, мабуть, участь у шкільних заходах - виступ перед вчителями і батьками, на зборах і педрадах. Ці обов'язки забирали дорогоцінний час, який психолог могла б провести в роботі з дітьми.

- Дуже важлива індивідуальна робота з дітьми. Наприклад, був хлопчик ізгой. Ми з ним працювали не дуже довго, доки він не почав давати позитивний результат. Дитина адаптувалася, стала показувати хороші результати у спілкуванні й в навчанні. А потім мені розповіли, що четвертий клас хлопець закінчив відмінником,

каже Ольга

Ольга підкреслює, що присутність фахівця у школі дуже важлива через можливість спостерігати за дітьми в різній обстановці і робити висновки не тільки з розповідей батьків і самої дитини, яку при приватній консультації бачиш у перший раз, але і з побаченого особисто. Психолог спостерігає, яке місце у колективі займає дитина, як взаємодіє з однокласниками і вчителем. Це дає можливість виявити причину проблеми набагато швидше і якісніше її вирішити.

Незважаючи на те що свою роботу Ольга дуже любила, всюди встигнути у неї не виходило. Школа, в якій вона працювала, налічувала 1300 учнів, і на таку кількість передбачено 2,5 ставки психолога.

- Найстрашніше - якщо в школі трапляється НП, - зітхає Ольга. - Наприклад, якось старшокласниця наковталася таблеток. Її, на щастя, відкачали, але перша, з кого запитали, була я. Чому не знала, що у дитини проблеми? Чому вчасно не провела потрібну профілактичну роботу? А я навіть жодного разу не була у тому класі, де навчалася дівчинка, тому що клас не була перехідним чи випускним, до нього просто черга не дійшла. Був випадок, коли побилися два учні - знову питання до мене: чому не знала, що є конфлікт у класі, і не попередила його? Починаються розгляди, в яких беруть участь діти, педагоги, батьки, психолог. Відповідальність колосальна.

Звільнилася Ольга зі школи з банальної причини - зрозуміла, що зможе у приватному порядку заробити грошей більше.

Не знала, як працювати з інклюзивними дітьми

Світлана Олексіївна працювала психологом в школі невеликого міста. Що цікаво, цю роботу жінка поєднувала з... вчителюванням. Шість уроків на день Світлана працювала вчителем української мови, решту часу консультувала як шкільний психолог.

- У нашому місті не знайдеш школи, у якій психологом працює людина зі спеціальною освітою. У школі сусіднього району психолог - вчитель молодших класів. Це нормальна практика, бо психологи без ентузіазму  йдуть на цю роботу - платять мало. Дві ставки мене радували, розбирати проблеми дітей виходило не перенапружуючись. Але за умови, якщо в процес не втручалися батьки. Спілкуєшся з дитиною - все більш-менш зрозуміло, а наступного день залітає до кабінету мама і, погрожуючи звільненням, в'язницею і прославлянням на увесь інтернет, заявляє, що я не мала права ставити її Іванчику запитання про те, які у них стосунки у сім'ї. Але ж ви підписали згоду на індивідуальну роботу з дитиною, і я не просто так задаю йому питання, а тому що це необхідно,

розповідає Світлана Олексіївна.

Але і з батьками можна було домовитися. По-справжньому складно стало після того, як до школи почали приходити інклюзивні діти.

Навчання роботі з особливими дітьми Світлана не пройшла, і коли сталися перші труднощі, зрозуміла, що просто не потягне таку відповідальність.

- Переді мною сидить інклюзивний хлопчик, плаче. А разом з ним плачу я - тому що не знаю, як допомогти, звичайні методи не спрацьовують, - зітхає Світлана. - До цих дітей має бути правильний підхід якісно навченим фахівцем. А що я? Почитала книжки, подивилася відео в інтернеті - і все. Після цієї історії я звільнилася з посади психолога. Продовжую викладати у школі українську мову. Опісля мене прийшла дівчинка без досвіду, тільки після інституту, але довго не протрималася. Наразі працює інша, теж молода.

Світлана шкодує, що не пройшла потрібне навчання, але розуміє, що працювати з дітьми - величезна відповідальність. У практикуючого психолога має бути можливість постійно навчатися, і в цьому повинна бути зацікавлена адміністрація школи аж до того, щоб оплачувати працівнику семінари і курси підвищення кваліфікації.

А ТИМ ЧАСОМ

Ми традиційно запитали мам, чи потрібні, на їхню думку, психологи у школах.

Ганна, мама другокласника Саші:

- У школі мого сина є психолог, але я б їй не довірила свою дитину. Вона молода, перший рік практики. Краще заплачу гроші і відведу до приватного при необхідності.

Марія, мама десятикласника Романа:

- Свого часу шкільний психолог дуже допоміг: вона звернула нашу увагу на можливу проблему в поведінці сина. Зробила це, «прочитавши» його малюнок. Було неприємно чути те, що вона сказала, але потрапила психолог у саму точку. Буквально через пару тижнів після розмови проблема відкрилася, і ми повернулися до психолога вже вирішувати її, а не попереджати.

Наталя, мама п'ятикласника Микити:

- Моя дитина була у психолога через поведінку, і не раз. Я теж була присутня при зустрічах. Начебто поговорить з ним - і стає тихіше, але потім знову починає всіх діставати. Психолог каже, що це метод привернути увагу, а мені здається, що характер у нього такий - бувають же люди із жахливим характером.

Ангеліна, студентка першого курсу:

- У нас в школі була дуже класний психолог. Якось класі в десятому я посварилася з хлопцем, йшла по школі заплакана. Ірина Олександрівна мене побачила, відвела до кабінету, запропонувала чай. Я все розповіла, ми поговорили. Я навіть з мамою не говорила так, як з нею. Потім ще часто заходила просто поговорити. Начебто нічого не робить, а на душі легше.

ЦИФРА

13% дітей в період локдауну переживали психоемоційні розлади.

ЦІНА ЗАПИТАННЯ

6-12 тисяч гривень на місяць становить зарплата шкільного психолога згідно з сайтом вакансій,

500-700 гривень за годину коштує годинна консультація психолога у приватному кабінеті. Вартість залежить від кваліфікації психолога й складності випадку, з яким до нього звернулися.