Роман Иванычук: "Когда на каждой странице книги мат, то это не литература, это - бордель"
В субботу, 17 сентября, скончался украинский писатель и народный депутат первого созыва Рады Роман Иванычук. Ему было 87 лет. О кончине Иванычука сообщил Львовский городской совет.
- Сегодня умер Роман Иваничук, украинский писатель, общественный деятель, один из организаторов Общества украинского языка им. Т.Шевченко, член Союза писателей Украины, депутат Верховной Рады Украины 1-го созыва, заслуженный работник культуры Украины, герой Украины. Община Львова выражает соболезнования семье и близким, - сказано в сообщении.
Иванычук родился в селе Трач Ивано-Франковской области. Он поступил на геологический факультет Львовского университета, но бросил, поскольку захотел стать филологом. Год проработал учителем начальной школы в родном селе. Иванычука исключили из университета за "антисоветскую деятельность". Три года он прослужил в армии в Азербайджанее, после чего восстановился в университете.
В 29 лет Иванычук напечатал первый сборник новелл "Прут несе кригу". Всего в творческой карьере писателя двадцать исторических романов. Самые популярные из них - "Мальвы", "Четвертий вимір", "Вогнені стовпи". Последний роман "Торговиця" написан в 2012 году.
Весной 1990 года Иванычук стал народным депутатом УССР 12 созыва, который в последствие переименовали в Верховную Раду Украины 1 созыва. Он принимал участие в подготовке и провозглашении Декларации о государственном суверенитете Украины и Акта о независимости Украины.
Иванычук имеет звания Героя Украины, Награды президента Украины (2011 и 2016 год), орден "За заслуги" III степени, орден "За заслуги" II степени.
ЦИТАТНИК
- Батько був першим читачем усього, що я писав. Хоча й не хотів, щоб я став письменником, боявся, бо розумів: письменник, який не хвалить комуністичну систему, опиняється у в'язниці. Навіть наполіг, щоб я вступив на геологічний факультет.
- За радянської влади я здобув таке ім'я, що мусили з ним рахуватися, але й цькували мене, як сидорову козу.
- Не хочу працювати на комп'ютері. Моя думка скрапує з кінчика чорнильної ручки.
- Для того, щоб ми здобули ту незалежність, якої хочемо, мусимо пройти Хресну прощу.
- Коли на кожній сторінці книжки матюк, то це не література, це — бордель.
Тюрма мене оминула, але цькування тривало так довго, що я до того звик.
- Чому не бачиш, не розумієш цього, обманутий османський люде? Ти ж не народився грабіжником, не прийшов на світ злодієм, якого карати треба. Тебе таким зробили. Хіба не міг би ти жити з сусідами у згоді й купатися у своїх власних почестях і багатстві? Чому не подаси руку гайдукові, ускокові, клефтові, поки не пізно, поки страшна кровопролитна злоба не схрестить ваші мечі тобі на загладу? Де той пророк, який зумів би крикнути так, щоб ти, оглухлий, почув: "Спам’ятайся, не вбивай сам себе! О народе мій…" ("Мальви")
- Я пишу історію, щоб зробити проекцію на день нинішній.
