13 листопада 1943 року в кінотеатрі міста Порхова (Псковська область, Росія) стався вибух, загинуло 764 людини - солдати, офіцери і генерали Вермахту. Підготувала і здійснила теракт одна людина - сапер Костянтин Чехович.
«Ти одесит, Мішка, а це значить, що не страшні тобі ані горе, ані біда...». Пам'ятайте рядки з культової пісні Леоніда Утьосова? У нашому випадку герой інший - Костя, але легко можна поміняти ім'я, суть не зміниться. Куражістий блакитноокий блондин, зростом близько 185 сантиметрів. Він народився і виріс на Дерибасівській в пристойній єврейській родині. Костянтин з раннього дитинства захоплювався технікою, і тому вибір майбутньої спеціальності перед ним не стояв. Він вступив до Одеського індустріального інституту, який і закінчив з червоним дипломом. Далі була донбаська Горлівка і призов до армії. Справа була в 1939 році, Костянтину 20 років...
Суперсапер і втеча з табору смертників
Групі старшого лейтенанта Чеховича відразу не пощастило. При переході кордону вона потрапляє в засідку, диверсантів накрили мінометним вогнем. Загинули всі, крім командира. Чехович був контужений і, перебуваючи в несвідомому стані, потрапив в полон. Участь його була вирішена - тоді з офіцерами-комуністами ніхто не церемонився. Допит - розстріл. Він потрапив до табору «Заполяньє» - такий собі конвеєр смерті. Вибратися звідти живим вдавалося одиницям. Костю, мабуть, врятувало те, що німці чекали, коли він прийде в себе, в надії отримати в ході допиту важливі дані. Чехович чекати не став. Втік з табірного шпиталю вже через 12 днів. Як йому це вдалося? За однією з версій, хлопець зміг прикинутися мертвим і, опинившись в морзі, за межами концтабору, пішов у ліс. За іншою - вибіг з колони конвойованих полонених. Як би насправді не розвивалися події, Чехович опинився на волі і безперешкодно дістався до партизанського загону, який базувався неподалік від Порхова.
Яке ж було здивування хлопця, коли він отримав новий наказ - повернутися в місто і увійти в довіру до німців. А далі готувати теракт. Підірвати або міст, або ж/д станцію. Ну або що вийде...
Весілля наосліп
Перше, що зробив Костянтин для легалізації в окупованому місті - одружився. При цьому до цих пір незрозуміло, яким чином він вибирав дружину. Одні кажуть, йшов по вулиці, побачив дівчину - зрозумів, це доля. Ще одна версія - знімав квартиру у самотньої панянки, і між ними утворилася «хімія». Третій сценарій (найбільш імовірний) - його відправили на конспіративну квартиру і шлюб був лише прикриттям. Як би там не було, але дружина - Євдокія Васильєва - стане єдиною жінкою Чеховича до кінця днів.
Другий етап - пошук роботи. Чехович не приховував того, що одесит, і передбачувано позиціонував себе як дрібного крамара. Відкрив майстерню з ремонту годинників. Німці послугу оцінили, зав'язалися знайомства, утворилися зв'язки... До того ж Костя мав славу педанта, був максимально пунктуальний і, що важливо, зовні підходив під арійський ідеал. Повторимося, високий. Блондин, блакитноокий. Майже свій. І ось уже старший лейтенант Чехович стає електриком на місцевій підстанції, а потім адміністратором в центральному кінотеатрі Порхова.
Втім, кінотеатром триповерхову будівлю царської забудови в центрі міста можна було назвати лише умовно. Так, тут був зал для перегляду фільмів, але функціонально будова мала зовсім інші завдання. Тут розташовувався штаб СД (служба безпеки) і, відповідно, для тортур підвали.
Чехович, користуючись абсолютною довірою німців, потроху (десь по 400 грам в один раз) приносив в будинок тротил. Під одягом, кожен раз ризикуючи бути викритим. Розумів - для повноцінного вибуху це мізер. Не вистачить. Привернув до процесу молодшу сестру дружини, 15-річну Женю. Влаштувавшись на роботу прибиральницею, вона проносила вибухівку в відрах з брудною водою. У підсумку в кінотеатрі виявилося близько 30 кіло тротилу.
Кінотеатр склався, як картковий будиночок
Цього було вкрай мало. Навіть якщо розподілити таку кількість вибухівки рівномірно по поверхах, то вийшов би, скоріше, акт залякування. Чехович, як досвідчений сапер, пішов іншим шляхом. Весь тротил був складний під несучими стінами на нульовому рівні фундаменту. Що в підсумку дало результат. Напередодні передбачуваної акції німці влаштували скрупульозний огляд приміщення. Здирали підлоги і крісла, оглядали кожну шпаринку. «Пекельна машинка» від Чеховича була зарита глибоко під фундаментом. До неї просто не дісталися.
Втім, передбачувану дату вибуху, 6 листопада, все ж довелося перенести. Через перевірки і заходи безпеки. Додайте до цього і німецьку обережність - напередодні головного радянського свята Дня Жовтневої революції. Через тиждень, 13 листопада, свято все-таки вирішили влаштувати. Спочатку урочисте засідання офіцерів Вермахту, потім показ культового в Німеччині чорно-білого кіно «Труска» про закулісне життя цирку. Народу набилося повний зал, жодного вільного місця і маса приставних крісел. Сеанс почався о 19.00, вибух прогримів рівно о 20.00.
За спогадами місцевих жителів, жодної живої людини з бувших у залі дістати так і не змогли. Каркас будівлі залишився майже в колишньому вигляді, а ось всі внутрішні перегородки склалися, як картковий будиночок, поховавши під руїнами двох генералів, близько 40 полковників і приблизно 760 офіцерів і солдатів німецької армії.
Для німецької армії трагедія стала шоком. Майже тил, елітні війська і такі втрати... Загиблих ховали по декілька людей в одній могилі. Спеціально, щоб не сіяти паніку. Однак, інформація про те, що трапилося, дійшла до ставки, і Гітлер був розлючений. Нагадаємо, це листопад 1943 року. Пік війни, нічого ще не вирішено, а тут такі масштабні втрати. Було з чого скаженіти. За голову Чеховича була призначена солідна винагорода, прорахували всі його зв'язки і контакти. Але - пізно, він з сім'єю пішов до партизанів за кілька годин до вибуху.
«Хай подякує, що живий»
Подальша доля Костянтина Чеховича, як на ті часи, склалася цілком добре. Він пройшов всю війну, успішно здійснюючи диверсійні акції на залізниці (його група пустила під укіс близько 50 ешелонів противника), і після відставки влаштувався на батьківщині - в Одесі.
Питання - чи був він нагороджений за масштабну диверсію в Порхові? Відповідь - ні. Нібито, коли подання на «геройську зірку» виявилося на столі у Берії, той сказав: «Хай подякує, що живий». Це був натяк на двотижневий полон Чеховича. Але міг бути й інший привід - після теракту німці провели «дзеркальні акції», розстрілявши кілька тисяч мирних жителів. Формально Чехович в цьому був не винен, але...
Сам же диверсант №1 СРСР повернувся в Одесу, де безбідно працював в партійних і державних структурах, і тут же помер, будучи на пенсії, в 1997 році.