5 знаковых поэзий Ивана Драча
31 мая на "Книжном арсенале" Иван Драч должен был презентовать новый сборник стихов "Вийшов з радіо чорний лев". Но поклонники творчества поэта так и не дождались его. Спустя три недели стало известно о кончине поэта.
На презентации издатель "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" Иван Малкович сам прочитал стихотворения из сборника. В него вошли как знаковые поэзии Драча, так и новые стихи, которые ранее не публиковались. "КП в Украине" вспоминает пять самых известных произведений Драча, написанных в разные годы.
"Балада про соняшник" (1961 рік)
Это стих вошел в первый сборник Драча "Соняшник", напечатанный в 1962 году. Сам автор назвал его балладой, хотя в общепринятое понимание этого жанра "Соняшник" не вписывался. Тогда такой подход был новаторским. В поэзии Драч сравнивает поэзию с солнцем и размышляет о ее роли в обществе.
Були руки і ноги в соняшника,
Було тіло — шорстке і зелене.
Він бігав наввипередки з вітром,
Він вилазив на грушу
І в пазуху рвав гнилиці,
І купався коло млина,
І лежав у піску,
І стріляв горобців з рогатки.
Він стрибав на одній нозі,
Щоб вилити з вуха воду, —
І раптом побачив сонце
В золотих переливах кучерів,
У червоній сорочці навипуск.
Воно їхало на вельосипеді,
Обминаючи хмари у небі…
І застиг він на роки і на століття
У золотому німому захопленні:
— Дайте покататися, дядьку!
А ні, то візьміть хоч на раму
Дядьку, хіба вам жалко?!
Поезіє, сонце моє оранжове!
Щомиті якийсь хлопчисько
Відкриє тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
"Балада про випрані штани" (1962)
Коллеги-поэты считали "Баладу про випрані штани" эпатажной из-за умышленного сочетания "высокой" жанровой формы и бытового содержания. И это еще одна причина, почему Драча считали новаторов. В то время, как другие поэты воспевали что-то возвышенное и далекое, Драч обращался к темам бытовым и всем понятным.
Ніч розписала небо
В синю домашню вазу.
Захлинулася електричка.
Комар в спориші принишк.
Замурзався я на роботі –
І мати примітила зразу
Заплямлені солідолом ще путні
Сірі штани.
Баняк на плиту поставила.
Дістала з полиці мило.
А місяць у білих споднях
З батьком у шахи грав.
Далеко овогнене місто
На сон голубий мостилось.
Смачною була після пива
Густа кабачкова ікра.
Відгонили грушами хмари.
У вітрі топилися шепоти.
Сад колихався солодко
На гойдалці тишини.
А на пружинистій шворці,
Звішені за манжети,
Пришпилені гострими зорями,
В небо ішли штани.
(Повні образи, повні огуди
Мої пишногубі етюди.
“Це вже занадто, це вже занадто” –
Мені нашіптували сонати,
І розсипались по панелі
Мої рондо і ритурнелі –
Я обійшовся без них,
Оспівуючи штани.)
"Ода чесному боягузові" (1963)
Ти вбив свій горизонт і небо отруїв,
Дав дулю сонцеві і плюнув в очі хмарі.
Живеш повзком і помисли свої
Ростиш в клоаці з підлістю у парі.
Багатогранний ти, аж круглий, ніби вуж,
Білоголовий метр із чорним піднебінням.
Співаєш пісню все одну і ту ж,
Що рахітичне наше покоління.
Так! Ми не густо кричимо “ура”,
“Ура” в нас пахне хлібом і станками.
А здохнути тобі давно прийшла пора,
А нам – покласти на язик твій камінь.
Люблю я Вас і віддаю чолом —
Стружу для Вас міцні дубові мари.
Пишіть!
Колись мій Тузик за столом
Перечитає Ваші “мемуари”.
"Чорнобильска мадонна" (1986)
В 1986 году на аварию на Чернобыльской АЭС Драч отреагировал публикацией поэмы “Чорнобильська мадонна”. Она построена на размышлениях о моральной стороне трагических событий. Драч приходит к выводу, что к таким катастрофам приводит небрежное отношение человека к природе и к своим обязанностям.
...Я заздрю всім, у кого є слова.
Немає в мене слів. Розстріляні до слова.
Мовчання тяжко душу залива.
Ословленість — дурна і випадкова.
Я заздрю всім, у кого фарби є —
Жагучі коні з дикого мольберту.
До мене жодна фарба не встає,
Сховавши в сіре суть свою роздерту.
Я заздрю всім, до кого лине звук,—
Лічильник Гейгера пищить так потойбічне.
На кожній арфі чистить дзьоба крук
Й "Never more" кує мені стоїчно.
Я випалив до чорноти жури
Свою прокляту одчайдушну душу
І жестами, німий, возговорив...
Хай жестами. Але сказати мушу.
Начеб хто по душі моїй
Так таємно-непрошено ходить,
І ще нас налякало —
Не по-людськи якось виходить.
Нас привозять у зону.
Тут немає нікого-нікого.
Та засни ти нарешті,
Моя нерозумна тривого.
Але знову уранці
Босий слід той веде в саркофаг.
От спитай генерала.
Генерал каже: — Факт!
Ми пускали вівчарку.
Не бере вона босий той слід.
Ми вночі пильнували,
Ми уже не поспали як слід,
Та нікого не вистежили.
Тільки босий хапливий слідок
Був тоді, коли сніг був
І коли був зелений льодок.
Генерал сповідається:
Матір я взяв із села.
А вона мені з Києва
Третій раз уже боса втекла.
Хоч би взулась та взута
Тікала сюди, у цей світ,
А то босий, однаковий,
Дуже босий вже слід.
І замовк він, знетямлений,
Бо якраз по сипкому піску
Йшли невидимі ноги
І вервечку чітку і легку
Своїх босих слідів
Пропечатували перед нами,
Перед юними й сивими,
А дурними справіку синами.
Бігли босі сліди,
А пісок тільки спалено вився,
Шепотів, шурхотів,
В стежку шлейфом світився,
А ми німо дивилися —
От проява непевна яка!
Може, мати ішла в саркофаг
До Валерія Ходемчука?...
Читать поэму полностью ЗДЕСЬ.
"Робота і дозвілля"
Одна кімната — наліво,
Друга кімната — направо,
Моя кімната — посередині.
В одній кімнаті Робота
День і ніч вистукує на машинці.
В другій кімнаті Дозвілля,
Безтурботне, цілується, випиває,
Лається, аж вуха слонові в’януть.
— Гості-сусіди, завітайте до мене.—
На один стілець сіла Робота,
На другий стілець Дозвілля присіло.
— А де ж мені, господарю, сісти? —
На один стілець я присів.
На другий Дозвілля лукаво присіло.
— Господарю, де ж Роботі у вас присісти?—
На один стілець присіла Робота,
Я серйозно присів на другий.
— Любчику, де ж Дозвіллю в тебе присісти?
— Слухайте, а коли я внесу третє крісло?—
…Вони обоє дивились у вікно.
ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ
За что Иван Драч хотел "убить" Лину Костенко?
Однажды Иван Драч вместе с Линой Костенко и Иваном Дзюбой попал на встречу с философом Жаном-Полем Сартром и его "второй половиной" и единомышленницей Симоной де Бовуар.
