На початку осені англійці люблять спостерігати за птахами. Бердвотчінг, можна сказати, у британців в крові. Чверть століття тому англійський орнітолог-любитель Пол Бредбіер одружився з дніпрянкою і, оселившись в Україні, заразив своїм хобі багатьох наших співвітчизників.
Сьогодні особистий список Бредбіера налічує близько 1000 видів побачених птахів, третину з яких тепер вже наш земляк спостерігав в українському небі.
Хобі перейняв від батьків
Бердвотчінг в світі дуже популярний. Щось я не чув про спостерігачів за зміями, метеликами або жуками, а от бажаючих поспостерігати за птахами скільки завгодно. Кожен з цих людей має свій іменний список побачених пернатих, і чим довше він, тим крутіше сам бердвотчер.
Особливо популярно це хобі в Англії, де ним опікується практично кожен перший.
Правда, в ранньому дитинстві Пол більше цікавився машинками, але потім схаменувся і, як і личить справжньому британцю, обзавівся піднесеною мрією - спостерігати за птахами.
На пустирі на околиці Лондона 11-річний хлопчина протягом декількох годин чекав появи провансальської славки. Йому здавалося, що чудова співоча пташка ніколи не прилетить. Від нетерпіння і відчаю Пол мало не розплакався.
- Ну що ти, друже, твоя славка обов'язково прилетить, - заспокоювали товариші, - Ти ж її так чекаєш. Це ж твоя пташка!
Так і сталося. Через деякий час, на радість юному натуралістові, славка дійсно з'явилася. Ну а пізніше він зрозумів, що істинний бердвотчер повинен володіти завидним терпінням і витримкою. Ну і, зрозуміло, знаннями. Всьому цьому Пол навчився у батьків.
- Батько дуже любив читати, спостерігати за природою і подорожувати, - зазначає Пол Бредбіер. - Разом з мамою вони багато поїздили по світу. Уже в солідному віці побували в Африці, і не тільки там (більшості наших пенсіонерів таке і не снилося. - Авт.). Скрізь помічали все найцікавіше. Особливо пташок. Сьогодні, на жаль, мами вже немає, а батькові 90, але він як і раніше цікавий, як хлопчисько. По суті, це батьки прищепили любов до птахів.
Майбутній бердвотчер став дипломованим істориком
Однак стати професійним зоологом Пол не зміг. Підвела повна відсутність інтересу до точних наук. Ну а змушувати вчити ненависні предмети зовсім не в правилах піднесених англійців.
- Процес навчання у нас дуже демократичний, - пояснює співрозмовник особливості британської освіти. - Те, що подобається, то і вивчаєш, а не подобається - так ніхто тебе не змусить. Ось я і закинув математику, фізику та хімію. А без цих предметів на біолога не вивчишся.
Так що захоплений орнітолог-любитель поступив до Кембриджа, після закінчення якого став дипломованим істориком. Свої дослідження молодий спеціаліст продовжив в Індії, де мав намір пролити світло на історичні події XVIII-XIX століть.
Більшу частину свого часу англійський історик приділяв не науці, а птахам. У південній екзотичній країні спостерігач за пернатими побачив як дивовижних тропічних представників орнітофауни, так і старих знайомих з рідної Англії, які, як здалося Полу, вели абсолютно дозвільний спосіб життя. Як ми на заморських курортах!
- У західній Індії я бачив звичайну сочевицю (ця пташка знайома і нам за своєю знаменитою музичною фразою - «Вітю бачив?» - Авт.), іволгу, рожевого шпака, який окупував фруктові дерева навіть в містах, - згадує Бредбіер. - Багато птахів виявилися більш довірливими, ніж у нас в Європі. На них не полювали, про їжу особливо піклуватися не доводилося. Ось вони і розслабилися, точно відпускники. Наприклад, качки, які в Англії ближче 150-200 метрів мене не підпускали, на «зимовому курорті» дозволили мені наблизитися метрів на 70.
Британець «окільцювався» в Дніпропетровську
Але найбільші враження, і не тільки пташині, Пол Бредбіер отримав в Україні, зокрема на Дніпропетровщині, куди в середині 90-х років британський історик-орнітолог приїхав за однією з освітніх програм. У вільний від викладацької роботи час англієць цікавився не самими лише пернатими.
Якось молодий історик розговорився з чарівною викладачкою англійської Мариною Тихомировою.
Без будь-якої підзорної труби розгледів він в співробітниці ДДУ свою велику і світлу любов. Ну а після весілля «окольцьований» орнітолог назавжди прикипів до нашого неба.
Звичайно, напрошується питання: чому молодята не перебралися до благополучної Європи?
Виїхати до Англії було дуже проблематично з багатьох причин, тому вирішили залишитися в Дніпрі. Але і тут чудово, і українські птахи нітрохи не гірше британських, - відповів на моє запитання англієць.
Уже понад 20 років Пол Бредбіер викладає англійську мову в дніпровському вузі і спостерігає за птахами. Список Бредбіера поповнюється постійно. Виявляється, інші наші пернаті дадуть фору імпортним.
- Я в захваті від орлана-білохвоста! - захоплюється мисливець за пригодами. - В Англії цю величезну сильну птицю бачив тільки один раз, а на Дніпропетровщині та в самому обласному центрі спостерігав за нею сотні разів. Взимку орлани спокійнісінько ходять по льоду, підбираючи залишки риби за рибалками, не гребують і падаллю. А влітку орлани часто розсікають небо над Дніпровсько-Орельським заповідником. І побачити їх можна навіть без бінокля.
Одного разу поблизу Карабинівки англійцю вдалося побачити справжнє вбивство.
- Два дорослих орла-могильника переслідували молоду чайку, - розповідає Пол. - Один з хижаків підлітав до жертви і сильно вдарив її крилом, а напарник тим часом відрізав шляхи до відступу. Не заспокоїлися, поки не добили чайку. Така ось драма.
Про українських птахів повинні знати всі!
Цікаво, що Пол Бредбіер не фотографує свої пернаті враження, а просто запам'ятовує їх. Для нього головне - побачити. А побачити можна багато, якщо, звичайно, дуже постаратися.
На Дніпропетровщині на території колишнього Самарського рибгоспу Пол спостерігав рідкісну в країнах Старого Світу картину. Орнітолог запримітив колпицю, яка рогулювалася на березі місцевого ставка. Цей великаий голінатий птах своїм дзьобом-ложкою спокійнісінько намацував відповідну для сніданку їжу і Пола, здавалося, не помічав. Не кожен британський птах поводиться так необачно.
Примітно, що іноді найцікавіші пташки трапляються в самому центрі велелюдного міста.
- Я викладаю англійську мову в університеті імені Нобеля і люблю прогулюватися дніпровською набережною, - розповідає Пол. - Кілька разів бачив морських чайок. Багато хто думає, що чайки всюди однакові, але насправді їх кілька видів, і морські чайки в наших краях рідкісні птахи. А в Кам'янському на греблі вдалося спостерігати за величезною чайкою-бургомістром. В розмаху понад півтора метра! Міць!
Зауважимо, що хоча дніпрянин-англієць побував на різних континентах, але в Україні бачив далеко не все.
- Хотілося б ще раз побувати в Поліссі, - розповідає орнітолог-любитель. - А ще дуже хочу поїхати в Карпати. Там казкові птахи. Шкода, що про українських птахів за кордоном знають мало. Тому хотілося б видати путівник по пташиних місцях України. Для мене це велика мрія.
Сказане переконує, що іноді, щоб побачити чудове і дивовижне, не обов'язково їхати за тридев'ять земель. Дивовижне поряд. Треба просто підняти голову і подивитися вгору. І коли ви помітите казкову пташку, ваш прискорений від хвилювання пульс теж нагадає пташиний.