Людей виводили із заплющеними очима
27 липня 2002 назавжди вписане чорною фарбою в історію авіації. Кривава субота… Про грандіозне авіашоу на Скнилівському аеродромі у Львові, організованому до 60-річчя 14-го авіаційного корпусу, говорило все місто задовго до тієї дати. Авіашоу мало стати чудовою розвагою серед нудних буднів. Городяни юрбами йшли до аеродрому, ведучи із собою дітей. 77 людей, з яких 28 - діти, не залишать його живими, ще понад 500 визнають постраждалими у найбільшій авіакатастрофі у світі.
Львів'яни досі у подробицях пам'ятають той день, начебто це сталося вчора. Забути його не вдасться - відтоді жалібною стрічкою досі для десятків та сотень людей тягнуться наслідки нещасливого авіашоу.
З ранку небо закрило хмарами, накрапав дощ. Незважаючи на погоду, на початок шоу на льотному полі вже чекали близько десяти тисяч людей, тисячі підтягувалися до місця подій, лаючи на чому світ стоїть автобуси, що вічно спізнюються. Сьогодні вони вважають ці збіги обставин благословенням – саме це врятувало від смерті багатьох.
Дорослі стояли біля наметів із прохолодними напоями, діти, відкривши роти, дивилися на літак, що пікірував у небі. Багато людей було біля повітряної машини, що стояла на аеродромі - сюди пускали глядачів. Льотчики Володимир Топонар та Юрій Єгоров, які вважалися найкращими, виконували фігури вищого пілотажу. Десь о першій годині дня глядачі помітили, що літак летить надто низько. Завершуючи в небі косу петлю з поворотом, винищувач зачепив крилом дерево, потім почав ковзати крилом по льотному полю, на якому стояли тисячі глядачів, зачепив і потяг за собою колючий дріт, що розрізав людей за секунду, зачепив літак, що стояв на полі, і впав у натовп. Пролунав вибух. Глядачів охопила паніка: у штовханині діти шукали батьків, батьки – дітей, друзів. Багатьох буквально розірвало - тіла протягом наступних днів упізнавали в моргах по частинах.
– Ми спізнилися на шоу – містом уже мчали швидкі, виття сирен, з боку льотного поля бігли натовпи шокованих людей, – згадує львів'янка Галина Петруш.
- Нам із чотирирічною донькою пощастило залишитися неушкодженими - хтось за секунду до падіння літака крикнув "Лягай", і я кинула малу на землю, впавши поряд з нею, - згадує Оксана Біленко. - Коли виходили, я закрила долонями їй очі, вона забула цей жах. Але я ніколи не забуду.
Так, із заплющеними очима, того дня з аеродрому виводили багатьох - скрізь лежали закривавлені та агонізуючі тіла, частини тіл, вирвані нутрощі.
|
Провину ніхто не визнав
Вибух чули у сусідніх районах – але ніхто не міг подумати, що це впав винищувач, занапастивши десятки життів. Там же зазвичай кукурудзяні літаки літали, тож про масштаб трагедії багато хто дізнавався з новин по ТБ увечері, з розмов у місті, дзвінків знайомих.
Ті, кого не відпустили з роботи, кому з різних причин заборонили йти на шоу дружини, чоловіки та батьки, вдячні провидінню.
- Моя дочка зі своїм хлопцем теж збиралися туди йти, але батько хлопця сказав їм скасувати поїздку, мав погане передчуття, - згадує Ірина Іваненко. - Слава богу, вони послухалися...
Обидва пілоти залишилися живими – встигли катапультуватися за секунду до того, як літак упав на натовп. У цьому вони бачили свою єдину провину – за те, що залишилися живими. Володимира Топонаря та Юрія Єгорова звинуватили у загибелі 77 людей. Постраждалими оголосили ще 543 відвідувачів злощасного авіашоу. Тоді обох батьків втратили трирічний Юрій Мотузюк та п'ятирічна Настя Міхно, родина Куц втратила сина та доньку, родину Рудь – сина Олександра, який пішов на авіашоу разом зі старшим братом Валерієм, племінником та друзями. Сина Валерія, Юрія, важко покалічило. Сім'я Світлани та Миколи Шевчук втратила старшого сина, а молодший зазнав травм. Історій загиблих - десятки, покалічених, які стали інвалідами і досі носять у душі багряний шрам трагедії того дня - сотні. Ятрити рани через стільки років люди не хочуть, але зазначають, що ця трагедія назавжди розділила їхнє життя на "до" та "після".
Після трагедії львів'янин Стефан Козак, який втратив того дня єдиного сина, 24-річного Григорія, створив ГО "Скнилівська трагедія". Горе об'єднує - саме в цій громадській організації овдовілий невдовзі після загибелі сина чоловік зустрів свою майбутню дружину Світлану - того фатального дня загинув і її 14-річний син Діма. Організація підтримувала постраждалих у катастрофі та їхні сім'ї, але після смерті її засновника кілька років тому займатися цим вже нема кому.
На лаву підсудних потрапили шестеро людей - Володимир Топонар, командир літака, другий пілот Юрій Єгоров, заступник командувача авіакорпуса Анатолій Третьяков, заступник керівника польотами Юрій Яцюк, начальник служби безпеки польотів авіакорпусу Анатолій Лукіних та відповідальний за підготовку екіпажу Олег Дзюбець. Дзюбецького тоді суд виправдав, Лукіних отримав умовно, решта - реальні терміни. Найбільший термін дістався Топонарю – 14 років позбавлення волі. Також усі, крім Дзюбецького, виплатили величезні штрафи – десятки та сотні тисяч доларів. Проте своєї провини в катастрофі не визнав ніхто - і льотчики стали ворогами для тисяч людей, які втратили дітей, сестер, братів, батьків і найкращих друзів.
|
Пілоти вже на волі
Нині всі засуджені вже на волі. Володимир Топонар відбував термін у Кагарлицькій виправній колонії біля Києва – установа мінімального рівня безпеки. Тут відбуваються покарання винуватці аварій із смертельними жертвами. За хорошу поведінку Топонарю останні роки дозволили жити в селі Зікрачі з умовою приходити в колонію щодня відзначатись і працювати. Після колонії до Львова Володимир так і не повернувся – знайшов нову дружину, з якою і залишився. Колишню дружину, яка, за словами знайомих, продала квартиру, щоб допомогти йому під час суду, покинув. Усі ці роки на його підтримку виступали сотні людей, які допомагали зібрати нечувану суму штрафу – 150 тисяч гривень. Багато хто не вірив у його винність - льотчик вищого класу, який налітав вже близько 2000 годин, не міг помилитися. Причиною вважали літак, що став раптом некерованим. До речі, на авіашоу планували використовувати інший, але не запустився двигун, його замінили багатотонним винищувачем. Також пілоти нібито мали неправильну карту місцевості, і вони не знали, що просто під літаком внизу - тисячі людей. Топонар писав прохання про помилування, петиції на його підтримку підписували небайдужі. Ас льотної справи наполягав, що його просто зробили цапом-відбувайлом за загибель 77 людей.
Через рік після трагедії біля Скнилівського аеродрому збудували каплицю Усіх святих українського народу – щороку сюди, як і на могили загиблих, приходять їхні родичі та близькі.
У 2006 році до сотні потерпілих звернулися до Європейського суду з прав людини – 20 із них отримали травми, інші втратили близько 70 близьких родичів. Деякі сім'ї загинули майже повністю - живими залишилися 1-2 особи. Тоді порушили близько 40 справ. На думку родичів загиблих, Україна порушила свої зобов'язання згідно з Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Через 10 років після звернення Європейський суд ухвалив перші ухвали у справі загибелі людей - сім'ї Міхно ухвалили виплатити 3600 євро за моральну шкоду і 360 євро за правову допомогу. У справі Світлани Атаманюк, яка втратила доньку, зятя та двох маленьких онучок, порушень не побачили.