Так, це вже почалося, і завтра на вулиці ви можете зустрітися з душевнохворим, якому не писані всі правила карантину. Через недофінансування людей із душевними розладами відправляють із психіатричних лікарень додому. Лікарі б'ють на сполох недарма. Днями міністр охорони здоров'я Максим Степанов обговорював цю проблему із провідними психіатрами країни. За підсумками цієї зустрічі Коротко про розмовляє з виконавчим секретарем Асоціації психіатрів України, відомим дисидентом та правозахисником Семеном Глузманом.
Лікар повинен лікувати, а систему будувати – менеджер
- Семене Фішелевичу, у фейсбуці ви написали, що разом із колегами - Іриною Пінчук та Геннадієм Зільберблатом - були у міністра охорони здоров'я Максима Степанова. Він вас нібито обнадіяв змінами у фінансуванні психіатрії.
- Це питання скоріше не до мене, а до керівництва країни. Але, принаймні, дуже важливо, що не ми просилися до міністра, а він несподівано запросив нас до себе. Розмова вийшла дуже відвертою – на півтори години. Ми говорили на різні теми: ділові та дуже емоційні. Домовилися не всі розголошувати громадськості, та це й не треба. Плани планами, а результати отримаємо не одразу. Але в мене та у моїх колег склалося враження щирого діалогу однодумців.
Що вийде – залежить не лише від міністра. Він не має свого окремого грошового друкарського верстата. У всякому разі, Степанов розуміє трагічність ситуації, а якісь деталі ми йому пояснили. Зокрема те, що є групи родичів психічно хворих, у яких вичерпується терпіння. Нам поки що вдається їх стримувати, пояснювати, що не можна вимагати відразу все. Якщо в результаті вдасться зберегти фінансування психіатричних установ на колишньому рівні, це вже буде майже Нобелівська премія.
– Коментарі під вашим постом були не дуже оптимістичні. Мовляв, знову чиновники обдурять.
- Так, багато людей кажуть: вірити не можна. Але я не вірю конкретно міністрові чи президентові. Я вірю, що є намір, є бажання шукати вихід із глухого кута.
- Ви кажете про трагічні наслідки реформи для психіатрії, а що маєте на увазі? Для нашого читача це факт, що тисячі душевно хворих виявляться без нагляду на вулиці.
- Так, і це вже починається. Такі хворі в умовах епідемії, незалежно від строгості карантину, заразяться і заражатимуть інших. І не лише коронавірусом, але й туберкульозом, іншими інфекціями. Це божевілля - розпочинати другий етап медичної реформи в гострій епідемічній ситуації.
- Така сама трагічна ситуація не лише в психіатрії. Ми чекаємо на вулицях тисячі хворих на туберкульоз. Чому ці дві галузі медицини найбільше постраждали?
– Тому що це соціальна медицина. Там, де йдеться про пересадку органів, хірургію, теж є проблеми. Фтизіатрія та психіатрія – це здоров'я суспільства. Наразі ми перераховуємо все, що Національна служба здоров'я України нарахувала на ці галузі. Наприклад, така велика столична лікарня імені Павлова у Києві має отримувати менше, ніж невелика лікарня у Чернігові. Це як рахували?
- Можливо, особистий інтерес?
- Ні, про злий намір не йдеться. Це страшніше. Уляна Супрун під час перебування голови МОЗ оточила себе людьми низького професійного рівня - це я ще м'яко висловлююся. А тепер ми маємо все перераховувати. Слава Богу, що міністр розуміє.
- А ви намагалися вирішити цю проблему із колишніми міністрами?
- Леонід Ємець пробув зовсім небагато. Він талановитий хірург, але міністр – це інші таланти. Із Зоряною Скалецькою, яка була до нього, я особисто мав дуже теплу телефонну розмову. Вона запитала: "Семене Фішелевичу, ви допомагатимете?" Я відповів: "Так, я зобов'язаний". Але Скалецька не впоралася, крім того, вона була під величезним контролем. Відкрию таємницю: коли головою Офісу президента був Андрій Богдан, я неофіційно звертався до нього з проханням призначити міністром охорони здоров'я юриста. Прізвище не називатиму. Я розумів, чому це роблю. Лікар має лікувати хворого, а систему охорони здоров'я має будувати менеджер. Але призначили Скалецьку, а вона розгубилася.
|
Безглуздий та небезпечний винахід
– Фінансами на медицину зараз розпоряджається Національна служба здоров'я України. Орган, окремий від міністерства. Ви зараз порахуєте, а там перерахують… Чому у нас два відомства, які займаються здоров'ям?
- Супрун хотіла впровадити свої програми за нею відомими схемами, наближеними до страхової медицини. Звичайно, страхова медицина – це ідеально, але поки що маємо лише мрію. Про яку страховку може йтися, коли 60% економіки в тіні?! У результаті вийшла нісенітниця. НСЗУ дає гроші, але не контролює їх. Права контролю немає. Вийшов безглуздий та небезпечний винахід, який, я сподіваюся, рано чи пізно або трансформується у щось, або зникне. Ніхто не розуміє до ладу, чим займається НСЗУ, а проблеми виявляються у МОЗ.
– Тим часом у НСЗУ кивають на права людини, коли кажуть, що пацієнтів психіатричної лікарні потрібно виписувати на домашнє лікування. Мовляв, у палатах їх тримають усупереч волі.
- Це все відомо, і ми про це кричали два десятиліття. Але зараз інша ситуація. Йдеться про життя соціально незахищених хворих. Якщо головний лікар лікарні садист чи негідник – він їх випише на вулицю. Щоб вони там померли. У багатьох не залишилося родичів чи родичі відмовилися від хворих. Інтернати Мінсоцполітики переповнені. Потрібно чекати 15 років, поки хтось помре та звільниться ліжко.
Вся кризова ситуація – це відсутність реформ, які мали розпочатися давно. Ми говорили, пропонували, до України приїжджали найбільші зірки світової психіатрії, соціальної психіатрії. Але їхні програми та рекомендації нікому виявилися непотрібними.
Я збираюся писати про це в соцмережах, але вам скажу першим: Супрун – це не тільки наше нещастя, а й наше щастя. Дякую долі, що ось така малограмотна та гіперактивна міністр розворушила це осине гніздо. Все стало ясно. Раніше тихо гнило, і нікому справи не було, крім мене та ще кількох людей. А зараз все вивернуто назовні.
|
Внутрішній голос командує: ріж чи топи
– Ось цей випадок під Харковом – жінка з відрізаною головою доньки. Він спонукав до вирішення проблем психіатрії?
– Думаю, ні. Ці смажені факти завжди були – незрозуміла агресія, людожерство. У даному випадку можна говорити про недоробку амбулаторної служби.
- Але ця жінка не перебувала на психобліку. Як і вихователька дитсадка, яка минулого року втопила двох рідних дітей. Люди, які роблять такі немислимі вчинки, не лікуються у стаціонарі.
- Психіатр - не телепат, і він не може визначити, хто небезпечний, хто ні. Стан людини може бути до певного часу рівний - він бачить сни, галюцинації, але нікому не говорить. А потім чує внутрішній голос: давай ріж чи топи. І людина підкоряється. Це відбувається за всіх часів і в усіх, навіть найблагополучніших країнах.
Я скажу про інше. Супрун хотіла скасувати всю амбулаторну психіатрію. І вона це робила. Чому? Бо є сімейний лікар. Він же фтизіатрією займається, а ще повинен і психіатрією. Але ж цьому треба вчити!
А у нас виходить так просто, як зараз почали закривати дитячі та дорослі фтизіатричні санаторії. В одній із телепрограм голова профільного комітету Михайло Радуцький заявив, що це "не наша проблема", це Мінсоцполітики. Він навіть не знав, що такі санаторії у веденні Міністерства охорони здоров'я.
|
Влада живе своїм життям, народ – своїм
- Питання не з теми, але щодо ситуації. Звідки в нас у суспільстві це постійне заперечення: тільки заговорили про послаблення карантину - народ скинув маски і почав збиватися у натовпи. Чому люди не розуміють особисту відповідальність?
– По-перше, наші люди не звикли взагалі якусь відповідальність на себе брати. Їх цьому не вчили. Кожна нова влада, як і радянська, казала: ви собі спокійно спіть, робіть дітей, а ми все за все вирішимо. Влада живе своїм життям, народ - своїм. І нагромадилася негативна енергія. Люди не звикли довіряти державі. Вони слухають експертів. А експерти в Україні, Америці та Танзанії, погодьтеся, різні. Ось і кажуть різне.
Ось якщо в мене медичний диплом, я ніколи не працював епідеміологом чи інфекціоністом, чи я є експертом в умовах пандемії?
- Якщо заговорите про коронавірус, вас теж послухають і прислухаються.
– Так, можливо. Тому що, крім медицини, є соціальні проблеми. Наприклад, ця історія з рестораном "Велюр" та "Епіцентром". Їхні господарі, думаю, мають на що вижити у найближчі 50 років. А у малих підприємців є сьогоднішній день, а завтра – голод. Те, що вони обурилися, це нормальна реакція.
- І все ж таки з позиції дипломованого медика, як вважаєте: потрібні обмеження?
- Я вважаю, що карантин має тривати, але у розумних рамках. Поки що ми не знаємо, що відбувається. У нас немає реальних цифр, потрібно проводити дослідження, робити тести. Але не ці одноразові, які нічого не дають, а серйозні тести.
- В Америці маски не є обов'язковими. Принаймні за відсутність не загрожують штрафами. Але після оприлюднення статистики захворювань та смертності у людей не виникає питання: носити чи не носити. Можливо, вибачте за прямоту, у нас мало лякають наслідками коронавірусу?
- У нас не лякають, бо не знають, чим лякати. Усі обчислення робляться побічно. Зруйновано санітарну службу, і тільки за це руйнівники повинні йти до в'язниці. Важлива складова системи охорони здоров'я – це інформаційна програма. І в нас вона також розвалена.
Читайте також
Вихід із карантину: план уряду та варіанти від експертів
Поетапний план виходу з карантину від Кабміну викликав неабиякий резонанс: багато хто вважає його "неправильним" і нещадно критикують. Про "правильні варіанти" ми поговорили з економістами.