Михайло Саакашвілі має славу «великого реформатора», в основному, за межами рідної країни, а ось в Грузії його таким не вважають. Грузини не відкидають того, що при Саакашвілі країна змінилася, але з кожного пункту у них є вагомі «але». Більш того: чимало моїх співрозмовників згадують початок 2010-х зі здриганням, відзначаючи, що в той час в країні відбувався справжній «державний терор».
У чому ж суть гучних «грузинських реформ» і чому у «реформатора Саакашвілі» нічого не вийшло в Україні? У цих питаннях ми розбиралися разом з жителями Грузії і експертами.
«Було» і «стало»
Я регулярно приїжджаю до Грузії з 1992 року, і з боку мені дуже добре видно, як змінюється країна. У 1992-му вона справила на мене незабутнє враження своєю несхожістю з Україною, а також тим, наскільки просто тут можна було вирішити будь-яке питання за гроші. Наведу тільки такий приклад: я повинна була летіти до Тбілісі, але квитків на літак не було. І мій майбутній чоловік, перебуваючи в Тбілісі, по телефону домовився з грузинським екіпажем, щоб мене пустили на борт в Борисполі без квитка, а гроші я віддала пілотові. Ви собі можете таке взагалі уявити? Летіла я на місці стюардеси - дуже незручно, до речі кажучи.
Платити «в руки» тут треба було за все - і в школі, і в поліклініці, і в будь-якій держустанові. Даішники - це взагалі окрема розмова. У Тбілісі багато досить вузьких доріг, і на одній з таких ділянок завжди (!) стояла машина ДАІ таким чином, щоб, об'їжджаючи її, водій наїхав на дві суцільні. За таке порушення належало заплатити штраф, і водії були готові. Виглядало це так: виїжджаємо за поворот - об'їжджаємо даішників, наїжджаючи на дві суцільні - зупиняємося - для порядку емоційно повідомляємо, що вони не мають рації - даємо п'ять рублів «штрафу» - їдемо далі.
У 2015-му ми після досить великої перерви приїхали до Грузії і не могли не помітити, як все змінилося. Корупцію на нижчому рівні вдалося знищити практично повністю, а про нахабних даїшників забули навіть автомобілісти з дуже хорошою пам'яттю. Пам'ятаю, ми планували взяти квитки на потяг Тбілісі - Єреван, і були якісь проблеми з квитками. Чоловік, згідно зі старими місцевим традиціям, хотів «вирішити питання» з касиром, але наші друзі заборонили йому навіть підходити до касира з таким проханням.
«Обох посадять», - коротко пообіцяли вони.
«Реформи» шляхом «держтеррора»
Боротьба з корупцією була головним гаслом Михайла Саакашвілі, коли він йшов до влади. І, ставши президентом, він розвернувся на повну програму: скасував пожежну інспекцію та санепідемстанцію, звільнив усіх співробітників ДАІ і половину співробітників МВС. На їх місце набрали нових людей, яких довелося навчати з нуля, а нові прозорі будівлі поліції і мін'юсту повинні були стати символом того, що тепер в цих сферах все чисто і прозоро.
Все це виглядало дуже ефектно, особливо на тлі численних публікацій в ЗМІ про перемогу над корупцією. Але насправді перемоги не сталося.
- Корупцію Грузія перемогла на самому нижчому рівні, а у верхах вона при Саакашвілі зацвіла пишним цвітом, - каже мій співрозмовник Георгій. - Причому для цієї «перемоги знизу» використовувалися найбрудніші методи, численні підстави, провокації. Наприклад, людина забігає до магазину, бере пляшку води, кидає гроші на прилавок і кулею вибігає. Дівчинка-касир пробиває йому чек, але віддати не встигає: на порозі вже стоять перевіряючі. Чек не дали? Штраф!
При цьому, продовжує Георгій, у людей віджимали бізнес, квартири і машини, а нотаріуси для ще більшого психологічного тиску працювали ночами. Хабарі часто оформлялися шляхом покупки якогось сараю за сотні тисяч доларів. Все чисто і офіційно: сарай купив, гроші перерахував на карту. За словами мого співрозмовника, люди жили в постійному страху: це був справжнісінький «державний терор».
Що стосується медичної реформи, то це точно не те, чому можна повчитися у грузинів. Медицина при Саакашвілі досягла свого дна. Люди продавали будинки, квартири і машини, щоб вилікувати рідного. Сам Саакашвілі «відкривав» для картинки на ТВ одну лікарню за одною. Насправді нічого не відкривалося: після закінчення зйомки все обладнання запаковували і перевозили в інше місце - знімати «відкриття» наступної лікарні.
Сьогодні вся медицина в Грузії платна, і чимало місцевих жителів всерйоз говорять, що лікування за «подяку» їм обходилося дешевше. Офіційна платна медицина для багатьох зараз непідйомна.
Мабуть, єдина реформа, якою грузини залишилися більш-менш задоволені, - це реформа поліції. Але і тут не обійшлося без «але».
- Саакашвілі спочатку дійсно щось робив, а потім скотився в якийсь маразм, - вважає мешканка Тбілісі Ніно. - Та й те невелике добре, що було при ньому зроблено, пішло самопливом і не в кращу сторону. Поліції зараз вже набагато менше довіряють, ніж спочатку.
- З поліцією все було б непогано, якби не ця показуха з прозорими будівлями,- додає Георгій. Влітку в них жарко, а взимку холодно. У підсумку на кондиціонування і на обігрів доводиться витрачати величезні гроші, а це ж все з кишень платників податків!
- Загалом, починав Саакашвілі непогано - пам'ятаю, багато хто тоді надихнулися. Але для чоловіка головне не добре почати, а красиво закінчити, - сміється Георгій. - А як раз цього і не сталося.
Міфи і фейки
Економісти не перший рік говорять про те, що всі « реформи Саакашвілі » в Грузії - це фейки.
- Саакашвілі дуже вміло ввів цензуру, завдяки чому йому і вдалося створити міфи про те, що в Грузії відбулися реформи, - вважає президент Українського аналітичного центру Олександр Охрименко. - Насправді нічого там немає і не було. У кращому випадку за деякими напрямками є видимість реформ, але «економічного дива» там точно не було, це можна легко відстежити за макроекономічними показниками. Навіть зарплати там нижче, ніж в Україні.
З тим, що грузинських реформ не було, погоджується й аналітик Олексій Кущ. За його словами, це один з тих міфів, які періодично формуються в історії.
- Щоб визначитися з тим, що насправді відбувалося в Грузії, давайте розберемося з поняттями, - пропонує експерт. - Отже, реформа - це створення нового економічного профілю і нової соціальної якості для населення. Щоб було зрозуміліше, поясню на практичних прикладах. Наприклад, реформи відбулися в Сінгапурі, який з колонії і порту, оточеного рибальськими селищами, перетворився в країну, що випускає мікроелектроніку і забезпечує населенню найвищі стандарти життя. Або, наприклад, вони відбулися в Китаї, який з відсталої аграрної країни перетворився на країну з інноваційною економікою.
Що стосується Грузії, то, каже Кущ, до «реформ Саакашвілі» вона експортувала вино і мінеральну воду, жила за рахунок туризму, демонструвала високі темпи трудової міграції і була бідною країною за всіма макроекономічними показниками. Якщо поглянути на Грузію після «реформ Саакашвілі», ми побачимо, що нічого не змінилося: це ті ж експорт вина і мінеральної води, той же туризм, та ж бідність, а 30% грузинської економіки сьогодні формується за рахунок трудових мігрантів.
- Так що ж це за реформи, які абсолютно не поміняли економічний профіль? Ми не бачимо ні грузинських смартфонів, комп'ютерів і автомобілів, ні зростання ВВП на душу населення, ні середньої зарплати на рівні 1000 доларів. Грузія була і залишається однією з найбідніших країн, а що стосується зростання економіки при Саакашвілі, то в той час це було характерно для всіх країн регіону - і для Азербайджану, і для Вірменії, - констатував експерт.
Україна не має грошей навіть на «фасад»
Але не можемо ж ми говорити, що реформ в Грузії не було взагалі? Як би там не було, і корупцію, принаймні, на місцях, вони побороли, і дороги побудували, і поліцію нову створили. Тобто щось все ж зробили!
- Всі «реформи Саакашвілі» є фасадними, - пояснює Олексій Кущ. - Якщо проводити паралель з будинком, то він взяв зруйновану будівлю, відремонтував фасад, але при цьому залишив гнилими водопровід, каналізацію і електрику. Переносячи цю аналогію на країну, ми бачимо хороші дороги, красиві прозорі адміністративні будівлі, а за всім цим - відстала економіка і бідні громадяни країни.
Як вже говорилося вище, єдиною більш-менш вдалою реформою самі громадяни Грузії вважають реформу поліції. Та ж ДАІ була скасована і створена з нуля із людей, які раніше ніякого відношення до поліції не мали.
Українську реформу поліції спробували зробити так само, фактично скопіювавши ідею «на кальку». Але нічого не вийшло. Українська поліція сьогодні мало відрізняється від своєї попередниці 10-річної давності - «нові обличчя» нічого не змінили. Син моїх знайомих коротко описав свій досвід роботи в українській поліції: «В перший рік мені платили 10 тис. грн на місяць, у другий рік мені платили 10 тис. грн на місяць, в третій рік мені платили 10 тис. грн на місяць, а на четвертий я звільнився ».
Олексій Кущ вважає, що в цьому реченні криється і вся суть грузинських реформ, і причина, з якої їх не вдалося скопіювати в Україні.
- Грузинський досвід спочатку не можна було застосовувати в Україні: у нас занадто велика країна, а «ефект Грузії" не масштабується, - пояснює аналітик. - Справа в тому, що фасадні реформи, про які говорилося вище, були проведені на кілька мільярдів доларів, які Грузія отримала від Заходу. Це в тому числі дозволило платити співробітникам грузинської поліції істотно вищі зарплати, ніж в середньому по країні. В результаті рівень «низової корупції» знизився: грузинські поліцейські дійсно бояться втратити своє місце. Спрацював ефект сегрегації: або працюєш як годиться і отримуєш гарні гроші, або робиш промах і випадаєш з цієї групи.
Українська ж поліція - це сотні тисяч людей, і щоб домогтися такого ефекту, як в Грузії, нам буде потрібно кілька десятків мільярдів доларів на рік тільки на зарплати поліцейським. До того ж, продовжує експерт, в той час як в Грузії питання війни і миру вирішене, про Україну цього не скажеш. Тобто до витрат на захмарні зарплати поліцейським доведеться додати витрати на зарплати військовим. В українському бюджеті стільки грошей просто немає.