Скнилівська трагедія чорним крилом накрила сотні львівських родин: вони загубили дорогих людей. Більшість отримали компенсації від держави на поховання близьких та надгробні пам'ятники. А потім люди залишилися наодинці з горем та розпачом. Пройшло більше 10 років, але багато хто все ще живе в саркофазі ненависті та болю.
Телевізійники каналу СТБ вирішили допомогти львівським жертвам Скнилова та навчити прощати в ім'я живих. Чи вийшло?
"ТАМ, ДЕ ЖИВІ ІСТОРІЇ, ЗАВЖДИ НЕПРОСТО"
За словами творців стрічки, цей фільм про людей, життя яких поділено на "до" та "після" трагедії. Працювати з такими людьми довелося популярному телеведучому та психологу Дмитру Карпачову.
– Ми хочемо показати, наскільки важливо навчитися прощати, – каже автор ідеї, фахівець зі створення психологічних телепроектів. - Наскільки важливо жити не думками про тих, хто пішов із життя, а про живих. Навіть після такого страшного горя, як Скнилівська трагедія.
Глядачі стали свідками непростого вибору, перед яким опинилися герої: пробачити і жити далі чи добровільно руйнувати себе, продовжуючи ненавидіти.
- Маю зізнатися, це найважчий проєкт, у якому я брав участь. Дуже хвилююся, як сприймуть фільм постраждалі у Скнилівській трагедії, – зізнається психолог. - Ці люди залишилися живі, але відколи вони втратили рідних і близьких, у них немає життя. Для мене головне – допомогти їм розпочати нове життя.
Незважаючи на те, що за освітою ведучий фільму - психотерапевт, йому було дуже непросто працювати з учасниками, яким фактично пропонували спробувати змінити своє життя.
- Починаючи цей проєкт, ми не знали, чим усе це закінчиться, чи взагалі вийде щось, - розповідає Дмитро Карпачов. - Чи погодяться люди брати участь у нашому проєкті, чи хтось із них поїде до Топонаря (пілот, який катапультувався, коли літак падав на людей. - Авт.). Адже там, де є живі історії, реальні люди, справжні емоції – завжди непросто.
Епізод зустрічі головного героя Валерія Рудя з льотчиком Володимиром Топонарем, якого всі вважають головним винуватцем трагедії, справляє дуже сильне враження. Більше того, Топонарю хочеться вірити.
- Особисто я йому повірив, - каже Карпачов.
|
БРАВ УЧАСТЬ У ПРОЄКТІ В ПАМ'ЯТЬ ПРО БРАТА
Головним героям фільму, родині Рудь, довелося непросто. Погодившись на зйомки, вони пережили все знову. Львів'янка Зінаїда Рудь втратила на Скнилівському авіашоу молодшого сина (Олександру було 24), а онук Юра зазнав серйозних травм, але, на щастя, його вдалося врятувати.
Старший син, Валерій Рудь, теж був того дня на аеродромі, але залишився живим. І всі ці роки він ніс у серці тягар провини за смерть брата.
Тоді, після трагедії, чоловік Зінаїди Віталій Рудь так і не наважився показати дружині понівечене тіло мертвого сина. Сашка поховали у закритій труні. Держава виділила їм компенсацію – гроші на похорон та пам'ятник, а Валерію як постраждалому – близько 300 доларів.
Валерій досі не може забути двох поверхів моргу, де після трагедії людей, їх фрагменти складали, і закривавлене тіло свого 7-річного сина Юри, якого він тримав на руках, а той усе запитував: "Тато, я помру?".
Але, беручи участь у проєкті, Валерію вдалося змінити своє життя і якщо не пробачити, то хоча б постаратися по-людськи зрозуміти винуватця їхньої сімейної трагедії.
- Я брав участь у проєкті на згадку про брата, - зізнається Валерій Рудь. – Це все, що я можу для нього зробити.
41-річний чоловік зізнається, що під час зйомок були моменти, коли йому хотілося вийти з машини або з поїзда і тікати куди очі дивляться. Особливо важко йому далося рішення побачитися з льотчиком Володимиром Топонарем.
- Побачивши його, я насилу впорався з гнівом і ненавистю. Але впорався і пишаюся цим, – розповідає Валерій. - Під час зустрічі я ставився до нього насамперед як до людини. Але переживати заново всю цю трагедію було дуже важко.
"НІЯКИЙ ФІЛЬМ НЕ ЗМУСИТЬ МЕНЕ ПРОСТИТИ ВБИВЦЮ"
За словами головного сценариста Стаса Медведєва, ніхто не змушував головних героїв зніматися, не "купував" їх. Це було їх добровільне та зважене рішення.
– Ми знімалися приблизно місяць. Телевізійники приїжджали до нас періодично, – розповідає Зінаїда Рудь. - Фільм дуже важкий, я бачу у стрічці свого сина живим, веселим, а його з нами немає... І мене ніяке кіно не змусить пробачити людині, яка вбила мого сина. А те, що Валерій вирішив поїхати до Топонаря... Він своїм рішенням просто вбив нас наповал.
Після допрем'єрного показу, який відбувся у Львові, багато глядачів виходили з кінотеатру зі сльозами на очах. Одним стрічка сподобалася, інші стверджували, що автори багато про що промовчали. У жодному разі фільм не залишив нікого байдужим.
|
ДОВІДКА "КП"
Скнилівська трагедія сталася 27 липня 2002 року під час авіашоу. Тоді на голови тисяч глядачів упав винищувач Су-27. Загинули 77 людей, із них 28 дітей. Постраждали понад 250 глядачів. За кількістю загиблих трагедія вважається найбільшою катастрофою в історії авіаційних свят.
ІНША ДУМКА
Львів'янин Олександр ЩЕРБІНІН, колишній військовий, який втратив сина: "Я хотів побачити правду, а побачив брехню"
- Я дуже розчарований фільмом. У ньому показали стрілочником Топонаря, але жоден із генералів, винних у трагедії та які давали злочинні команди, не покараний. Нікого з них не позбавили звань, генеральських пенсій та не посадили. Я хотів побачити правду, а побачив брехню. Топонар не повинен був сідати в цей літак, знаючи, що він несправний, що підмінили льотні карти, що літак був перевантажений паливом. Треба було не рятувати генералів, а відлетіти з аеродрому – і все! Чому цей злочин, який скоїли військові, військова ж прокуратура й розслідувала? Чому не було незалежного розслідування? Винних 150 осіб, а відповідає одна!
Ведучому хочу нагадати, що прощати – за всіма біблійними та християнськими законами – можна тоді, коли знаєш правду. Тут її нема.