У рамках Одеського кінофестивалю презентували фільм "Мої думки тихі" режисера Антоніо Лукіча. Головну роль – мами-таксистки Галини виконала актриса Ірма Вітовська. За сюжетом стрічки, вона вирушила у подорож західною Україною зі своїм сином, якому треба записати звуки тварин. У процесі цієї поїздки ховаються рани, що наболіли для героїні, і вона приходить до висновку, що нікому не потрібна, навіть власному синові. Про нову роль, примітивний гумор у кіно та особисте життя ми поговорили з актрисою у перервах між показами на ОМКФ, медіапартнером якого є канал "Україна".
- Ірма, вітаю вас із українською прем'єрою фільму "Мої думки тихі". Як вам реакція зали? Одна частина сміялася, а друга плакала.
- Я розраховувала на таку реакцію. У картину закладено історію – і на сміх, і на сльози. Сміялася, як на мене, здебільшого молодь. А старші жінки плакали.
– Ви проходили кастинг у цей проект?
- Ні, роль була написана під мене. Мені принесли сценарій, я його прочитала і одразу погодилася. Я побачила цілісний матеріал, а у ньому цікавий персонаж, який можна зробити. Мені цікаво грати героїнь, які відрізняються від мене.
- Кажуть, що ця найкраща роль Ірми Вітовської. Але те саме я чула і про фільм "Брама", де ви грали 86-річну бабу Прісю. То яка вона – ваша найкраща роль?
- "Брама" зараз уже відгулила. Зіграти персонажа, старшого за тебе вдвічі – це складно. Розумієте, коли молода жінка грає бабусю, це вже дає їй перевагу і якісь недоліки можна пробачити. "Мої думки тихі" - це зовсім інша історія. Тут тонка робота, інший жанр. Мені треба було зіграти дуже чуттєву делікатну жінку. А щодо кращої ролі, то вона в мене попереду. А це найкраща роль на даному етапі.
- А кохана яка?
- У кіно – саме ці дві останні. На ТБ одна з улюблених – роль у "Лесі та Ромі". Цьому персонажу я багато віддала свого часу. Мені подобаються мої ролі в серіалах "Акула" (2009, реж. Анатолій Матешко – Авт.) та "Аркуш очікування" (2012, реж. Андрій Чорних – Авт.). І зараз у мене вийде серіал "Подорожники". Мені кається, він буде приємним для сімейного перегляду.
- Для вас важливіші фестивальні нагороди чи бокс-офіс?
- Фестивальні нагороди для мене цікавіші. Але бокс-офіс теж потрібний. Щоб і у зв'язку з цим якість зростала. Фестивальне кіно – це творчі амбіції, у ньому ти ростеш як актор. Тоді як у масовому кіно ти використовуєш набуті навички. Тому не можна порівнювати.
|
"НЕ НАЗИВАЙТЕ РОЗВАЖАЛЬНИЙ ПРОДУКТ ДОСЯГНЕННЯМ КРАЇНИ"
- Сьогоднішні комедії часом соромно дивитися через гумор нижче пояса. Чому так мало інтелектуальних жартів у цьому жанрі?
– Все залежить від рівня культури тих, хто продукує продукт. Коли постійно розповідати, що дерево червоне, ви в це повірите, хоч насправді воно зелене. Потрібно чітко поділити на рівні еліт поняття дозвілля та культури. Це дезорієнтує обивателя, коли дозвілля ми презентуємо як культурне досягнення. Розважальний продукт повинен працювати увечері, коли всі будинки сидять і дивляться телевізор чи йдуть у кіно. Потрібно визначитись, який маркер для обивателя ми даємо. Вухо тренується, око тренується. У мене теж не було батьків, які водили за руку театрами. Я в оперний вперше прийшла у 20 років, щоб навчитися слухати та зрозуміти, що це не візуальне мистецтво. Це мистецтво голосу. А не сміятися, що оперний співак має зайву вагу.
- Низькосортні комедії підтримуються, зокрема, і на рівні держави. Це правильно?
- Індустрія розважальна хай буде. Але не потрібно репрезентувати такі фільми, як культурний тренд. Не кажіть, що це продукт мистецтва. Будьте чесними. Скажіть, що ми зробили вам розважальний продукт і не називайте це досягненням країни. Досягнення – на міжнародних фестивалях, куди вас запрошують. Фільми інтелектуальні розраховані на тривалий прокат, а не на 2-3 тижні.
- Тобто маркером культури має бути держава?
- Звичайно. Якщо еліти будуть освіченими, то й обиватель зрештою таким стане. У нашій реальності стимулювати розвиток мистецького продукту може лише державна підтримка. Авторське кіно та артхаусне не окупається, але це культурний прокат та амбіції держави.
Ви зрозумієте, чи потрібно працювати і на авторське кіно, і на масове. Дебюти у кіно потрібні, їх необхідно фінансувати. Режисери повинні на чомусь вчитися, щоб згодом робити бокс-офіси. Держава може бути одним із донорів розважального кіно, щоб відбити гроші та наповнити бюджет. Має бути вільна конкуренція. Наприклад, фільм "Дзіздзьо. Контрабас". Вони не взяли державних грошей, а вклали свої. Вони заробили, знову вклалися і зняли ще краще фільм. Це і є зростання. Третя картина буде ще кращою. Мені залишається лише аплодувати. Щодо "Свінгерів", вони вклали копійки, отримали поганий продукт. Потім вклали ще менші копійки і отримали ще гірший продукт. Це злочин. Або ви йдете на ризик, або не потрібно говорити, що це круто. Тому що ви вбиваєте у глядачах бажання йти в кіно. Скажене весілля взяли гроші у держави, зняли класний продукт, окупилися, повернули гроші, знімають новий. Так само "Ті, я, він, вона".
|
"ЛЕСЯ - ЦЕ ТРОЛІНГ НА ЖІНОК"
– Розсмішити глядача складніше, ніж змусити співчувати?
- Так, розсмішити складніше. Давайте будемо чесними, я не знаю, наскільки "Мої думки тихі" зможе розсмішити нашого нещасного втраченого глядача, розбещеного поганим гумором та дешевим маскультом. Наш новий фільм – це гумор для людей, що читають. І в цьому плані, більше оптимізму мені вселяє молодь, ніж моє покоління і старші люди. Соціально незахищеним верствам населення буде важко дивитись, вони звикли до того гумору, про який ми з вами говорили раніше.
- Деякі артисти зізнаються, що зливаються зі своїми персонажами у реальному житті. У вас із Лесею таке було?
- Ні, я такого не мала. Ми з Лесею навіть не знайомі ( сміється ). Я її створювала, підглядаючи за жіночими вадами. Це був мій добрий тролінг на жінок. Я люблю цю роль і вважаю, що грати дурість – найскладніше. У Лесі моє обличчя, мої руки та ноги, але всередині зовсім інша історія. Жоден персонаж за мною не ходив і не буде. Я їх відпускаю, вони для мене скоріше, як знайомі.
- Крім успішних ролей у кіно та на ТБ, ви 20 років граєте на сцені Молодого театру. Такій відданості сцені можна лише позаздрити.
- Не можна говорити, що ви любите більше – кіно, театр чи телебачення. Є три види лиж – бігові, водні та гірські. Їзда на всіх різна, але всі називаються лижами. Театр - це окрема історія, спосіб створення нового персонажа. Не треба відмовлятися від чогось одного, потрібно вміти пересідати на різні лижі.
- Є такий стереотип, що театральні актори скептично ставляться до зйомок у серіалах. Як колеги по сцені поставилися до ваших телевізійних проектів?
– У Києві такого немає. У нас усі театральні актори знімаються у телеку. Краще менше знімалися, звичайно. Я погоджуюсь на проекти вибірково, бо у нас не знімають серіали такого рівня, як "Чорнобиль" чи "Вбиваючи Єву". Не можна заходити на постійну серіальну історію, бо з кіно буде проблема. Я вже в тому віці, що можу обирати у яких проектах та з яким режисером працювати.
|
ДО РЕЧІ
"Мене ніхто не домагався"
- У рамках ОМКФ презентували фільм "Вайнштейн" про сексуальні домагання. Якось вся ця історія пройшла повз нас. Українських акторок ніхто не домагався чи боятися розповідати?
- У мене не було таких випадків, чесно. Може це пов'язано з тим, що ми не маємо такої індустрії, як у Голлівуді. Або я не в тому віці, щоб до мене домагалися ( посміхається ). Сексизм, так, ми маємо. Але це, знову ж таки, пов'язане із культурою суспільства.
ПРО ОСОБИСТЕ
– Вашому синові Оресту 8 років. Ви така ж мама квочка, як ваш персонаж Галина із фільму "Мої дні тихі"?
- Не знаю. Напевно, коли йому буде 18, то щось прокинеться таке ( сміється ).
- Чим захоплюється хлопчик?
- Він скаут, плаває, вчить англійську, грає у шахи. Зараз шукаємо йому якусь боротьбу. Можливо, це буде бойовий гопак чи східні єдиноборства. Він ходить на спектаклі зі мною, на ті, що можна. Може й рано говорити, але актором він хоче стати. Нехай краще буде добрим продюсером?
- У 2016 році ви вийшли заміж за бізнесмена Віталія Ванця. Чим він займається?
- Не скажу ( посміхається ). Займається гарним та прекрасним. Я взагалі не люблю говорити про особисте життя, навіщо?
- Ревнує?
- Він до моєї акторської кар'єри ставиться чудово. Він мене знайшов таку. Він розуміє, допомагає, підтримує. Загалом Віталій любить мистецтво.
ПРО НАСЛІДКИ КВІТ
- Завдяки квотам побільшало україномовного продукту. Але багато акторів, для яких рідною є російська мова, у кадрі виглядають неприродно.
- Так, штучно. Актор у кадрі навіть мовчати має українською. Якщо актор хоче працювати в цій країні, він має дуже поглибитись в україномовний режим. Я добре знаю і російську, і українську. Хочеться також дійти до ідеалу з англійською та польською. Якщо це не органічна для нього мова, він перекладає фрази в голові. Дуже видно, що фраза народжується у вас у голові іншою мовою. Камера все це помічає.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ