Умер украинский писатель и дипломат Роман Лубкивский
Во Львове скончался украинский писатель, государственный и общественный деятель Роман Лубкивский. Об этом сегодня, 23 октября, сообщил его сын, экс-советник главы СБУ Маркиян Лубкивский.
- Не стало нашего с Данилом папы Романа Лубкивского. Вспоминайте его, кто знал... Не держите зла, кто имел... Он был и ушел Великим Человеком, - написал он.
Смерть Романа Лубкивского прокомментировал экс-глава СБУ Валентин Наливайченко.
- Ушел из жизни Роман Лубкивский - мудрый и искренний патриот, сделавший большой вклад в развитие украинской независимости. Мы виделись с ним буквально месяц назад во Львове и он вдохновлял всех присутствующих своими идеями и стремлением усовершенствовать жизнь простых украинцев. Скучаю и искренне сочувствую стране, семье и двум его сыновьям, - написал Наливайченко.
Роман Лубкивский родился 10 августа 1941 года в оккупированном фашистами селе Остривец (сейчас территория Тернопольской области). В 1963 году Лубкивский окончил филологический факультет Львовского государственного университета имени Франко. Работал заместителем главного редактора литературного журнала "Жовтень" (от 1990 года — "Дзвін"). С 1990 по 1994 был народным депутатом Украины. С инициативы Романа Лубкивского в Украине создалась традиция присяги президентов на Пересопницком Евангелии. С 1992 по 1993 был Чрезвычайным и Полномочным Послом Украины в Чехословакии, с 1993 по 1995 — в Чешской республике.
У него осталось двое сыновей, оба пошли по дипломатическим стопам отца. Старший сын Даниил Лубкивский в 2014 году был заместителем министра иностранных дел Украины, представителем Украины в Исполнительном совете ЮНЕСКО. Младший сын Маркиян Лубкивский - бывший советник главы СБУ.
|
Творчество
В 1976 году вступил в Союз писателей Украины. Печататься начал в 17 лет. Его произведения переведены на английский, белорусский, болгарский, польский, русский, сербский, словацкий, хорватский и чешский языки. Напечатал 10 сборников своих стихов. В 1977 году за деятельность переводчика и популяризацию в Украине польской литературы Лубкивскому было присвоено звание заслуженного деятеля культуры Польши. В 1984 году з популяризацию чешской литературы он отмечен премией Витезслава Незвала Чешского литературного фонда. В 1992 году Роман Лубкивский стал лауреатом Шевченковской премии.
КРЕДО
Не хочу аби
Замість мене думали
Не хочу аби
Замість мене вирішували
Не хочу аби
Замість мене голосували
(Проти мене)
Хочу бути самим собою
Настільки
Аби до серцевини
Совісті
БІЛЬ
Забіліла зима, забіліла...
Їй раділа хіба дітвора.
Підоспіла, нарешті наспіла
Святвечірня врочиста пора.
Дух морозяний, гострий і впертий,
Золотавий і сонячний дух!
Розкіш янгольська - розпростертий
На долівці пшеничний дідух.
Пах пилюкою сивої стріхи,
Де сніжниця зашила шпарки...
Мама прятала в ньому горіхи,
Мов у всесвіт ховала зірки.
Я - малий та досвідчений практик -
Поринав під лавки та столи.
Із солом'яних теплих галактик
Срібносяйні планети пливли.
Я збирав їх ретельно в сузір'я,
Мов кору, обдирав з них фольгу,
І не чув: гомоніло подвір'я,
І не бачив саней на снігу.
То за вкрадений віхоть соломи
Мого батька взяли, повезли.
Голос, темний од люті і втоми,
Все допитував: звідки? Коли?
Тато пізно вернувся додому,
Дуже довго обтріпував сніг.
Ліг. Заплакав. Уткнувся в солому -
В дідуха він відмолював гріх.
Одягнувся. На дідову лаву
Обережно мене переніс.
Позбирав, як болючу неславу,
Ту солому. На ферму поніс.
А стежину, що глухо біліла,
Взявся місяць стеблом золотить.
Правда-кривда мені заболіла.
Розумію усе. А болить.
МАТЕРІ
Болять мене, мамо,
Ноги твої.
Болять мене, мамо,
Руки твої.
Печуть мене очі -
Ласкаві, сині -
І засніжені скроні твої
Голубині.
Ноги твої -
Стоптали морги,
Сльозами куплені.
Руки твої -
Сповивали мене
Після купелі.
Очі твої -
Нахилялись до мене,
Небо блакитне
Наближали до мене.
Очі мене
Провели від порогу
І синьоцвітом
Встелили дорогу.
А сиве волосся,
А сиве волосся
Я погладив тоді -
І більше не довелося.
Я сьогодні, мамо,
Вернувся з дороги до хати.
Де ж мені, мамо,
Слідів твоїх пошукати?
Де тепло твоїх рук -
Чи спливло за роками?
Де волошки твої -
Твої очі, мамо?
Твоя втома
навічно у чорній землі,
Невсипучість -
навічно у чорній землі.
Твоя ніжність -
навічно у чорній землі,
І недоля -
навічно у чорній землі.
А земля моя рідна
Носить мене на собі,
Сипле з рук своїх дні -
Молоді, молоді.
Дивиться в душу
квітами синіми.
Скроні лоскоче
колосочками,
колосинами...
Та коли по землі тій
Падлюка іде -
Під ногами у нього
Земля гуде.
І ридають дерева,
І в'януть квіти,
І зелене стебло
Починає сивіти.
Як болять тоді, мамо,
Ноги твої!
Як болять тоді, мамо,
Руки твої!
Як печуть мене очі -
Глибокі, сині -
І засніжені скроні твої
Голубині.
