Кореспондент Коротко про розбирався у спірних моментах цього протистояння.
Зміст
- Хто входив до складу студентського куреня?
- Чому місцем для бою було обрано Крути?
- Що у стратегічному плані вирішувалося на полі бою?
- Скільки насправді студентів брали участь у бою?
- Звідки така різниця у кількості жертв?
1. Хто входив до складу студентського куреня?
У середині січня 1918 року в будівлі Педагогічного музею, де засідала Центральна Рада і почав працювати щойно створений Український народний університет, відбулися збори студентів, "на яких обговорювалося питання про справжнє становище України. Присутні студенти, у числі понад 2000 осіб, визнали, що наступ більшовиків поставив Українську Народну Республіку у тяжке становище. Тому студенти визнали необхідним, щоб усі без винятку студенти Українського народного університету в найближчий триденний термін вступили добровольцями до куреня січових стрільців", - писалося в газеті "Киянин" 19 січня 1918 року.
Втім, у "студентський курінь" учні вступати не поспішали. За кілька днів, що пройшли після зборів, у списках відзначилося лише близько ста осіб. В основному фронтовики-окопники, які потрапили до вузів без складання іспитів за спеціальним указом глави ЦР Михайла Грушевського. Їхній середній вік був близько 20 років.
Створену на їх основі "студентську сотню" важко назвати гарматним м'ясом. Цілком боєздатний військовий підрозділ. Наймолодшими були гімназисти 2-ї Української Кирило-Мефодіївської гімназії. Це справді 16-річні молодики, яких Гончаренко спробував поставити на найбезпечнішу ділянку бою. Проте від трагічної долі їх це не врятувало.
2. Чому місцем для бою було обрано Крути?
Від безнадії. Спочатку частини Аверкія Гончаренка прибули до Бахмача, великого залізничного вузла, за 220 кілометрів на північний схід від Києва. Зустріли їх відверто вороже.
Місяць тому, у грудні 1917 року, тут стався перший збройний конфлікт між більшовиками та військами УНР. Тоді контрольовані Києвом частини не пропустили кілька полків Берзіна та Вацетису, які рухалися на південь із планом вдарити в тил білокозакам Дону. Пролунали перші постріли та пролилася перша кров.
Жителі Бахмача повторення історії не хотіли. До того ж, визначальну роль у місті грали залізничники, серед яких були дуже популярні ідеї більшовизму.
Гончаренко вирішив повертатися. Позиції вирішено було розгорнути в районі Ніжина, за 150 кілометрів від Києва. Але і тут на них чекало розчарування.
У Ніжині базувався українізований полк Тараса Шевченка. У ньому ще обирали, чи підтримувати Центральну Раду, чи переходити на бік червоних (що вони, зрештою, і зробили). У підтримці Гончаренку було жорстко відмовлено, і йому знову довелося міняти місце, він повернув до села Крути, вже за 130 кілометрів від столиці (на 18 км на схід від Ніжина).
В результаті обрані позиції виявилися далеко не ідеальними для оборони. Рівне поле, степ надавали супротивникові ідеальні можливості для маневру, чим Муравйов і скористається.
3. Що у стратегічному плані вирішувалося на полі бою?
Центральна Рада показала - вона теж має боєздатні частини. Стратегічно бій під Крутами нічого не вирішував та й не міг вирішити. Київ уже був у кільці.
"У руках більшовиків знаходяться всі залізничні колії, що ведуть до Києва зі сходу, півночі та заходу. Така ситуація досягнута ними з моменту захоплення станцій П'ятихатка, Верховцеве, Користівка, Гомель, Калінковичі та Лунинець. Наразі більшовики прагнуть заволодіти станціями Сарни, Коростень, Бахмач і Знам'янка, після чого Україна виявиться повністю відрізана від решти держави", - писала газета "Киянин" ще 22 січня 1918 року.
Вважається, що "крутяни" на чотири дні призупинили наступ військ Муравйова і тим самим сприяли безпечній евакуації держструктур Центральної Ради з Києва до Житомира (звідки, до речі, їх "попросила" з'їхати місцева міська дума, потім були Сарни та Коростень).
Здається, це перебільшення. Адже вже наступного дня після бою під Крутами більшовики, не наважившись на пряму атаку, почали обстрілювати Київ із артилерії з боку Дарниці. Безглуздо і нещадно, як багато робилося у ті роки. Тобто, навіть якби воїни Гончаренка змогли зупинити "муравйовців", це був би лише нелогічний епізод тієї війни.
4. Скільки насправді студентів брали участь у бою?
300 загиблих студентів на полі бою – це міф. Загалом напередодні бою в Крутах висадилося 119 бійців студентського куреня січових стрільців, який складався зі студентів-фронтовиків, зарахованих до університетів без іспитів за власною вказівкою Михайла Грушевського, та учнів двох старших класів 2-ї Української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства.
Командував підрозділом сотник Олександр Омельченко, студент Українського народного університету. Свого часу, 1913 року, він заснував Українську студентську громаду, пішов добровольцем на фронт і дослужився до чину штабс-капітана. Омельченка було поранено на самому початку бою і помер під час транспортування його до Києва.
Окрім нього, у сотні був і депутат Центральної Ради 24-річний Володимир Шульгін (молодший брат першого міністра закордонних справ УНР Олександра Шульгіна). Саме він на той момент очолював Українську студентську громаду Києва.
У трійці відомих осіб куреня була ще одна людина - молодший брат командира оборони Аверкія Гончаренка, студент-третьокурсник медичного факультету.
Загинули усі троє. І це був цвіт студентства того часу, можливо, ще й тому до битви під Крутами прикута така пильна увага.
5. Звідки така різниця у кількості жертв?
Перебільшувати кількість загиблих у бою під Крутами, хоч як це дивно, було вигідно всім. Більшовику Муравйову через те, що він втратив убитими близько 300 солдатів. По дурості взагалі.
Червоні, висадившись на станції, у звичайному польовому порядку вишикувалися в колони, навіть не ланцюгом, рушили у бік українських військ. Зустріч кулеметними чергами для них була несподіваною. До цього такого не було. Як пояснити такі втрати перед Пітером?
За звітом Муравйова виходило, що він виграв справжню битву, розбивши передові частини ЦР на чолі із самим Петлюрою (якого тут і близько не було).
У звіті Аверкія Гончаренка також були завищені дані, він повідомляв про 280 загиблих юнкерів та студентів (половину свого загону!). Не виключено, що робив це Гончаренко спеціально – розпустивши своїх підлеглих та наказавши їм самостійно повертатися до Києва. Повертатися організованим загоном було небезпечно, можна зустріти численніший підрозділ, який співчуває більшовикам.
Насправді в бою загинуло 11 людей, потрапили в полон 33 особи, шестеро поранених відправлено до Харкова і згодом відпущено, розстріляли більшовики 27 осіб – хлопців, які прийняли перший бій Української Народної Республіки.
До речі
Два капітани
Командували протиборчими сторонами два капітана Російської імператорської армії - Аверкій Гончаренко ("УНР") і Михайло Муравйов ("Червона гвардія") - обидва офіцери Російської імператорської армії (Муравйов був підвищений у підполковники вже Тимчасовим урядом). Перший – швидше розсудливий тактик, другий – жорстокий авантюрист.
Гончаренко в майбутньому стане одним із командирів дивізії СС "Галичина" і доживе до глибокої старості, помре 1980 року в США.
Муравйов після бою під Крутами увірветься до Києва, розстріляє там кілька тисяч офіцерів, генералів, просто "буржуїв", що потрапили під руку, і вже через пів року загине сам. Станеться це у Симбірську під час спроби його арешту спеціальним загоном ЧК.
Втім, за однією з версій, ніхто його затримувати і не збирався. Латиські стрілки були надіслані спеціально, щоб убити норовливого і непередбачуваного командира. Слова Фелікса Дзержинського після походу Муравйова на Україну звучали як вирок: "Найгірший ворог не міг би нам стільки шкоди завдати, скільки він (Муравйов) приніс своїми кошмарними розправами, розстрілами, наданням солдатам права на пограбування міст та сіл". Здається, що безглузда бійня під Крутами теж малась на увазі.