Спеціаліст з особливих доручень
Як і належить справжнім авантюристам, ранні роки нашого героя приховані туманом невідомості. Навіть точні дата і місце його народження невідомі. Більшість джерел вказують, що з'явився на світло Борис Скосирев в місті Вільно (нинішній Вільнюс) чи в 1900-му, як зазначено на його могильній плиті, чи в 1896 році. Його батьком був корнет кавалерії Михайло Скосирев, а мати Єлизавета Дмитрівна - з зросійщених греків.
У Першу світову його призвали на фронт і, як людину зі знанням мов, відрядили перекладачем до дивізії британських броньовиків. Як він пережив переворот 1917-го, не ясно. Швидше за все, англійці допомогли емігрувати на острови. Борис виявився в Великобританії. З багажу у нього були хіба що відмінні манери, знання кількох мов та добре підвішений язик.
Пізніше Скосирев буде напускати туману і говорити, що він віддав кілька років службі британській короні. На ділі ж причина, чому він на кілька років затримався в Англії, куди прозаїчніше. Опинившись без засобів до існування, він вирішив підробляти банківські квитки. Скосирев швидко потрапив до в'язниці, так що фальшивомонетником він був посереднім. А ось авантюристом відмінним.
Звільнившись в 1925-му, Скосирев вирішив не затримуватися в Великобританії і відправився в Голландію, де зумів розжитися паспортом підданого цієї країни. А звідти - на південь Франції. Там він козиряв не тільки голландським паспортом, а й титулом графа Оранського - як він розповідав, високе звання йому дарувала королева Вільгельміна за виконання делікатних і секретних доручень.
Знайшов своє місце
Легенди про графа, який справляє делікатні послуги королеві Голландії, вистачило, щоб закрутити голову заможній француженці. Була вона років на 10 старше Скосирева, але ж серцю не накажеш - як і шлунку.
Втім, на місці Борис сидіти не звик і незабаром перебрався на курортні Болеарські острови в Середземному морі. Там він познайомився з молодою спадкоємицею пристойного статка Флоренс Мармон. Нова любов не тільки показала майбутньому королю крихітну країну Андорру, а й стала спонсором головної афери в житті афериста.
Щоб зрозуміти, ким став правити Борис I, потрібно зробити екскурс в історію карликової держави. Андорра, де зараз живуть 80 тисяч чоловік, а сто років тому рази в два менше, загубилася в Піренеях на кордоні Франції та Іспанії. Країна давно, ще від століття Карла Великого отримала хартію вольностей, але незалежність була досить формальною: всі рішення влади Андорри повинні були отримати схвалення, з одного боку - французів, а з іншого - іспанців в особі єпископа Урхельського. Століттями ті не особливо втручалися в справи Андорри, та й що було ловити двом європейським державам в карликовій країні, де пасли худобу та займалися землеробством?
Але вітер змін XX століття дістався і до цих закутків Старого Світу. Андоррці навіть підняли пару повстань, щоб позбутися керівництва сусідів, але ніяких ресурсів для боротьби за незалежність у них не було. Втім, Борис Скосирев був впевнений, що він зможе все змінити.
«Досить жити на задвірках історії!»
У 1933 році лжеграф Оранський перебирається в Андорру, отримує місцеве підданство і розгортає бурхливу діяльність. Уже в наступному році він виступає на зборах генеральної ради з програмою, як підняти Андорру з колін.
Програма ця була абсолютно здоровою. По суті, Скосирев пропонував новій батьківщині стати другим Монако: побудувати готелі, обладнати курорти, відкрити казино, щоб багатії з усього світу приїжджали сюди приємно проводити час. Де взяти гроші? Потрібно лише заснувати вільну економічну зону, тобто дати інвесторам вигідні умови. Жебрачка- країна в будь-якому випадку нічого не втрачала, а якби справа вигоріла, стала б однією з головних точок на карті Європи. Головне гасло Скосирева так і говорить - «Досить жити на задвірках історії!».
Все б добре, але для рішучого ривка в світле майбутнє Скосирев просив наділити його скромну персону повноваженнями монарха. Щоб не витрачати час на весь цей ваш парламентаризм і узгодження з великими сусідами. Андоррці подумали тиждень і відповіли Скосиреву в письмовому вигляді - ордером про видворення з країни. Але той пішов ва-банк.
У вигнанні лжеграф робить повноцінну економічну програму з таблицями і розрахунками і навіть пише для Андорри конституцію. Але він вже досить покрутився у вищому світі Європи, щоб зрозуміти: одними розумними промовами успіху не домогтися. І став займатися тим, що ми зараз назвали б піаром: роздавав інтерв'ю газетам від імені короля Андорри, писав європейським монархам, збирав звані вечори. Все це, а також хабарі членам андоррського вищого світу, оплачувалося з статка англійської коханої Скосирева.
Через півтора місяці Борис повернувся в свої майбутні володіння з новими пропозиціями. Друга промова була більш продуманою: людям він обіцяє загальне виборче право і скасування податків, погрожує перемогти безробіття, зобов'язавши іноземні компанії, які хлинуть в Андорру, спокусившись податковими пільгами, брати на роботу місцевих жителів.
На цей раз генеральна рада прийняла реформи Скосирева, ратифікував написану ним конституцію і проголосив Бориса I королем.
Невловимий
У французів та іспанців вистачало проблем, щоб розбиратися ще й з новоявленим монархом. Париж взагалі ніяк не відреагував на коронацію Бориса, а єпископ Урхельський вибухнув гнівними статтями в газетах. Дуже вже не подобалися вельможі плани короля влаштувати в Андоррі казино. Але, мабуть, не настільки, щоб силою повалити самозванця.
І ось, здавалося б, доля дає Скосиреву шанс зробити щось хороше. Але він сам все зіпсував. У запалі він оголосив єпископу Урхельському війну. Єпископ такої зухвалості не стерпів і відправив в Андорру солдатів.
Йшов 12-й день царювання Бориса I. Він сидів за столом у саду свого палацу і пив чай, коли між деревами з'явилося кілька іспанських солдатів. Вони надягли на короля наручники і завершили його царювання.
Судили Скосирева не за правління країною, а лише за нелегальний перетин кордону - після депортації з новими ідеями Борис повернувся в країну нелегально. За помилку Скосирев отримав рік в'язниці. Колишній монарх опинився на волі в лютому 1935 року. Іспанська влада заслали невдалого короля в Португалію. Звідти він повернувся до Франції до законної дружини, яка терпляче чекала його. А після сліди пройдисвіта загубилися в полум'ї Другої світової. Єдине документальне свідчення про Скосирева - постанова французької влади про укладення його в концтабір в 1939 році. За однією версією, він помер у в'язниці в 1944-му. За іншою, німці використовували його як перекладача на Східному фронті. Є версія, що він потрапив у полон до радянських військ , а потім в ГУЛАГ. Правда, не дуже ясно, як він зумів після звільнення вибратися з країни.
А ЩО ПОТІМ?
Сліди ведуть до Німеччини
На міському кладовищі Боппард на заході Німеччини є могила з ім'ям Бориса Скосирева (залишитися після смерті королем або хоча б графом не вдалося). І дати на плиті кажуть, що прожив авантюрист довге і, ми впевнені, вельми цікаве життя, померши в 1989 році. До речі, майже всі ідеї Скосирева в кінцевому підсумку втілили в життя в Андоррі. І тепер, якщо подивитися показники економіки, зараз це цілком успішна країна з рівнем життя як мінімум не гірше, ніж у великих сусідів.