- Расскажите о новом альбоме записанном совместно с группой "Собаки в космосе", как Вам далась эта работа?
- По-перше, я хочу вибачитись, що не прийшли, заявлені в анонсі Собаки в Космосі. Просто вони, на відміну від мене, люди роботящі, в них є робота і вони змушені виконувати свої професійні обов’язки. Тому сьогодні я буду відповідати і за себе і за них. Стосовно самого альбому – так це наша друга робота. Перший альбом, спільний з Собаками, вийшов 2008 року, під назвою "Спортивний клуб армії". Потім у нас було пару років перерви, ми достатньо багато виступали, але нічого нового не писали. Зрештою вирішили, що пауза затяглася, і саме час зробити новий матеріал. Тим більше, він у нас вимальовувався зовсім інший. Цей альбом вийшов більш панківський, більш жорсткий, більш динамічний. Загалом тут багато цитат із музики 80-х: пост-панк, нова хвиля, навіть якісь елементи диско є, іронічно сприйняті реггі, ска, що традиційно для Собак. Як на мене, цей альбом вийшов значно кращим, продуманішим, концептуальнішим за першу нашу роботу. Писав нам цей альбом, як і попередній, Володя Філатов – наш друг. Почали ми його писати минулого року, а цього року закінчили. І видали нам цей диск знову ж таки наші друзі – агенція Арт-поле. 7 жовтня в Києві в Арсеналі у нас була перша презентація, а в Харкові в четвер буде друга. Для нас це такий дещо хвилюючий момент, тому що це рідне місто. Сподіваюсь, буде весело, драйвово і цікаво.
- Откуда такое концептуальное название? Это привязка к Вашим литературным текстам?
- Ні. Але це й не суперечить літературним текстам. Скоріше, це якісь паралельні речі. В нас альбом вийшов доволі лівацький. Він за своїм духом анархо-комуністичний, там багато лівих ідей, лівих меседжів. І назва з цього вийшла, ніби відсилка до відомої скульптури: “ Булижник – зброя пролетаріату “. Оформив диск Іван Нестеренко, теж наш добрий приятель, який оформлював і перший наш альбом. Ще в одному із треків з нами записався Юра Гуржи – харків’янин, який із 90-х років живе в Берліні, є резидентом української культури в Берліні, лідер гурту "RotFront". Він в одному з треків прописав нам гітару. Ми з ним доволі тісно співпрацюємо пару останніх років, він з нами виступав у Харкові, ми з ним виступали у Берліні, робили спільні концерти, можливо, якщо все вдасться і складеться, цього року разом з ним ми влаштуємо у Харкові яку-небудь новорічну панк-вечірку.
- Говоря о содержании альбома, Вы сказали что был большой перерыв между первым альбомом и вторым. Много ли текстов лежит у Вас в "ящике"? И не оттуда ли пошли тексты в альбом с Собаками в Космосе?
- Ні, тексти не із шухляди. Вони писалися спеціально під цей проект, під цю музику. Майже всі вони створені протягом останнього року.
- Каким и когда был Ваш первый стих?
- Перший серйозний вірш я написав десь у старших класах середньої школи. Він не був ліричним, він був, скоріше, філософським. Я його не дуже добре пам’ятаю і, ясна річ, він не зберігся. Перші якісь речі, що я писав в шкільні роки, вони не збережені. Лише один вірш був опублікований, але цей журнал здається вже не виходить .
- Возвращаясь к альбому с Собаками в Космосе – как Вам далась эта работа? Испытывали ли Вы какие-то новые приёмы или может быть новые впечатления от этой записи? Тесная работа с музыкантами – это достаточно ёмкий и требующий концентрации процесс. Близка ли эта работа по содержанию к писательству или же это для Вас нечто новое и неизведанное, и главное – зачем?
- Нові прийоми – це, безперечно, тому, що склад Собак змінився. Прийшли нові музиканти – а це нові ідеї, нове бачення й, відповідно, новий звук. Писалося дуже легко, тому що в нас насправді дружній колектив. Я "Собак" дуже люблю. В них немає до цього ставлення як до бізнесу чи заробляння бабла. Вони доволі творчо і креативно ставляться до того, що роблять, можуть шліфувати одну композицію роками. Чи нагадує це писання книжок? Ні, зовсім не нагадує, тому що це все таки колективна робота, і ти мусиш узгоджувати те, що ти робиш із рештою учасників. А для чого…
- "Зачем?" - это вопрос не из серии вопросов к творческому человеку, вроде "Зачем Вы занимаетесь творчеством?" С экономической точки зрения, сегодня выдать альбом без расчёта на коммерцию, а как способ самовыражения – это достаточно категоричное явление.
- Так, справді. Це не для заробляння грошей, тому що ми альбом писали за свої гроші. На першому альбомі в нас була підтримка фінансова, але другий ми вирішили робити без жодних спонсорів, щоб зовсім ні від кого не залежати. Хоча минулого року ми робили в Харкові концерт і було оголошення, що всі гроші підуть на запис. І тоді харків’яни нас підтримали – це також частина бюджету, використаного при записуванні цього альбому. Видали ми його невеликим накладом. Видала нам його агенція Арт-поле. В принципі, ми, щойно альбом записали, відразу виклали його в інтернет для вільного скачування. Не йшлося про те, щоб заробити на продажі дисків. Для нас набагато важливіше щоб ті ідеї, що ми заклали в альбом, якісь наші лозунги і гасла, дійшли до якомога більшої кількості наших потенційних слухачів.
- По поводу лозунгов и девизов – что Вы вкладывали и как Вы выбирали тексты для этого альбома? Это было по наитию или это был концепт?
- Був концепт, безперечно. В політичному спектрі ми десь знаходимось на крайньому лівому фланзі. Власне, ця ідея і була домінуючою – зробити анархо-комуністичний альбом. Він, за своїм наповненням та ідеями, десь таким і є. Тобто, деякі гасла повністю відповідають концепціям і тезам Кропоткіна.
- "Лівацький" - это первоочерёдное направлении или же это ход или творческий порыв?
- Для цього альбому нам здавалося дуже важливим посилити соціальне звучання, соціальну складову. Тому що, на моє глибоке переконання, українській музиці фатально бракує цього соціального елементу. Вона заточена на якихось рефлексіях самих виконавців, в кращому випадку це якісь філософські роздуми про сутність буття, в гіршому випадку це просто безкінечні сльозливі пісні про любов. Мені ця ситуація страшенно не подобається, особливо в рок-н-ролі. Здається, що рок-н-рол неймовірно швидко і безнадійно втрачає соціальний нерв, соціальне звучання і, відповідно, соціальну адекватність. В цьому одна з причин того, чому рок-н-рол втрачає свою вагу в сьогоднішньому житті й перетворюється на якесь маргінальне явище та на предмет захоплення невеликих соціальних груп чи субкультур. Соціальний пафос музики 80-х років, навіть кінця 70-х, панк чи пост-панк – він нам близький, цікавий, і ми вирішили якось все це обіграти. Безперечно, це не є політичний проект. Все таки в цьому є певна доля іронії. Але, так чи інакше, ті ідеї, та злість і та енергетика, яка є в піснях, вони великою мірою відповідають нашому розумінню сучасного світу.
- Как планируете дальнейшее сотрудничество с Собаками в Космосе? Каким будет следующий альбом? Хотите дальше развивать ска-панк или же есть желание попробовать себя в других музыкальных направлениях? Поделитесь Вашими ближайшими творческими планами.
- Я думаю, що ми будемо далі робити тур та презентації цього диску. Можливо, в січні чи лютому. А стосовно подальшої співпраці з Собаками - я не знаю. В нас є якісь ідеї, як доповнити наш "творчий доробок". Знову ж таки повторюсь, що для нас це не комерційний проект, і ми не ставимо за мету кожен рок записувати по альбому, в нас немає контрактів чи зобов’язань перед видавцями, продюсерами. Ми незалежні. Співпраця з іншими музикантами безперечно можлива. Ми також робимо спільний проект з харківською групою "Ойра". Взимку в нас був тур по Україні, презентували програму, а зараз вона має вийти, сподіваюсь, у вигляді диску, і також будуть концерти в Харкові, на Донбасі, в Києві, можливо в інших містах України. Ще можу сказати, що зараз активно співпрацюю із "Kozak System" - це київська команда, колишні учасники колективу "Гайдамаки".
- Интересно что Вы читаете и что можете посоветовать почитать современной молодёжи?
- Я читаю дуже різну літературу. Вона поділяється на дві категорії: книги, які ти читаєш, тому що тобі їх хочеться почитати, й ті, які маєш прочитати, якщо намагаєшся просто бути в контексті. Я співпрацюю із журналом "Шо", і ми з Сашою Кабановим, головним редактором, друкуємо там українських авторів. Відповідно, для того щоб їх друкувати – їх треба читати. Київський журнал культурного опору "Шо" - це, як на мене, надзвичайно цікаве видання. Журнал спеціалізується не лише на літературі, а й на музиці, кіно й театрі. Я там займаюся літературою, і таким чином мені доводиться читати багато чого різного. А що я можу порекомендувати? От наприклад я згадав нову книгу Юрка Винничука "Танго смерті" - цікава книга. А з останнього, що прочитав – нову книгу Тані Малярчук, Ірени Карпи, останню книгу Андрія Кокотюхи. Остання книга, яку я взагалі купив – новий роман Лімонова "В сырах", але ще не встиг прочитати.
- Современный и достаточно жёсткий ритм жизни предполагает то, что человек постоянно занят. И бытует мнение, что сегодня читать большие тексты сложно. Есть ли у Вас свободное время, как Вы его находите для чтения?
- В поїзді, в автобусі, в літаках, навіть в метрополітені - безперечно це найкращі можливості, щоб почитати. Так, я згоден, читати товсті книжки насправді дуже складно. Мені щойно подарували біографію Єсеніна, і це такий талмуд десь на 800 сторінок. Я з печаллю гортаю аркуші й розумію: щоб узятися та прочитати від початку до кінця - на це треба багато часу, якого в мене немає, але, сподіваюсь, він колись знайдеться.
- А данные обозначенные координаты Вы как-то проецируете на своё творчество? Роман "Ворошиловград" достаточно объёмный, долго создавался. Это сложный длинный забег или само вышло?
- Звісно, це забіг. Коли пишеш велику фабульну річ із багатьма персонажами та сюжетними лініями, мусиш налаштувати себе на те, що ти рік чи два будеш жити з цими героями, бо інакше не вийде якогось зв’язного цілісного тексту. Якщо писати роман напливами чи наскоками, є ймовірність, що він вийде нерівний. Це один текст, і він повинен бути витриманий в одному ритмі та стилі.
- Филологическое образование было определяющим в Вашем литературном настоящем и будущем?
- Безперечно. Для мене все це почалося з навчання, з першого курсу філфаку. В університеті я вивчав ту літературу, яка мені подобалась, без примусу, не тому що мені потрібно було складати іспити. Це щасливий збіг обставин – я все життя займаюсь тим, що мені подобається, що я люблю.
- Можно ли говорить, что с течением времени и повсеместной глобализацией, тенденция возникновения литературных глыб уменьшается в мире, уже не говоря об Украине.
- Можливо. Є ще небезпека створення таких глиб за рахунок медіа, реклами чи промоції. Такі собі псевдоглиби, які насправді потім, коли згасає світло софітів і зникає медіа підтримка, просто випаровуються. Безперечно змінився статус письменника, змінилась сама функція літературного процесу і побутування літератури в суспільстві.
- Не кажется ли Вам, что Вы застряли в прошлом, что Ваше творчество является регрессивным? Для Вас литература — это способ зарабатывания денег?
- Я спробую відповісти. Чи я вважаю себе регресивним? Ні, навпаки, я маю багато ідей і пропозицій стосовно того, як все навколо поміняти, й намагаюся ці ідеї якось проговорити. Хоча цілком можливо, що хтось може це сприйняти як регресивність. Чи застряг я в минулому? Не знаю… В моєму минулому насправді не порожнеча, а багато близьких мені людей, багато ситуацій, які формували мене. В моєму минулому інша країна, інший час, якісь переживання. Тому я до нього не ставлюся негативно, хоча і не зациклююся на ньому теж. Хто мені сказав, що я великий поет? Ніхто не говорив, і я не знаю, звідки у Вас така інформація. Стосовно молодих поетів – мені їх не шкода, кожен поет сам обирає собі шлях, свою мову, свій стиль. Як правило, поезія – це усвідомлений вибір.
- Кто из писателей или поэтов является для Вас образцом?
- Взірців у мене немає, в мене є авторитети як серед живих письменників, молодих чи старших, так і серед померлих. Не хочу називати конкретні імена, бо когось згадаю, а когось ні, і це відразу буде якась певна деформація.
- Какую музыку любите? Каких украинских и зарубежных исполнителей слушаете, и как Вы относитесь к классике? Музыка Вас вдохновляет?
- Я слухаю джаз, рок-н-рол, наваіть електронну музику, але ось класичну музику я не люблю. В мене збулася мрія останніх моїх років – мені подарували вініловий програвач. У підлітковому віці в мене була колекція платівок, та життєві обставини позбавили мене цієї колекції та самого програвача. Я дуже хотів повернутися до прослуховування вінілу, тому що це зовсім інше звучання, інше розуміння музики та філософія слухання. І зараз я знову починаю збирати колекцію вінілу. Перед усім збираю музику 60-х, 70-х років та джаз.
- Что Вы всё-таки хотите донести своим читателям?
- Я критично налаштований до сьогоднішнього устрою та суспільно-політичної ситуації. Не лише в Україні. Я намагаюсь про це говорити, хоча розумію, що трішки наївно звучить, коли письменник бореться з несправедливістю світу. Але чому ні? Це моя позиція і я в своїй наївності доволі щирий. А які ідеї я намагаюсь донести? Насправді їх багато, і вони різні, тому сказати, що є якась ідея фікс і я намагаюсь її вбити у голову читачів – такого немає.
- Один литературный критик заметил, что в ваших произведениях явно фигурирует тема моря. Так и есть?
- Моря в мене багато, але сказати, що червоною ниткою воно проходить крізь мої твори – це навряд чи. Скоріше, це буде ідея відкритості, налаштованості на контакт і тема внутрішньої свободи. Для мене це дуже важливо. З людиною вільною, незалежною, яка відкрита, не затиснута власними комплексами, власними фобіями чи якоюсь внутрішньою агресією – з такою людиною набагато цікавіше та корисніше спілкуватися. Чим більше буде таких людей, тим більше шансів вийти з цієї печальної ситуації, в якій ми всі зараз знаходимось.
- Какие советы Вы бы дали современным подросткам? На что нужно обратить внимание?
- Звернути увагу треба на те, що окрім офіційної точки зору, яку тобі намагаються нав’язати зовні, можуть бути і альтернативні. Потрібно не боятися бути самостійним, не дозволяти собою маніпулювати, навіть якщо ти підліток і не є фінансово забезпеченим. Так чи інакше, навіть у підлітковому віці ти маєш бути особистістю та залишатися собою. Це найважливіше, на мій погляд.