В Киеве начались торжества по случаю 29-й годовщины независимости Украины, которая отмечается 24 августа. В праздничном мероприятии, которое проходит на Софийской площади, выступил с поздравительной речью президент Владимир Зеленский.
Приводим полный текст речи президента:
"Шановні громадяни України! Рік тому я розповідав про те, як кожен мій ранок розпочинається з смс-повідомлення від генерального штабу України. Смс про кількість поранених та загиблих за минулу добу на передовій. Цифри бувають різними. Та тільки одне повідомлення робить ранок добрим - поранених нуль. Сьогодній 29-й день поспіль у мене і всієї країни дійсно добрий. Перед нами постало багато викликів. Але сьогодні - 29 днів як на сході України немає бойових втрат, 29 днів як українські міста та села не ховають своїх героїв, 29 днів як не плачуть мами, 29 днів як дружини та діти чують у телефоній слухавці "Цілую вас, мою рідні. Скоро повернусь додому".
Нещодавно, будучи на сході, я запитав у місцевих жителів чи чули вони новину про те, що ми домовилися про тишу. Вони відповіли: "Ми чуємо не новину, ми чуємо тишу".
І сьогодні, у 29-й день перемиря, у 29-ту річницю незалежності україни ми всі просимо Бога лише про одне: "Нехай дні тиші стануть місяцями, місяці - роками, роки - століттями, а потім тисячоліттями!". Миру, злагоди і процвітання української землі. І ми віримо, що це точно настане, бо надсилаємо до неба прохання саме з цього знакового місця - Софійської площі. Тут Ярослав Мудрий розбив печенігів. Тут проходили збори громади і ухвалювали всі важливі рішення. Тут вітали гетьмана Хмельницького з перемогою. Тут проголошували акт Злуки і соборності України. Тут у 43-му році відзначали вигнання нацистів з Києва. А у серпні 91-го тут відбулось народне віче на підтримку незалежності. І сьогодні, повертаючись до традиції наших предків, тут ми відзначаємо 29-ту річницю незалежності України.
Це день, коли у 65 мільйонів українців на планеті велике свято. День народження нашої мами, незалежної України. Який подарунок хотіла би отримати наша ненька Україна? Думаю для кожної матері головним є щастя дітей. Найперше, щоб її діти-українці були здоровими. Сбогодні ми робимо все можливе для подолання коронавірусу в Україні. Ми забезпечені всім необхідним, наладили власне виробництво, лікарні та лабораторії. Та найголовніше, що у нас є - це українські медики. Вони мужньо протидіють хворобі. Вони наші чарівники та супергерої і ми повинні так само ставитись до наших лікарів - бути відповідальними, дотримуватись правил безпеки і тоді обовязково настане день, коли за радісним смс від генерального штабу буде не менш радісне від міністра охорони здоров,я - за минулу добу в Україні захворілих - нуль, померлих - нуль.
Вірю, що ми здолаємо вірус і будемо боліти лише футболом на трибунах, музикою на концертах та мандрівниками нашою чудовою країною.
Я також гадаю, що кожна мама хоче, щоб її діти не сварились. То може дітям годі змагатись вдома, хто більше й правильніше любить неньку-Україну? Вона мріє, щоб ми були єдині та згуртованими. І зробити їй такий подарунок - нам точно під силу. Треба згадати, що незалежно від мови, релігії, национальності ми брати і сестри, всі діти України. І нікому не давати шанс посіяти між нами розпад - ні сусідам, ні внутрішнім чужинцям - тим, що обкрадали нашу маму-Україну багато років, бо ніколи не вважали її рідною.
Кожна мама хоче, щоб всі її діти завжди були вдома. На жаль, сьогодні за нашим сімейним столом бракує Луганської, Донецької областей і Криму. Та ми робимо все, щоб настав день і вони повернулись. В країну, яку вони не впізнають, яку сьогодні ми будуємо разом з вами. В країну, що буде першою в Європі за людським щастям, а рне тільки за розміром територіїї. Ні свого щастя, ні своєї території, ми нікому не віддамо. В країну, для якої найвища цінність - це життя і здоров,я громадянина. А не те, за кого він голосував на виборах президента. Саме тому ми боримось за кожного українця. Ми повертаємо своїх. Для нас немає значення - це 131 полонений з Росії та ОРЛО, чи 14 цивільних моряків з Лівії, чи 45 громадян з Уханю, чи 11 загиблих, на жаль, під час збиття боїнгу в Ірані. І за одного українського розвідника ми готові віддати тисячу інших, бо Україна своїх не лишає. І я зроблю все, щоби кожен громадянин України у будь-якому куточку планети чітко знав - я українець, а значить, моя держава мене не залишить. Ми будуємо саме таку країну. Країну, яка завжди готова дати відсіч. І байдуже хто атакує - агресор, вірус, світова криза. Країну де ті, хто без бою подарував частину території, юбудуть давати свідчення, а не проповіді. Країну, куди наші люди захочуть повертатись. Повертатись хорошими дорогими, які ми сьогодні будуємо. Країну, де жваві суперечки будуть лише про те, як назвати ракету, що Україна запускає в космос, в честь кого назвати збудований корвет. Всіх, хто готовий будувати саме таку країну, ласкаво просимо долучатись. Іншим прохання - не заважити. У вас було багато років, аби щось зробити. Люди поставили вам оцінку, прийміть це та не плутайтесь будь-ласка під ногами України, яка рухається вперед.
Дорогі українці! Створите країну мрії ми можемо тільки разом. Всі, 25 регіонів. Це – наша збірна України. Де немає "годувальників" чи "дотаційних", бо кожен регіон – сильний і заможний. Бо кожен важливий і незамінний. Бо кожен – невід’ємна частинка пазла, без якої неможливий малюнок квітучої України.
Кому ж вершити розвиток кожного регіону? Тільки тобі. Господарю своєї землі. Бо Україна – це ти. Україна починається з тебе. Все твоє. Твої домівка, подвір’я, вулиця, село або місто, твоя область, а отже – і твоя країна.
Відчуй, що ти не телеглядач, а безпосередній творець нової країни. Зрозумій, що Україна багатоманітна та багатогранна, де "багато" – це від слова "багатство". Багатство України.
Бо львівська площа Ринок і харківська площа Свободи, Дерибасівська в Одесі та Яворницького в Дніпрі, Артема у Донецьку та набережна в Ялті – це все Україна. Лавра, Софія, Михайлівський Золотоверхий, велика ханська мечеть Бахчисарая та синагога у Дніпрі – це все Україна. Полтавські галушки, гуцульський банош, закарпатський бограч, одеський форшмак, львівський сирник та луганський шахтарський торт – це все Україна.
Карпатські гори й донбаські терикони, Південний Буг та Сіверський Донець, Синевір та Сиваш – це все Україна.
Ми часто кажемо: добре там, де нас нема. Ні, ми маємо казати: буде добре там, де ми є! Часто питаємо: де ідеальне місце на Землі? А відповідь проста: там, де ти зараз стоїш.
Нам пощастило народитися в Україні. Ми просто ще не всі й іще не до кінця це зрозуміли.
Знаєте, коли почалася російська анексія Криму та війна на сході, лише тоді ми стали дбати про власну армію та пишатися своїми військовими. Коли стався коронавірус, лише тоді ми почали думати про медицину, помічати працю та подвиг лікарів. Коли в Україні палав лісовий вогонь, лише тоді ми стали цінувати наших пожежників та рятувальників. Давайте почнемо помічати героїв серед нас і цінувати один одного просто зараз, а не колись. Не "лише тоді".
Час усвідомити, що нашу незалежність слід захищати кожного дня і кожному з нас. Комусь – зі зброєю в руках. Комусь – з учительською указкою, а комусь – з медичним скальпелем.
В опенспейсі якогось IT-офісу, на шахті під землею, на сцені опери, на спортивних аренах чи у пшеничному полі – ми всі будуємо незалежну Україну.
Шановні громадяни! Сьогодні тут ми відзначимо нагородами тих, хто щодня примножує нашу незалежність. Це наші лікарі, вчителі, промисловці, діячі науки, культури та спорту. І, звичайно, – це наші військові та захисники. Люди з великої літери, завдяки яким сьогодні ми стоїмо тут. Завдяки яким ми зберегли свою незалежність. Сьогодні всім ветеранам, добровольцям та волонтерам українці зможуть щиро подякувати та вклонитися під час їхньої ходи Хрещатиком.
А наша військова техніка – сьогодні на сході. І я впевнений, що саме так і має бути. Бо танки, бронетранспортери, літаки – це не атракціон для киян і гостей столиці. В країні, яка захищає свій суверенітет зі зброєю в руках, техніка має бути не в мирному Києві, а на передовій. Там, де вона зараз потрібна. І тільки так і має бути, якщо ми поважаємо власну армію.
А парад у нас обов’язково буде у майбутньому. Парад української перемоги. Коли ми повернемо всіх наших людей і всі наші території, коли на нашій землі буде сталий мир, ми зробимо великий парад усіх наших військ і техніки. Парад, після якого більше ні в кого навіть не виникне думки порушити мир в Україні, посягнути на її свободу та незалежність.
Дорогі українці! Я завжди закликаю всіх нас до єдності. Вірю, що інакше й бути не може. Знаєте, нещодавно я спіймав себе на думці – нас багато чого об’єднує, і єдність є навіть у наших протиріччях.
Ми різні. Але рівні. Ми різні. Але рідні. Ми говоримо різними мовами, щоб розуміти один одного без слів. Ми різної віри, але віримо всі в Україну. Вони хотіли нас поділити, а ми множимося їм на зло. Ми не ангели. Та чортам тут не місце. Ми хочемо тиші, яку почує вся Україна! Ми з краю, в якому наша хата – не скраю. Ми твердо стоїмо на своєму, бо рухаємося вперед. Можемо іноді – зовсім трішки "гіркої", коли на душі зовсім не солодко. Ми посміхаємося про сумне. Ми плачемо від радості. Наша "Мрія" летить до неба, щоб нашу мрію побачив Бог. Ми кладемо праву руку на серце, щоб долати проблеми однією лівою. Ми – українці. Подивись у дзеркало – і ти побачиш там всіх нас. Це – ми. Незалежні. Але все залежить від нас.
Зі святом вас, дорогі громадяни! З Днем Незалежності України! Слава Україні!".